Давня весна (Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)) – Леся Українка

Була весна весела, щедра, мила.



Промінням грала, сипала квітки.



Вона летіла хутко, мов стокрила,



За нею вслід співучії пташки!







Все ожило, усе загомоніло —



Зелений шум, веселая луна!



Співало все, сміялось і бриніло,



А я лежала хвора й самотна.







Я думала: "Весна для всіх настала.



Дарунки всім несе вона, ясна.



Для мене тільки дару не придбала,



Мене забула радісна весна".







Ні, не забула! У вікно до мене



Заглянули від яблуні гілки.



Замиготіло листячко зелене,



Посипались білесенькі квітки.







Прилинув вітер, і в тісній хатині



Він про весняну волю заспівав,



А з ним прилинули пісні пташині,



І любий гай свій відгук з ним прислав.







Моя душа ніколи не забуде



Того дарунку, що весна дала;



Весни такої не було й не буде,



Як та була, що за вікном цвіла.







Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)



Вірш Лесі Українки "Давня весна" автобіографічний, пов’язаний із власними переживаннями поетеси, яка мала тяжку недугу й змушена була лежати, страждати через біль. Єдина її розвага й розрада клаптик голубого неба у вікні, гілка квітучої яблуні, свіжий вітерець, що долинає крізь відчинену кватирку, та пташині співи. Усе інше додавали уява й фантазія дівчини. Та давня весна запам’яталася, як дарунок долі, бо навчила цінувати найменші радості життя, загартувала волю.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: