Життєвий та творчий шлях Григора Тютюнника

Життєвий та творчий шлях Григора Тютюнника

Тютюнник Григір народився 5 грудня 1931 р. в селі Шилівка Зіньківського району на Полтавщині в сім’ї селян. Григір — літературне ім’я письменника, обране ним, щоб відрізнятися від єдинокровного брата Григорія Тютюнника (1920-1961) — відомого українського прозаїка. Батько, репресований, із таборів не повернувся. Шестирічній Григір виховувався в родині свого дядька, що мешкала на станції Щотове Луганської області. Батько письменника, Михайло Васильович, заарештований органами НКВС у 1937 р., як «ворог народу», із заслання не повернувся. Мати вийшла вдруге заміж, а малого Григора забрав до себе на Донбас батьків брат — Филимон Васильович Тютюнник, у родині якого и виховувався майбутній письменник.

1938 р. Григір пішов до школи в український перший клас, який нараховував сім учнів, а тому через деякий час був роз- формовании, і хлопця перевели в російський клас. З того часу й до 1962 р., як зазначав сам Тютюнник, він розмовляв, писав листи (іноді оповідання) виключно російською мовою.

Під час війни жив у свого дядька Филимона Васильовича на Донбасі.

1942 р., коли дядько пішов на фронт, одинадцятирічний хлопчик, рятуючись від голоду, пішки помандрував окупованою територією до рідного села на Полтавщині, адже тітка не могла сама прогодувати сім’ю. Після п’ятого класу Григір навчався в Зінь- ківському ремісничому училищі № 7, там отримував 700 г хліба, що допомогло вижити. Закінчивши його, працював на Харківському заводі імені Малишева, але захворів на легені, повернувся до Шилівки, не відпрацювавши належних трьох років, за що відсидів 4 місяці в колонії. Як вийшов, повернувся на Донбас, будував Миронгрес, слюсарював. Тяжкі умови дитинства відіграли згодом істотну роль и у виборі тем та сюжетів, и у формуванні світосприймання майбутнього письменника з його драматичністю як основною домінантою: рання втрата батька, життя вдалині від матері, завдані війною моральні й матеріальні втрати тощо.

1951 р. Тютюнник пішов до армії, служив у морфлоті радистом на Далекому Сході. Після демобілізації закінчив вечірню школу, працював токарем у вагонному депо.

У 1957-1962 рр. майбутній письменник навчався в Харківському університеті на філологічному факультеті.

«У літературу прийшов уже збагачений досвідом чоловік»

Після закінчення Харківського університету (1962) Григір Тютюнник учителював у вечірній школі на Донбасі, поблизу Алчевська. У 1963-1964 рр. працює в редакції газети «Літературна Україна», публікує в ній кілька нарисів на різні теми та перші оповідання: «Дивак», «Рожевий морок», «Кленовий пагін», «Сито, сито…». Молодіжні журнали «Дніпро» та «Зміна» вміщують новели «Місячної ночі», «Зав’язь», «На згарищі», «У сутінки», «Чудасія», «Смерть кавалера».

Зацікавившись кінематографом, Гр. Тютюнник працює у сценарній майстерні Київської кіностудії імені О. Довженка, створює літературний сценарій за романом Григорія Тютюнника «Вир», рецензує твори колег-кінодраматургів та фільми. Переходить на редакторсько-видавничу роботу, а згодом повністю віддається літературній творчості.

1966 р. вийшла перша його книжка «Зав’язь», яка стала однією з тих книжок, які засвідчили новий злет української прози й зробили популярним ім’я Гр. Тютюнника, воднораз вирізнивши його серед творчої молоді.

Журнал «Дружба народів» відзначив оповідання Григора Тютюнника як кращі в своїх публікаціях 1967 р.

1968 р. «Літературна газета» оголосила всесоюзний конкурс на краще оповідання. Григору Тютюннику було присуджено премію за оповідання «Деревій». Твір дав назву збірці (1969), до якої увійшли повість «Облога» та кілька оповідань.

1970 рр. з’являються в пресі — республіканській («Вітчизна», «Дніпро», «Ранок») та всесоюзній («Дружба народов», «Сельская молодежь», «Студенческий меридиан») нові твори Григора Тютюнника. У Таллінні виходить збірка його оповідань естонською мовою (1974). Журнал «Сельская молодежь» у 1979 р. (№ 1) повідомляє, що його нагороджено медаллю «Золоте перо» — за багаторічне творче співробітництво. Виходять друком збірки «Батьківські пороги», «Крайнебо» (Київ, 1972, 1975), «Отчие пороги» (Москва, 1975), «Коріння» (Київ, 1978).

Тютюнник перекладав українською мовою твори В. Шукшина: 1978 р. у видавництві «Молодь» вийшла збірка оповідань та кіноповістей «Калина червона»; він перекладав і твори М. Горького («Серце Данко»), І. Соколова-Микитова («Рік у лісі») та ін.

На початку 1970-х років Гр. Тютюнник працював у видавництві «Веселка». Серед його продукції — настільна книга-календар для дітей «Дванадцять місяців» (1974), у підборі матеріалів до якої виявився його літературний смак, мистецька вимогливість, повага до юного читача. Пише він і сам твори для дітей, видає збірки оповідань «Ласочка» (1970), казок «Степова казка» (1973), які по-новому розкрили талант письменника.

За книги «Климко» (1976р.)і «Вогник далеко в степу» (1979) Григорові Тютюннику присуджено республіканську літературну премію імені Лесі Українки 1980 р.

Він був одружений і мав двох синів.

В останні місяці життя письменник працював над повістю «Житіє Артема Безвіконного».

будучи в змозі в усій повноті реалізувати свій талант в атмосфері чиновницького диктату над літературою, 7 березня 1980 р. Григір Тютюнник покінчив життя самогубством.

1989 р. його творчість була посмертно відзначена Державною премією імені Т.Г. Шевченка («Вогник далеко в степу», «Климко», «Лісова сторожка» «На згарищі», «Зав’язь», «Син приїхав», «Три зозулі з поклоном»).

Екранізації. За мотивами його оповідання «Син приїхав» створено фільм «Скляне щастя» (1981), за однойменною повістю автора й творами «Дід Северин» і «Вогник в степу» — кінокартину «Климко» (1983), 1993 р. екранізовано його твір «Три плачі над Степаном».

«Довгий шлях пошуку потрібного слова»

Довгий шлях пошуку потрібного слова не зупиняв його, бо знав, що «у художнього слова одна-єдина функція. Ця функція зветься необхідністю». Його слова то ніжністю, то любов’ю, то ненавистю, то ганебністю влучали прямо в серце. Дивовижно правдиво змальовував життєві ситуації, умів повно, об’ємно розкрити внутрішній світ героя, бо вважав, що «письменник повинен не просто стежити за вчинками героїв, а думати над ними».

Улюблений жанр Григора Тютюнника — новела. Письменник вважав, що новела стоїть до поезії найближче. Цей жанр вимагав від нього самодисципліни й великої концентрації думки. «Створити художній твір — значить у чомусь вичерпати самого себе», говорив він. Тютюнник у новелах зажди працював над почуттями, що жили навколо нього и в ньому. Головний принцип його творчості сконцентрований у таких словах: «мила моя людино, ніколи я не скажу про тебе чорного слова!» І це було правдою. Він умів дивитися і на зло «з висот розуму», сприймав його душею. Особливістю творчого стилю Г. Тютюнника є використання художньої деталі в розкритті характеру. «Класичний аналіз психіки в наш час не пройде. Потрібна деталь». Яскравим прикладом може служити новела «Зав’язь». Ось закохані в проваллі. Як уміє автор правдиво передати психологічний стан героїв! Всього-на-всього очі, а скільки в цій деталі почуття, життєвої правди. «У небо знову сягнула заграва, і в проваллі повиднішало настільки, що мені стає добре видно Сони-ні очі. Вони якісь дивні: наче й злякані трохи, а сміються… На якусь мить я бачу її сухі вимогливі очі»… Цікаві твори Г. Тютюнника ще однією особливістю, у них майже немає відступів. Читач відразу поринає в яскраві життєві картини, чує гострі діалоги, в яких чітко вимальовуються характери героїв, простих трудівників села. Тютюнник ніколи не повчає. Він вірить і любить свого читача, а тому надає йому право самому оцінити героїв. Умів новеліст у своїх творах показати високі почуття («Зав’язь», «Три зозулі з поклоном») чи такі ганебні явища, як бездуховність, міщанство, споживацтво («Син приїхав»). Письменник говорив не тільки про недолік у соціальному ладі, а й у національному українському характері. І говорив про це сміливо, відверто. Він писав, незважаючи на офіційну критику, яка звинувачувала його в «очорненні світлої, радісної дійсності». Кричали його оповідання гіркою правдою життя, і ніщо не могло його зупинити. Г. Тютюнник залишався правдивим, безкомпромісним, сміливим. І тільки смерть зупинила його…