Поетичний синтаксис в українській літературі
Одиницею мови в синтаксисі є речення. Існують головні засоби синтаксичної організації мови, що надають їй емоційної виразності:
- граматичне оформлення речень;
- порядок слів у реченні;
- оформлення інтонації речень.
Їх прийнято називати фігурами:
- інверсія (лат. «перестановка») — це незвичайний порядок слів у реченні, необхідний для підкреслення слова або слів, на які падає логічний наголос;
- анафора (тр. «віднесення вперед») — єдинопочаток, фігура поетичної мови, коли на початку речень або рядків повторюються однакові слова чи синтаксичні конструкції, а також речення на початку строф;
- епіфора (гр. «віднесення далі») — повторення слів або вислову, що стоїть у кінці строфи чи абзацу;
- антитеза (гр. «протиставлення») — стилістична фігура, у якій протиставляються життєві явища, думки, образи з метою розкриття їх сутності;
- алітерація — фонетичний засіб: повторення приголосних звуків для посилення інтонаційної і смислової виразності;
- асонанс — фонетичний засіб: повторення однакових голосних звуків у вірші з метою надання йому милозвучності;
- риторичні запитання — запитання, які не потребують відповіді або містять її у собі;
- риторичні вигуки — це слова чи словосполучення, які передають радість, гнів, обурення, інші почуття;
- риторичні звертання — це звертання до неживих предметів, абстрактних понять чи відсутніх людей.
Риторичні запитання, вигуки і звертання надають мові урочистого, піднесеного звучання.
Психологізм — якість художнього твору, через яку письменник передає внутрішній світ своїх персонажів. Зачатки психологізму спостерігаються уже у творах усної народної творчості, де вони проявляються через художній прийом психологічного паралелізму. Цей фольклорний прийом творчо використовували потім письменники, починаючи з доби сентименталізму, як у прозі, так і в поезії. У літературі сентименталізму зображення внутрішнього світу людини стає обов’язковим. Але письменники-сентименталісти внутрішнє намагалися передати через зовнішні ознаки: щоб відобразити, наприклад, радість людини, описати щасливий вираз її обличчя. Опис почуттів був загальним, йому не вистачало глибини. Романтичний психологізм глибший, але він охоплював лише зображення сильних, яскравих почуттів, найтонші їх відтінки залишилися поза межами уваги романтиків.
Лише з розвитком реалістичного напрямку в літературі психологізм отримує свій справжній вияв. Для реалізму характерний раціоцентричний психологізм (ототожнення психіки і свідомості, недооцінка позасвідомих процесів).
Цілком нової якості набув психологізм модерністської літератури. Модерністи визнавали інтуїтивний шлях пізнання поряд з логічним, вони зосереджувались на внутрішньому світі людини та суб’єктивних враженнях героя. Для їх психологізму характерна пильна увага до позасвідомих сфер психіки, до внутрішньої боротьби роздвоєного людського «Я».
Асоціативність, асоціація (від латин, а.ч.чосіаііо — поєднання, сполучення) — це зв’язок уявлень чи відчуттів, коли одне з них викликає у свідомості низку інших. Асоціювання відбувається на підставі подібності (поле як море), контрасту (радість — сум), суміжності в часі (весна — цвітіння) або в просторі (небо — птахи). Коли в групу поєднуються три уявлення чи відчуття і більше, тоді виникає асоціативний ряд.