Творча спадщина Григора Тютюнника налічує близько сорока новел, п’ять повістей, ряд нарисів, статей, спогадів.
Першу новелу «В сумерки» написав російською мовою і надрукував її в журналі «Крестьянка» 1961 р. Після смерті старшого брата Григорія Тютюнника (автора роману «Вир») переклав свої «Сумерки» українською мовою і з того часу писав лише нею.
Твір народився з його листа до дружини. Він з таким щемливим болем розповів ш про драму своєї родини, що и сам не помітив, як з-під його пера вийшла викінчена художня річ.
Перша книжка його оповідань «Зав’язь» вийшла у світ 1966 р.
Письменник завжди схилявся перед красою світу, прагнув до любові й гармонії у всьому: у взаєминах між людьми, у ставленні до роботи, до природи, а коли не знаходив цього, глибоко страждав і готовий був боротися проти людської байдужості, духовного убозтва. Це й ставало темою багатьох його творів. А свою провідну тему Григір Тютюнник чітко сформулював в одному із своїх інтерв’ю: «Найдорожчою темою, а отже й ідеалом для мене завжди були й залишаються доброта, самовідданість і милосердя людської душі в найрізноманітніших їх виявах». Людей з такою душею письменник змалював чи не в кожному творі. Григір Тютюнник не шукав якихось виняткових історій, карколомних подій, незвичайних героїв. Проте в його творах поставали характери небуденні, а події — настільки драматичні, що залишали глибокий слід у серцях читачів. Ось лише деякі з них: коваль Юхим Кравчина («У Кравчини обідають»), готовий кожному допомогти ділом, добрим словом, чи порадою; учитель Федір Несторович («На згарищі»), у якого війна забрала все, а він залишився людяним і чутливим до чужого болю; колишній директор школи Калюжний («Облога»), який і на фронті опікується сиротою, що прибився до військової частини; Степан Дерев’янко («Три плачі над Степаном»), який кожної хвилини готовий прийти на допомогу всім, хто її потребував. З великою і ніжною любов’ю письменник змалював дітей, що виявляли силу духу, яка не кожному й дорослому до снаги. Це Ігорко Човновий, Харитон, Климко і Павлентій з оповідання «Смерть кавалера» та повістей «Облога», «Климко», «Вогник далеко в степу». За дві останні повісті Гри- гору Тютюннику в 1980 р. було присуджено літературну премію імені Лесі Українки.
Григір Тютюнник плідно працював як перекладач. У його перекладах українською мовою вийшли книги В. Шукшина «Калина червона», В. Соколова-Микитова «Рік у лісі», М. Островського «Гудок», Р.-Е. Распе «Пригоди барона Мюнхгаузена» та інші.
В атмосфері чиновницького диктату над літературою що панував у ті роки, письменник не зміг повністю реалізувати свій глибоко народний талант. У березні 1980 р. Григір Тютюнник пішов з життя. У 1989 р. його творчість була посмертно відзначена Державною премією імені Т.Г. Шевченка.
У школі с. Щотове на Луганщині у 1988 р. відкрито літературний музей Григора Тютюнника, а на шкільному подвір’ї йому споруджено пам’ятник. Оповідання й повісті письменника перекладено багатьма іноземними мовами.
Нещодавно (2006 р.) у видавництві «Грамота» вийшли друком «Вибрані твори» Григора Тютюнника.
«Єдине джерело творчої енергїі»
У лютому 1980 р. Г. Тютюннику було присуджено премію імені Лесі Українки (за книги «Климко», «Вогник далеко в степу»).
А 7 березня він заподіяв собі смерть. Похований на Байковому кладовищі в Києві.
Зовні ніби було все добре. Григір любив товариство, ніколи йому його не бракувало, швидко сходився з людьми, був дотеп- нии, артистичнии, твори випробовував «на публіці» — довіряв загалові… А в глибині душі був пекельний біль, який терзав безперестанно. «І що я в Господа за людина!!! Ні в чому немає мені ані міри, ані втіхи — ні в любові, ні в стражданні, ні в захопленнях, ні в сумі пекельному. Неприкаяний я. Все б вирвати з душі й оновитися, все б спочатку почати, та несила»,— так писав у щоденнику.
Дійсність і мрія одночасно співіснували в ньому; перша змушувала думати, страждати, друга постійно вабила, кликала за собою… Ще молодим він зробив для себе висновок: «Життя у творчій свідомості письменника начебто роздвоюється: одна площина — існуюче, друга — бажане. Це єдине джерело творчої енергії».
Класно ?
Я вас завжди читаю