Григір Тютюнник - Облога (сторінка 11)

! —весело гукнув він, показуючи свої довгі жовтізуби, але, вздрівши мене, скривився, прискалив око, чвиркнув далеков сніг і запитав: —А ті аткуда взялся? Ті хто?—Ніхто! —сказав я сердито і одвернувся.1 Сачок.348 —Відал! —весело вигукнув Дженджібаров і додав поблажливо: —Шпана...—Ромео! —якомога презирливіше сказав я, хоч і не знав, щоозначає це слово, і теж чвиркнув крізь зуби.Дженджібаров ніяково закліпав повіками, одвернувся, вдаючи,ніби дивиться кудись далеко та стурбовано, потім. вбив кубанку наброви і пішов до хвіртки, підкидаючи, острогами бурку, що ледь неволочилася по снігу.—Товаріщ капітан, товаріщ капітан! —вигулькнув із сіней лисийопецькуватий солдатик з великими, порослими щетиною вухами ізамахав надітим на руку хромовим чоботом.—Ну? —неохоче обернувся Дженджібаров.—Радісти, сосєді-то наші, просілі вчерась лошадьонку в лєс подровішкі с’єздіть і сані, хозяйкє топіть нечем, а ви, под мухой будучі —віноват! —пообещалі. Дак как нинче-то бить, дадім?—Ка-анешно,—байдуже кинув капітан і, посвистуючи, пішоввулицею понад садком.—«Ка-анешно!» —перекривив солдатик (це, мабуть, і бувординарець Тельнов).—Он обєщает, а мне бєгай в ескадрон клянчай!—І зник так же непомітно, як з’явився.—Чого ти з ним так, з Джанджібаровим? —спитав Іванько і знову,як те роблять менші, зазирнув мені в очі.—Того, що він мене лапав уночі, думав —Катя.Іванько спочатку здивовано, точнісінько як його мама,Кіндратівна, вигнув брови, а тоді зареготав:—Ну то й що? Подумаєш! Хіба не можна пошуткувать?—Чудило ти...—сказав я лагідно, щоб не розсердити його, хочзнав, що такі люди, як Іванько, не вміють сердитись, і ми мовчкизаходилися збирати снасті.

Глава VII

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Tyutyunnik_grigir_obloga.docx)Tyutyunnik_grigir_obloga.docx107 Кб3075
Скачать этот файл (Tyutyunnik_grigir_obloga.fb2)Tyutyunnik_grigir_obloga.fb2258 Кб2429

Пошук на сайті: