Гумор
Гумор (лат. humor — волога, рідина) — різновид комічного, відображення смішного в життєвих явищах і людських характерах. Г. не заперечує об’єкта висміювання і цим відрізняється від сатири, для якої характерне цілковите заперечення й різке осміяння зображуваного. Добродушний Г. піддає осміянню здебільшого часткові недоліки загалом позитивних явищ, окремі смішні риси в характері людини. Поняття Г. вживається і в широкому розумінні — як взагалі сміх і почуття смішного. Г. широко представлений у більшості жанрів народної творчості, особливо у народних казках і анекдотах, прислів’ях і приказках, коломийках і частівках, жартівливих оповіданнях і піснях. Яскраво забарвлені Г., закоріненим у народну творчість, прозові і поетичні твори І.Котляревського, Є.Гребінки, П.Гулака-Артемовського, Л.Глібова, С.Руданського, В.Самійленка, комедії корифеїв українського театру, фейлетони і гуморески Остапа Вишні, В.Чечвянського, К.Котка, К.Буревія, Мартина Задеки, Ганни Черінь, М.Понеділка. Традиції народного Г. в українській літературі — джерело творчості П.Глазового, Є.Дударя, О.Чорногуза, П.Красюка, П.Осадчука та ін. Повертається в Україну і Г. сміхотворців діаспори: С.Фодчука, Міри Гармаш, Зої Когут, Остапа Зірчастого (Д.Нитченка), Е.Козака та ін.