Відродження літератури: сучасний стан і перспективи
У кінці XX століття процес оновлення української літератури набув значної сили. Зміни в суспільному житті країни відбилися й на розвитку літератури. Нове покоління письменників прагнуло вивести мистецтво слова за межі політики, ідеологічних и адміністративних втручань у художню творчість, зробити його естетично самодостатнім. Нова генерація письменників зажадала повнокровного буття української нації, насамперед подолання комплексу меншовартості, підрядної ролі в історії, що протягом багатьох століть нав’язувалися імперською ідеологією. Гостро постали проблеми вибору, повноцінного існування нації й свободи індивідуальності — навколишня дійсність розглядалася по-новому, а не під кутом «соцреалізму».
Відбулися кардинальні зрушення в системі естетичних критеріїв суспільства, творилися нові парадигми художнього мислення, форми й структури творчості, адже до духовної культури народу повернулися літературно-мистецькі надбання минулих епох, заборонені режимом з ідеологічних міркувань. Почали друкуватися праці відомих етнографів, культурологів, політологів, зокрема істориків Миколи Аркаса, Михайла Грушевського, Івана Крип’якевича, Ореста Субтельного, Дмитра Яворницького, їхні дослідження допомогли читачеві сформувати нові погляди на історію України і її місце в європейському контексті. Вийшли раніше заборонені твори Миколи Костомарова, Володимира Винниченка,
Павла Тичини, Володимира Сосюри, митців «розстріляного відродження».
Читач ознайомився з творчістю митців української діаспори: У ласа Самчука, Івана Багряного, Василя Барки, Євгена Маланюка, Олега Ольжича, Олени Теліги, Юрія Клена, Тодося Осьмачки, Яра Славутича та інших. Значний резонанс мали літературні праці Григорія Грабовича, Юрія Шевельова, Юрія Луцького, Марка Павлишина, Романи Багрій, Юлії Войчишин.
1991 р. в Києві було проведено Міжнародний фестиваль української поезії, на якому виступали українські поети всіх материків світу. Вийшло 2 антології української поезії «Золотий гомін» (1991, 1997), які репрезентують надзвичайно багату картину нашої лірики XX ст., цілу галерею талантів різних художніх систем, уподобань і напрямів. Словом, було знищено штучну «ідеологічну завісу» щодо розвитку української літератури на материковій Україні і в діаспорі, літературний процес почав розвиватися повнокровно, єдиним річищем, творячи національне самобутнє мистецтво.
Отже, відродження літератури виявилося в поверненні літературно-мистецьких надбань минулих епох, що були заборонені тоталітарним режимом з ідеологічних міркувань, у створенні національного самобутнього мистецтва.