У 1936 році, коли в країні вже шаленіли криваві репресії, Михайло Кольцов друкує свій найсміливіший фейлетон «Личный стол», в якому уособлює образи похмурого бюрократа і папірця-анонімки. До речі, «личными столами» в СРСР у тридцяті роки називали відділи кадрів, і отже автор фейлетону вийшов «на прю» з самою партійною системою: «…Людина працює рік, два, п’ять, вісім років. Добре працює, жарко, весело, успішно. Нею задоволені, відзначають, цінують, преміюють, тримаються її. І тоді з-за рогу побреде за людиною папірець. Він піде, неспішно дрібцюючи ніжками, наче комаха. Однак обов’язково наздожене людину.
Нічого в глумливому папірці не з’ясовано. Він написаний похмуро, нерозбірливо, крізь зуби. Перевірити папірець важко, часто неможливо. А все-таки папірець діє. Його обносять по кабінетах, дбайливо ховають до особового столу. І одразу стіл, пишаючись своєю неймовірною пильністю, починає примружуватись на людину новим, косим оком… Тихий, брехливий папірець, ніким не перевірений, тишком-нишком жвакує громадянина, його працю, його спокій, його життя.
Чим врешті-решт займаються оці особові столи, відділи кадрів? Кого вони добирають – працівників чи папірці із сліпо пришпиленими до них живими людьми? Вони називають себе пильними, ці столоначальники, для яких – спочатку папірець, а потім людина».
У цьому сатиричному творі Михайла Кольцова усі ознаки проблемного фейлетону: важлива проблема, яка хвилює людей, гостра постановка питань, асоціативне, алегоричне мислення, яке утворює образ бюрократа-кадровика («особовий стіл») та анонімки («папірець з дрібцюючими ніжками, наче комаха»). А яка авторська іронія, який сарказм, спрямований проти сталінських поплічників, проти тих, хто своїми злочинними діями винищив мільйони громадян!
Фейлетон сатирико-гумористичний вимагає індивідуального гумористичного чи сатиричного образу, який сприяє розкриттю людини чи явища негативного плану.
Можна поділити фейлетонні образи за своїм характером на індивідуальний образ, образ явища та образ-тезу. Індивідуальні сатиричні образи притаманні сатирично-гумористичному фейлетону. Образ явища властивий проблемному фейлетону, коли автор його прагне не до змалювання індивідуальних образів, а до розробки проблеми, як негативного явища.
У якості фейлетонного образу-тези можуть виступати різні предмети (паличка-рятівниця, шапка-невидимка, золотий ключик, чоботи-скороходи), міфологічні герої, міфологічні та казкові сюжети, прикзки, прислів’я, крилаті вирази.
Прикладом творчого використання відомого образу-тези («Кам’яне серце», казка Вільгельма Гауфа) є фейлетон Михайла Зощенка (І895-І958) з тією ж назвою – «Кам’яне серце».
Однак, що цікаво, саме цього виразу – «кам’яне серце» у фейлетоні немає. Замість нього подано образ директора підприємства, який підло знущається з беззахисного підлеглого. Автор фейлетону наприкінці твору робить висновок: «Усе зроблено директором дуже тонко: з таким знанням людської душі, що тут і довести нічого не можна. Цей чиновник, у якого серце поросло мохом, знизає плечима і від усього відмовиться». Тобто не просто «кам’яне серце» (у заголовку!), а ще й «серце, поросле мохом»! Таких сердець нині клоновано чимало.
Отже проблема бездуховності й через 70 років залишається актуальною, як і фейлетонний образ «кам’яного серця».
Розглянемо творчість ще одного видатного письменника, українського сміхотворця, Остапа Вишні (Павло Михайлович Губенко), який за своє життя написав сотні фейлетонів. Популярність письменника-гумориста, гострого фейлетоніста була надзвичайно великою. Це була всенародна любов і всенародна слава. За життя Остапа Виші (І889-І956) вийшло окремими виданнями понад сто його збірок – фейлетонів, гуморесок, шаржів, нарисів, п’єс, оповідань, більшість з них була спочатку надрукована у періодичній пресі.
У багатобарв’ї фейлетонної спадщини Остапа Вишні слід звернути увагу на ті його твори, які були в 30-ті роки вилучені з літератури (але не з пам’яті народу).
До таких творів відносяться його фейлетони: «Українізація», «Чукрен», «Чухраїнці», «Ну що ж – регульньом!», «Позорище», «У ніч під Новий рік», «Ділов, ділов…», «По ревізії», «Дзвонарі».
У фейлетоні «Українізація» (збірка «Українізуємось», І926) Остап Вишня виводить сатиричними барвами образ «радянської панни», для якої українські селяни, славна історія народу – це абсолютно незнайомі речі, бо головне для неї – галушки та борщ.
Наприкінці 80-их р.р. після довгої перерви знову побачили світ фейлетони Остапа Вишні «Чукрен» та «Чухраїнці» (1927 рік, газета «Вісті»).
Остап Вишня може як ніхто з його колег-письменників бачив не тільки привабливі риси образу українця, а й те, які саме риси цього образу заважають динамічному розвитку, входженню у цивілізоване життя.
«Мали чухраїнці цілих аж п’ять глибоко національних рис. Ці риси настільки були для них характерні, що, коли б котрийсь із них загубився в мільйонній юрбі собі подібних істот, кожний, хто хоч недовго жив серед чухраїнців, вгадає: це – чухраїнець. І ніколи не помилиться. Його (чухраїнця) постать, його рухи, вираз, сказать би, всього його корпуса – все це так і випирає, оті п’ять головних рис його симпатичної вдачі.
Риси ті, як на ту старовинну термінологію звалися так:
1. Якби ж знаття?
2. Забув.
3. Спізнивсь.
4. Якось-то воно буде!
5. Я так і знав».
І далі Остап Вишня створює п’ять окремих сюжетів, де у сатирично-гумористичному плані висміює риси образу чухраїнця. Автор критикує зденаціоналізованих чухраїнців (вважай, українців), які не знають ні власної історії, ні хто вони взагалі.
У фейлетонах 20-х років про долю українського села Остап Вишня часто звертався до проблем кооперації на селі, участі селян у кооперативному будівництві та господарюванні. Село залишалось у матеріально і культурно нерівному, порівняно з містом становищі. Тобто виникав проблемний образ так званих «ножиць».
Були ці «ножиці», писав автор в усмішці «Ну що ж – регульньом!» спочатку маленькі – що тобі манікюрні, потім стали начеб перукарські, а ще далі такі, що хоч овець стрижи… Тобто матеріальна різниця мiж селом та містом поглиблювалась не на користь українського села…
Остап Вишня писав, що за таких умов незаможник, трохи напружившись, може виділити пуд жита і купити у коопторзі… ґудзик до штанів. Бо вартість товару під назвою «штани цілі» була…аж 30 пудів жита!
Остап Вишня із щирою симпатією змалював у своїх сільських усмішках образи культурних господарів (українських і закордонних), тих, хто самовіданно працював на власній ниві. Сатирик виступав проти профанації української культури, української драми, пісні і танку.
Залишається актуальним фейлетон «Дзвонарі». Тут виведено сатиричні образи любителів телефонних дзвінків, тобто «дзвонарів», які імітують бурхливу діяльність безкінечними дзвінками від зорі до зорі до «потрібних» людей, керівників різного рангу.
Творчим кредо Остапа Вишні було подавати факти, образи у контрастному зіставленні: «Ловіть, стостерігайте контрасти, – і буде сміх».
Сучасний фейлетоніст повинен мати не тільки професійні знання з обраного жанру, а й природне чуття гумору (у 70-80-ті роки з багатьох фейлетонів гумор зник), енергію публіциста, відзначатися широким світоглядом, здатністю до асоціативного мислення і алегоричної манери писання, бути людиною непохитною, мужньою у віднайденні істини. Фейлетонна манера вже сама собою викликає читацький інтерес, певні емоції. Фейлетон містить у собі додаткову інформацію, суть якої в новому, контрастному баченні явищ дійсності, завдяки новим своєрідним сатиричним образам і гостро поданим актуальним проблемам.