Детальна біографія Лесі Українки

ЛЕСЯ УКРАЇНКА (ЛАРИСА КОСАЧ)

(1871-1913)

Лариса Петрівна Косач народилась 25 лютого 1871 року в місті Новоград-Волинському (тепер Житомирської області) в інтелігентній, «літературній» родині. Її мати, Ольга Петрівна Драгоманова-Косач, — письменниця, яка творила під псевдонімом Олена Пчілка (її поезію й оповідання для дітей українською мовою добре знали в Україні), була активною учасницею жіночого руху, видавала альманах «Перший вінок». Батько — високоосвічений поміщик, який дуже любив літературу і живопис. Дитячі роки Лесі минули на Волині: у Новограді-Волинському (1871 – весна 1879), Луцьку, в селі Колодяжне, що під Ковелем.

У будинку Косачів часто збиралися письменники, художники і музиканти, влаштовувалися вечори і домашні концерти. Дядько Лесі (так її називали у сім’ї, це домашнє ім’я стало літературним псевдонімом) — Михайло Драгоманов, був відомим ученим, громадським діячем, який перед еміграцією до Франції й Болгарії співпрацював з І. Франком. Йому належить одна з провідних ролей у формуванні племінниці згідно зі своїми соціалістичними переконаннями, ідеалами служіння батьківщині, які вона переросла. Він допомагав їй як літературний критик і фольклорист.

Дитячі роки Лесі минали на Волині, у краю предковічних соснових борів, таємничих лісових озер, росистих лук. Дівчина росла веселою і жвавою. Серед ровесників виділялась здібністю і працьовитістю. Демократичний стиль життя в родині сприяв зближенню із селянськими дітьми, засвоєнню народних звичаїв, традицій. А фольклор Волині вводив вразливу дівчинку в незвичайний, химерний світ української міфології з її мавками, перелесниками, русалками. Маленька Леся так повірила в існування лісових істот, що потаємно вночі, перемагаючи страх, бігала в ліс і там шукала мавку.

Леся дуже любила музику, старанно вчилась грати на фортепіано. Але хвороба (туберкульоз кісток) змусила перервати це захоплення. Болісно прощалася дівчинка з інструментом, якому виливала свої радощі і жалі («До мого фортепіано»). Проте музики зовсім не полишила, а глибоке її розуміння, відчуття гармонії, мелодії відлунюється у багатьох творах, про що свідчать уже заголовки: «Сім струн», «Мелодії», «Ритми», «Пісні про волю», «Лісова пісня»

Хвороба спричинила те, що Леся не змогла ходити до школи, не вчилась у жодному навчальному закладі. Але наполеглива і працьовита, вона здобула глибокі й різносторонні знання. Швидкому розвитку письменницьких здібностей Лесі Українки сприяла творча атмосфера, у якій зростала дівчинка, її оточення, серед якого були Михайло Старицький, Микола Лисенко, Іван Франко. Значний вплив на її духовний розвиток мав дядько Михайло Драгоманов, відомий громадський і культурний діяч. Він намагався ввести Лесю у світ культури різних народів, виховати як свідому громадянку, консультував з найрізноманітніших питань.

Коли дівчинці було 9 років, заарештували за революційну діяльність її тітку Олену Антонівну Косач. Ця подія надзвичайно схвилювала Лесю, і вона написала вірш «Надія» — перший відомий нам твір письменниці. Уперше ім’я Лесі Українки з’явилось у 1884 р. у львівському журналі «Зоря», де було надруковано вірші 13-літньої поетеси «Конвалія» і «Сафо». З того часу її твори все частіше публікуються в різних виданнях, а 1893 р. у Львові вийшла перша поетична збірка «На крилах пісень».

З кінця 80-х років XIX ст. Леся Українка живе в Києві. Вона стає душею літературного об’єднання творчої молоді «Плеяда», часто буває також на потаємних сходках, де читались і обговорювались реферати на політичні теми, велись гарячі дискусії.

Із «Плеядою» пов’язаний початок роботи Лесі Українки-прозаїка. Вона пише оповідання «Така її доля», «Святий вечір» та ін., які публікуються в журналах «Зоря», «Дзвінок». Одночасно молода письменниця займається перекладами, віддаючи цій справі багато часу й енергії. Найбільше уваги приділяє вона поезії Генріха Гейне. У 1892 р. у Львові з’явилась українською мовою «Книга пісень» німецького поета, куди ввійшли 92 переклади Лесі Українки.

Та це був час не лише невгамовної праці, крилатих злетів, надій і сподівань. Це одночасно й роки важких страждань молодої дівчини, у якої «була весна, та тільки за вікном». Пекуче боліла нога, вражена туберкульозом. Лікарі радили теплий клімат. І почалися мандрівки в теплі краї, у «добровільне вигнання». Перша поїздка 15-річної Лесі до Чорного моря викликала багато вражень, які вилились в ліричному циклі «Подорож до моря». А далі була Болгарія з дуже дорогою для неї зустріччю з Михайлом Драгомановим, який там жив як політичний емігрант. Далі Крим і його поетичний резонанс «Кримські спогади» та «Кримські відгуки». Пізніше — Італія, Єгипет.

У Криму 1897 р. Леся Українка познайомилась із С. К. Мержинським. Лесю Українку вражала душевна краса цієї людини, постійне внутрішнє горіння, глибока інтелігентність, самовідданість у роботі. Мержинський високо цінував письменницьку працю Лесі Українки, шанував її талант, силу волі. За сприяння Сергія Костянтиновича поетеса знайомиться з редакцією петербурзького журналу «Жизнь», де публікує літературно-критичні статті.

Велике горе спіткало Лесю Українку. У березні 1901 р. помер Сергій Мержинський, людина, для якої вона «почала нову мрію життя, вмерла і воскресла»:

Уста говорять: «він навіки згинув!»

А серце каже: «ні, він не покинув!» —

так починається одна з поезій, присвячених С. Мержинському. Його образ оживає у віршах «Завжди терновий вінець», «Порвалася нескінчена розмова», «Квіток, квіток, як можна більше квітів…» та в багатьох інших.

Тим часом слава поетеси ширилась Україною. У статті «Леся Українка» І. Франко ставить її творчість поряд з Кобзаревою: «Від часу Шевченкового «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте» Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст сеї слабосилої хорої дівчини».

У 1899 р. у Львові виходить друга поетична книжка Лесі Українки «Думи і мрії»; письменниця активно друкується в журналах «Народ», «Житє і слово», «Літературно-науковий вісник», готує нову збірку «Відгуки», яка вийшла у Чернівцях 1902 р.

Революційні події 1905 року вносять новий струмінь у творчість письменниці: «Мріє, незрадь… хочу дихать вогнем, хочу жити твоєю весною».

У своїй творчості Леся Українка тяжіла до ліро-епосу: вона написала багато поем, серед яких виділяються «Давня казка», «Роберт Брюс, король шотландський», «Ізольда Білорука». І хоча переважають тут запозичені сюжети, але це не значить, що авторка відривалась від рідного ґрунту. Незважаючи на «чужі» образи, поетеса ставить проблеми, які були злобою дня тогочасного суспільства.

Особливе місце у творчій біографії Лесі Українки посідає фольклор. Вона збирала і записувала обряди, пісні, думи увиконанні кобзарів, щоб урятувати від забуття. Із цих зацікавлень у спадщині письменниці зберігається рукописний зошит колодяженських пісень (весільні, обжинкові, родинно-побутові, веснянки, колядки), друкована збірка «Дитячі гри, пісні й казки» (1903 р.), упорядкований збірник «Народні пісні до танцю» (54 тексти). ЗО записів веснянок і пісень з голосу Лесі Українки зробив Микола Лисенко, 225 пісень увійшло до збірки «Народні мелодії. З голосу Лесі Українки», яку упорядкував і видав 1917 р. її чоловік Климент Квітка.

В останні роки життя Лесі Українки невблаганно прогресувала хвороба, з якою вона вела «тридцятилітню війну». Поетеса вимушена залишити Україну: холодний клімат не дозволяв жити в рідній стороні, і вона оселяється на півдні. Влітку жила на Кавказі — в Кутаїсі, Хоні, Телаві, де служив її чоловік Климент Квітка, а на зиму виїжджала в Єгипет. «Найгірше мені те, що я тепер і писати не завжди можу, — скаржилась у листі до Бориса Грінченка, — бо часто від виснаження голова не служить, і то так, як ще зроду у мене не бувало, хіба після операції». В одну з мандрівок до Єгипту в січні 1911 р. в морі, серед снігової бурі, закляклою від холоду рукою вона записала:

Хто не жив посеред бурі,

той ціни не знає силі,

той не знає, як людині

боротьба і праця милі.

Боротьба і праця. Такий був сенс усього життя Лесі Українки, життя, гідного подиву і захоплення. 1 серпня 1913 року в невеличкому грузинському містечку Сурамі відходила у вічність Леся Українка — видатна поетеса України і жінка з трагічною долею. Тіло Лесі Українки перевезли до Києва і поховали на Байковому кладовищі.

Рейтинг
( 4 оцінки, середнє 4.75 з 5 )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі: 11
  1. Valeria

    В неи таки классно вирши

  2. Біндерік

    Допомгло

  3. Світлана

    Геніальна людина

  4. Анонім

    Я зараз заплачу!

    1. Егор

      Від чого

      1. Від кортибільозу

        Шкода Лесю Україну вона так рано померла

  5. Лілія

    Дякую за інформацію

  6. Анонім

    Сумно , що вона так рано померла від хвороби

  7. Віка

    Дуже зрозуміло

  8. Максим

    Клас

  9. Анна

    Сумно що вона так рано померла від хвороби

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: