Тютюнник Григір
Григір Тютюнник НЮРА — Снилося, немов террен рву та їм. Уже й спілий немов, атеррпкий… Прроти чого б воно, не чула? —казав жінці Нюра,вузькоплечий і сухогрудий чоловік, обличчя
Григір Тютюнник НА ПЕРЕКАТІ Німий сидів у човні й важко відсапувався. По його твердих, якжорнове каміння, грудях, налитих дикою молодою силою,скочувалися крапельки води; вони поблискували в густих, зведених
Григір Тютюнник НА ЗГАРИЩІ — Коли ж почалася Велика Вітчизняна війна, Оксанко?З останньої парти підвелося кирпатеньке дівчатко, невстріливозакліпало очицями.— Війна почалася в тисяча дев’ятсот сорок дру…—і крадькомазирнула на
Григір Тютюнник М’ЯКИЙ Щонеділі ввечері дядько Лук’ян, що досі спав, обнявши «Обломова»,розгорнутого на тому місці, де Іллі Іллічу й уві сні хочеться спати,каже до мене розніжено-хрипкувато спросоння:— Захаре,
Григір Тютюнник «КІЗОНЬКА» На п’ятдесят сьомому році життя Степан Секремент розійшовся з жінкою. Сталося це, можна сказати, через дурну оказію. Пішов якось над вечір у лісосмугу недалеко від