Вияв постмодернізму в українській літературі останнього часу. Сучасні часописи та альманахи.
Кінець XX ст. низкою дослідників культури визначається як епоха постмодернізму або постмодерну. Постмодерн — широка культурна течія, що охоплює філософію, естетику, літературу, мистецтво, гуманітарні науки.
Терміном «постмодернізм» користуються під час аналізу явищ культури, що виникли після модернізму (звідси и назва) і внаслідок розвитку модернізму.
Світ уявляється постмодернізму складним, хаотичним, багатоманітним, тому кращий спосіб його засвоєння — ігровий, естетський. Звідси така характерна риса постмодерністської культури, як іронія, насміхання. На думку постмодерністів, у сучасну епоху все відносне: немає істини, немає реальності (її з успіхом замінює віртуальна реальність, у якій люди вже не тільки спілкуються та проводять наукові конференції, а й освідчуються в коханні). У наш час «немає нічого живого та святого», що колись піддавалося модерністській критиці та засудженню, отже, залишається лише глузувати та насміхатися над цим дивним світом.
Найхарактернішим представником сучасної постмодерністської філософської думки є всесвітньо відомий італійський учений Умберто Еко. У його бестселерах «Ім’я рози», «Маятник Фуко» та інших органічно поєднуються філософський підтекст, пародійний аналіз культурної плутанини сучасної свідомості, іронічне осмислення минулого та попередження про небезпеку розумової деградації.
Одним із головних принципів постмодерну стала «культурна опосередкованість», або коротко — цитата. «Ми живемо в епоху, коли всі слова вже сказані»,— помітив філософ С. Аверінцев. Отже, залишається лише повторювати відомі істини, цитувати відомі вислови. Цитатами говорять політики. Цитати є елементами художньої творчості. Десятки, якщо не сотні цитат складають культурний багаж сучасної людини.
Виникає справедливе запитання: а що ж далі? Тут слід прислухатися до слів Д. Лихачова: «Мистецтво на межі XXI століття не закінчується, воно вступає в перехідний період хаосу, а хаос завжди народжує нове».
Герой літератури постмодернізму — людина, яка загубилася в повсякденному бутті, утратила зв’язок із Всесвітом, гостро переживає власну відчуженість і втрату духовних орієнтирів. Вона не відає, куди йти, у що вірити, навіть про що думати й що відчувати, оскільки її думки й почуття здеформовані під впливом трагічної дійсності. Постмодернізм в образно-символічній формі відтворює загальній абсурд життя, розрив соціальних і духовних зв’язків у світі, падіння людства в безодню, де немає шансів на спасіння.
Надзвичайної актуальності в літературі постмодернізму набув прийом естетичної гри. Гра письменників з реаліями буденності та літературними архетипами (прообразами) порушує глибинні зв’язки. У багатьох творах життя постає страшним театром, якимось апокаліптичним карнавалом. Літературна гра дає можливість переосмислити дійсність, більше того — переграти певні ситуації, щоб знайти відповіді на складні питання. А коли гра поєднується зі сміхом, вона перетворюється на протистояння загальному абсурду. Відомий теоретик і практик постмодернізму У. Еко вважає, що, «коли вже минуле неможливо знищити, оскільки його знищення веде до німоти, його слід переосмислити іронічно, без наївності», позбавляючи людину страху від жахливого буття.
Сюжет у постмодерністських творах, як правило, розпадається на велику кількість мікросюжетів, відступів, коментарів тощо.
Характерною ознакою постмодернізму є поєднання комічного й фантастичного. Пародія, гротеск, художнє передбачення допомагають авторам оволодіти логікою абсурду, зазирнути за межу реального, протиставити суцільному хаосу «сміх життя».
Нерідко представники постмодернізму застосовують елементи різних напрямів і течій — реалізму, натуралізму, «потоку свідомості», експресіонізму, сюрреалізму та ін., які активізують пошук засобів боротьби з трагічністю буття.
Постмодернізм розвивається в жанрах фантастичної притчі, роману-сповіді, антиутопії, оповідання, міфологічної повісті, соціально-філософського й соціально-психологічного роману та ін. Жанрові форми можуть поєднуватися, відкриваючи нові художні структури.
У другій половині XX ст. активізується жанр наукової фантастики, який у своїх кращих зразках поєднується з прогностикою (прогнозами на майбутнє) та антиутопією.
Аналіз сучасних часописів та альманахів
На жаль, сьогодні не кожна бібліотека має у своїх фондах достатньо творів сучасних українських письменників. Ця література може подобатися чи не подобатися. Проте вона є. Щоб існування літератури було повним, її треба читати, про неї треба говорити й писати. Тому джерелами ознайомлення з нею можуть стати часописи «Сучасність», «Київ», «Березіль», «Дніпро», «Україна», «Вітчизна» та ін. Для детального ознайомлення із сучасним літературним процесом України, його напрямами та течіями варто скористатися літературознавчими матеріалами, що друкуються на сторінках видань «Літературна Україна», «Дивослово», «Культура і життя», «Слово і час», «Українська мова і література в школі», «Дзеркало тижня» тощо.