Київ, 1984
Українську художню прозу неможливо уявити без вагомої літературної спадщини Григора Тютюнника. Письменник у своїй творчості обрав жанр традиційний для нашої літератури —.
оповідання, повість. Правдивість зображуваних людських характерів, художня майстерність у відтворенні їхніх вчинків, емоцій — це те, чим найбільше приваблює він читача.
Живописець правди — так можна б визначити і творчі принципи, і весь лад душі, а відтак і стиль, позначений яскравою індивідуальністю митця.
Зав’язь.
В сутінки.
Комета.
На згарищі.
Дивак.
Червоний морок.
Обмарило.
Перед грозою.
Чудасія.
Холодна м’ята.
Смерть кавалера.
Кленовий пагін.
Сито, сито….
Тайна вечеря.
Печена картопля.
Гвинт.
Проти місяця.
Деревій.
Поминали Маркіяна.
Вуточка.
Обнова.
На перекаті.
Дядько Никін.
Оддавали Катрю.
У Кравчини обідають.
М’який.
Син приїхав.
Бовкун.
Іван Срібний.
Нюра.
Дикий.
Крайнебо.
Прослідок.
Груші з копанки.
Людям на добро.
Колиска.
Устим та Оляна.
Три плачі над Степаном.
Азарт.
Грамотний.
Три зозулі з поклоном.
«Кізонька».
Степова казка.
Забутий курінь.
Як свисне Бабак.
Небезпечний приятель.
Ходи, біда, стороною.
Лісова сторожка.
Однокрил.
Нічний злодій.
Як спіймали розбишаку.
Додому, додому….
Біла мара.
Бушля.
Ласочка.
Облога.
Климко.
Вогник далеко в степу.
День мій суботній.
Житіє Артема Безвіконного.
Коріння (Спогади про автора роману «Вир» Григорія Тютюнника).
Шахтарська зоря.
Свідок — пам’ять.
Віктор.
Василь Васильович.
Ясен цвіт слова.
Сміхота.
Медаль.
Світла душа.