Бушля
Одного разу, коли Арсен, як завжди, рибалив біля своєї верби,припустив дощ. Вода в річці зробилася сірою та непривітною.Перестало виспівувати й витьохкувати птаство всяк на свій лад, лишедятел стукотів десь недалечко по корі всохлого дерева. Не клювало, бов дощ риба залягає на дні й спить. Арсен прикрив голову та плечілантухом, який завжди носив з собою про дощ, і дивився на воду. Поній густо витанцьовували дощові спичаки й здіймалися великі прозорібульбахи. Дивився, дивився Арсен на той танок дощу по річці танезчувся, коли й заснув.А тут летіла бушля —велика довгонога і довгошия птаха, щолюбить ховатися попід очеретом та лепешкою й вичікувати, докимимо пливтиме рибинка: то вже вона її неодмінно втопить своїмзубатим дзьобом. Покружляла бушлянад Арсеном, а він і незворухнеться, бо спить, — подумала, напевне, що то пень, та й сілапросто йому на голову. Сіла, учепилась кігтями в лантушину й тежзадрімала під кущем.Довгенько так вони сиділи обоє: Арсен у човні, бушля —на Арсенові.От уже й сонце крізь хмари проглянуло, і дощик ущух, і птахизнову заспівали, а вони сплять —розморило на дощ обох.Першою прокинулася бушля. Кліпнула очима, звелася на ноги і…збудила Арсена. Хотів був старий піднятиголову —несила, важкещось тисне її вниз. Тільки ворухнув рукою, щоб помацати, що воно задиво, а бушля як закричить:К-а-а-й…—мов людина.Ударила крильми діда по вухах, раз і вдруге —не зніметься, бо кігтів лантушині заплуталися. Аж похолов од страху Арсен. Та й собі вкрик:— Рят-у-у-йте-ж-бо-що-воно-за-лиха-година!Бушля кричить, і Арсен кричить. А довкіл, ні в лісі, ні на річці, анілялечки, тільки луна котиться.Нарешті бушля таки злетіла, хоч і подряпала кігтями дідову голову.Побачивши птаху, що метнулася від нього понад водою, Арсенотямився, поторкав руками здряпану голову й сказав:— Я тобі пеньок, чи що? —І заходився мотати вудки.А дома не втримався, розказав бабі про свою пригоду з бушлею.Посміялися вдвох, та й годі. І, може, пригоду цюй забули б, якби Арсениха не переповіла її сусідці, а сусідка —своїй сусідці… Доки всесело взнало.297 Тепер, як іде Арсен вудити, рибалки гукають йому з-під круч:— Поспішайте, діду, поспішайте, бо ондечки над вашою вербоювже бушля кружляє… Жде!—Ану ж, діду, розкажіть, як ви з бушлею кричали!..Арсен і не сердиться. Усміхнеться хіба та й скаже:—Отак і кричали: вона по-своєму, а я по-своєму.Відтоді й по сей день Арсена звуть у селі не інакше, як Бушля.
Ласочка
Як сонце тільки-но червонило небо на сході, Арсен ужесидів учовні біля своєї верби і пильнував за вудками, В лісі бродив туман,підзолочений сонячним промінням, туркотіли припутні, вистукувалидзьобами дятли, а іноді лунко тріщало галуззя і було чути: хро-хро…хря-хря…Арсен знав, що то вепри з виводками вепренят вертаються знічного пасовиська у свої сховища…Аодного разу, коли Арсен, зігрітий сонцем, куняв у човні, топідводячи, то опускаючи голову, за спиною в нього почулося тоненькескімлення. Арсен прокинувсь і огледівся.Високо на кручі, супроти човна, схиливши голову набік, стоялолисеня. Воно дивилося трохи здивованими і зовсім не хитрими очима.Потім перевело погляд у задок човна і облизнулося: на дні, засланімтравою, лежала риба.— Ану!—сказав Арсен і ляснув себе долсонею по коліну.Лисеня трохи позадкувало, проте не втекло.— Бойове! —сказав Арсен.—То що тобі —рибки закортіло?Лисеня тоненько писнуло.— Ну, на вже,—Арсен трохи подумав і додав: —Ласочка…Рибина летіла вище лисеняти, але воно прудко підскочило йухопило її передніми лапами.— Молодця! —похвалив Арсен і заходився міняти наживку.А коли озирнувся, лисеняти вже не було.Однак наступного ранку воно прийшло знову. І знов Арсен кинувйому рибину —одну, бо лисеня більше не просило.Так вони й потоваришували. Незабаром лисеня вже знало, що йогозвати Ласочка і що коли Арсен каже: «Встань!» або «Ляж!», то требавставати або лягати. Знало також і те, що риба інколи не клює.Сидить-сидить Арсен, а поплавки на його вудках ані ворухнуться.Тоді Ласочка не скімлила і не молотила хвостом по землі, як завжди,побачивши у човні рибу, а лягала в траву йждала. Арсеновінабридало дивитися на нерухомі поплавки, і він часто-густо засинав.Сидить і спить.298 А якось чує крізь сон: Ласочка дзявулить. Прокинувся, аж поплавкана одній вудочці немає, поринув. А лисеня на кручі вухами пряде,передніми лапами дрібушить-витанцьовує од нетерплячки. Вхопиввудочку, смик —є окунь!— На, Ласочко, це ти спіймала! —весело сказав Арсен і кинувокуня на кручу. З того дня він вже не боявся спати, бо як тількипоплавок ворухнеться, то Ласочка його й розбудить.Так вони й рибалили вдвох.Потім настала довга-предовга зима. Ліс прибрався в іній таожеледець. І не співали вже в ньому птахи, тільки вітер ночамизавивав у гіллі.Старий Арсен уже не ходив на річку, але часом згадував Ласочку:де-то вона тулиться в таку холоднечу?А весною, коли крига скресла і сонце вгріло, одніс Арсенчовна нарічку, полагодив вудки і знову, як торік, сів ловити рибу —бабі тавнукам на юшку. Вудить та все озирається: чи нема, бува, Ласочки?Раз, і вдруге, і втретє —немає…А вчетверте озирнувся —стоїть на кручі велика пухнаста лисиця зрозумними, але зовсім не хитрими очима, а поруч неї —лисеня.— Ласочко? — невпевненопокликав Арсен.Лисиця задрібушила передніми лапами, замолотила хвостом поземлі й лягла. Лисеня ж, побачивши у човні рибу, облизнулося йтихенько заскімлило.— Те-те-те…—весело сказав Арсен.—Це що ж виходить:я увесьваш рід годуватиму?І кинув на кручу рибину.Лисеня спіймало її передніми лапами істало їсти. А Ласочка сиділанерухомо, пильно стежачи за поплавками…Зтого часу вони рибалили втрьох.