Тичина Павло
— Зоставайся, ніч настала, Все в тумані-молоці. — Спать мене поклала Тала На дівочій руці. Щось питає, обіймає Чисте, біле, молоде… І світає й не світає, Тільки ранок
Над Києвом — золотий гомін, І голуби, і сонце! Внизу — Дніпро торкає струни… Предки. Предки встали з могил; Пішли по місту. Дродки жертви сонцю приносять — І
ЗЕЛЕНА НЕДІЛЯ Із золотих своїх дворів Свята Неділя вийшла. Тихо. Сумно. Ніщо не пролетить, не заспіває. — Пошли, о Боже, пташку в світ! Хоча б і без голосу
Застібнулось на всі ґудзики небо. Урізало скибку місяця На прогулянку. А внизу — Бились! Рикали. Зубились… Що'дні шукали слави — За лавою їх лави У млі.— Що другі
Закучерявилися хмари. Лягла в глибинь блакить… О милий друже, — знов недуже — О милий брате, — розіп’яте — Недуже серце моє, серце, мов лебідь той ячить. Закучерявилися