«Кізонька» – Григір Тютюнник

вузлик білий… Прийшла з села за сто кілометрів, пішки, розшукала. А

він, широкоплечий, блідий і тому щечорнобровіший, нейшов —біг на

милицях їй назустріч у білій спідній сорочці розхристаній…

«Ех, вивоюваяся, виробився, постарів, Степане,—зостався шпик…»

«Ні-і, ця непішла б «кізоньку» танцювати… Нестала б на пальчики

ні перед ким… Ця пройшла б мимо всякого з отих своїх, якби вони за

нею неганялися! Пройшла б мимо, як стонадцять чортиць!»

Місяць зайшов.

А Степанще довго дивився встелю. Потім сказав уголос, аж

мишва приснула в усі боки:

—На біса мені той держак був здався? Ну на біса?!

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: