Види і жанри усної творчості

· градація дії – наростання ефекту.

Художній рівень казки залежить від рівня майстерності записувача, бо фольклорний твір позначений імпровізацією.

Дослідники відзначають, що в жанрі казки сформувалося своєрідне ставлення до дійсності, відтак – особливість часово-просторових зв’язків. Час, вік у казці – поняття умовні. Герой, як правило, сталого віку: це дитина, юнак (хлопець, парубок), доросла людина (чоловік), або старець. Зміна у віці відбувається не через перебіг років, а перехід з одного вікового стану в інший: «і коли чоловік постарів…», «і виріс із нього красивий парубок…» тощо. Герой проводить у дорозі три, п’ять, сім, дев’ять, дванадцять, але за ці роки він не змінюється, навпаки, повертається додому таким, яким покинув свою оселю.

Час відлічується лише дією героя, простір – теж величина умовна. У казці ми не знайдемо детальних описів природи, житла, оточення. Все це фон, на якому відбувається дія, що завжди знаходиться в центрі уваги. У багатьох творах простір ділиться на два виміри – цей світ і той світ – реальність і «тридев’яте царство». Між цими вимірами досить плинна межа: змій з’являється із потойбіччя і викрадає царівну, у своє володіння за мить, а героєві доводиться подолати шлях довжиною у кілька років. Простір і час нерозривно зв’язані між собою. Реалізовується простір у вигляді порогу, воріт, річки, мосту, лісу, берега моря.

Дім у казці – це не просто житло, центр «свого» світу із цілим арсеналом компонентів. Через вікно вищі сили передають добрий знак у вигляді білого голуба або яскравого промінчика сонця. Героям казки слід бути обережним, адже через вікно може потрапити і злий дух.

Двері й поріг оберігають добробут хатини, не дозволяючи зовнішнім силам проникнути всередину, і таким чином відмежовують будинок від «чужого» простору. Щоб подолати кордон між двома світами, героєві необхідно дотримуватись певних настанов: «Приїзжає у десяте царство, дивиться – стоїть хатка. Він до тієї хатки сотворив молитву, святий Юрій і відчинив”.

Персонажі у казках можуть бути рухомі й нерухомі. До нерухомих, належать наприклад, батьки головного героя або Баба-Яга, котрі упродовж казкової розповіді перебувають у закритому мікросвіті – хатинці,

Подамо зразок аналізу елементів символіки казки «Ох». Піч, на якій сидить ледачий син у казці «Ох», – це найбільш сакралізоване місце в хаті, місце помешкання духу померлих предків, домовика, а процес, яким пересипається –грається син, – це їжа духів. Вигук «цур-пек», що зустрічається в казці – це залишки замовляння, зверненого до прадавніх вогняного й підземного богів. Зелений колір у казці – колір смерті, поховальних ритуалів.

Три роки (три світи) батько ходить у підземне царство (світ померлих, світ предків) і не впізнає сина. Одноокість – риса помешканця «того світу».

Літературна казка. У письмовій формі казка відома в Індії, Персії вже понад десять століть. У Європі казка на літературному просторі з’явилась значно пізніше. Її батьківщиною вважається Франція ХVІІ ст. Слухачами та читачами були переважно освічені дорослі, зокрема дами, молодь, яка потребувала зразків поведінки, прийнятої в суспільстві.

Принципове розуміння дитячої казки з’являється на початку ХVІІ ст. Довгий час вважали, що казка є шкідливою для духовного здоров’я дітей, уяву яких слід скеровувати, а мораль – виховувати. Утвердженню казки як засобу соціокультурної комунікації для культу дитини сприяли німецькі брати Грім, педагогічні ідеї Ж.–Ж.Руссо, Д. Локка.

В українській літературі казки для дітей у віршованій формі першим почав писати Б.Грінченко. Над літературною казкою працював І.Франко. Автор «Фарбованого лиса», «Лиса Микити» звертався до казки як до художнього та дослідницького матеріалу, зокрема продовжив започатковану на західноєвропейському ґрунті тему витівок хитрого лиса.

3) Фейлетон.

Фейлетон – це художньо-публіцистичний жанр, в якому комічна сутність негативних явищ і ситуацій дійсності розкривається шляхом інверсійної, асоціативної розробки теми з використанням авторських та фольклорних комічно-сатиричних образів.

Жанр фейлетону має двохсотрічну історію. Неабияку цікавість привертають до себе фейлетони 20-50-их років ХХ ст., особливо прозорі твори класиків Остапа Вишні, І. Ільфа та Є. Петрова, М. Зощенка та ін.

Фейлетон може набирати найрізноманітніших форм. Він може наближатися до гумористичного оповідання, або бути написаним у формі листа, щоденника, комедійної сцени між кількома особами. Фейлетоністи часом запозичують у своїх творах образи з відомих книг світової і вітчизняної класики, пародіюють відомі твори і т.д. Це потрібно для головного у фейлетоні – сатиричної типізації, розвінчування негативного явища з допомогою сатиричного образу, який відбиває істотні ознаки негативного у суспільстві. Сатирична типізація досягається художньо-публіцистичним узагальненням негативних явищ у конкретному соціальному бутті. Сатиричний образ розкриває шкідливість зла і водночас притаманними фейлетону засобами підказує шлях його подолання, або завдяки іронії, сарказму робить неможливим його подальше існування. Адже за словами М.Гоголя: «сміху боїться той, хто взагалі нічого не боїться.»

Чим багатшою буде ерудиція фейлетоніста, його знання фольклору та конкретної сатиричної творчості, тим більша вірогідність того, що «гратиме» і його власна фантазія і він у нових образах, несподіваних ракурсах зможе побачити проблему, тим краще працюватиме його асоціативна думка, тим оригінальнішим, ефективнішим і вагомим стане його сатиричний твір.

Існує кілька поділів фейлетону за своїми ознаками. є фейлетони з точними іменами, адресами, фактами, подіями, які мали конкретне місце. Однак існують і безадресні фейлетони. Зрозуміло, що у таких творах фейлетоніст більш розкутий у своїй фантазії, асоціаціях, у створенні конкретних сатиричних образів значної вибухової дії. Наприклад у фейлетонах одеситів І.Ільфа та Є.Петрова вже самі назви «Кістяна нога», «Безтурботна тумба», «Одиниця, що веселиться» вказують на проблему, яка уособлена в конкретному сатиричному образі.

«Кістяна нога» – це службовець РАГСу, який своїм бюрократичним ставленням до молодої щасливої пари, яка хоче зареєструвати шлюб, вимаганням прописки обох лише в одному місті, офіційно унеможливлює їх шлюбне життя. Ось як автори узагальнюють це бюрократичне явище в конкретному сатиричному образі:

«Якщо за бар’єром установи сидить людина, яка виконує дурне, погане правило, і якщо вона, знаючи про це, виправдовується тим, що вона – людина маленька, то це і є кістяна нога». (Автору цієї статті вже у XXI ст. довелося переконатися на власному досвіді, що сучасна «кістяна нога» пальцем не поворухне, щоб дати громадянину найпростішу довідку).

А «Безтурботна тумба» з однойменного фейлетону, це і черговий у лікарні, який, не поспішаючи, заповнює анкету хворої жінки із загрозливою для життя кровотечею. Інша «тумба» на запрошенні на танці зазначає «Явка обов’язкова». А ще одна «тумба» – кербуд позабивав у новому будинку парадні під’їзди брудними дошками і повісив оголошення «Вхід з двору». Оці конкретні приклади холодного, байдужого ставлення до людини у фейлетоні викликають схвильоване й гнівне авторське публіцистичне узагальнення: «Хто виховав цю безтурботну тумбу? Як могли прищепитись в лікувальній установі холоднокровні навички?». Проблеми з цього фейлетону, а отже образ «безтурботної тумби» актуальні, нажаль, і сьогодні.

Існує ще один важливий поділ фейлетонів – на проблемні і сатирико-гумористичні. У проблемному фейлетоні ставляться і розробляються актуальні проблеми, які не завуальовані, а подаються у відкритому вигляді. Такими були фейлетони талановитого публіциста Михайла Кольцова.

У 1936 році, коли в країні вже шаленіли криваві репресії, Михайло Кольцов друкує свій найсміливіший фейлетон «Личный стол», в якому уособлює образи похмурого бюрократа і папірця-анонімки. До речі, «личными столами» в СРСР у тридцяті роки називали відділи кадрів, і отже автор фейлетону вийшов «на прю» з самою партійною системою: «…Людина працює рік, два, п’ять, вісім років. Добре працює, жарко, весело, успішно. Нею задоволені, відзначають, цінують, преміюють, тримаються її. І тоді з-за рогу побреде за людиною папірець. Він піде, неспішно дрібцюючи ніжками, наче комаха. Однак обов’язково наздожене людину.

Нічого в глумливому папірці не з’ясовано. Він написаний похмуро, нерозбірливо, крізь зуби. Перевірити папірець важко, часто неможливо. А все-таки папірець діє. Його обносять по кабінетах, дбайливо ховають до особового столу. І одразу стіл, пишаючись своєю неймовірною пильністю, починає примружуватись на людину новим, косим оком… Тихий, брехливий папірець, ніким не перевірений, тишком-нишком жвакує громадянина, його працю, його спокій, його життя.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: