Бояриня - Леся Українка (сторінка 6)

    Ото й всього? Бу­ло про що про­си­ти.

    Ходiм хоч за­раз.

    Г а н н а

    Нi, не за­раз, по­тiм…

    О к с а н а

    Коли ти схо­чеш. Що ж там у сад­ку?

    Г а н н а

    Та, бач… са­мiй отам в сад­ку си­дi­ти ме­нi не мож­на…

    О к с а н а

    Вже й сього не мож­на?

    Г а н н а

    А з мам­кою пi­ти - во­на розп­ле­ще усiм про те, чо­го я там сид­жу.

    О к с а н а (смi­ючись)

    А ти ж там що во­ро­жиш?

    От хит­ру­ха!

    Г а н н а

    Та я нi­чо­го… тiльки виг­ля­даю, чи не проїдуть ву­ли­цею ча­сом царськi стрiльцi. Во­ни над­ве­чiр їздять.

    О к с а н а

    Либонь, царський стрi­лець то­бi уст­ре­лив дi­во­че сер­денько?

    Г а н н а

    Та я ж, Ок­са­но, за­ру­че­на.

    О к с а н а

    За царсько­го стрiльця?

    Г а н н а

    Авжеж.

    О к с а н а

    То чом же вiн до нас не прий­де?

    Г а н н а

    Хоч би й прий­шов, то я ж хi­ба по­ба­чу?

    Я в те­ре­мi, а вiн там, у свiт­ли­цi.

    О к с а н а

    То вам i ба­чи­тись не мож­на?

    Г а н н а

    Де ж там!

    О к с а н а

    Прилюдно - нi, а тiльки крадько­ма?

    Г а н н а

    Нi, як то крадько­ма?

    О к с а н а

    А ти ж хо­тi­ла до нього вий­ти у са­док.

    Г а н н а

    До нього?

    Нi, я ще со­ро­му не за­гу­би­ла!

    I як се ти по­ду­ма­ти мог­ла, що я те­бе про­си­ла про­вод­жа­ти ме­не на схо­ди­ни?.. Нев­же, Ок­са­но, вва­жаєш ти, що я та­ка не­чес­на?

    О к с а н а

    Та бог з то­бою! Де ж, яка ж тут не­честь?

    Як дiв­чи­на пос­тоїть на роз­мо­вi з своїм за­ру­че­ним, то вже й не­чес­на?

    Г а н н а

    Авжеж, тут так.

    О к с а н а

    Навiщо ж ти ви­хо­диш ту­ди в са­док?

    Г а н н а

    Я зда­ле­ка див­лю­ся, як вiн там ву­ли­цею проїздить.

    Iнакше ж я йо­го нiг­де не ба­чу, хi­ба що в церк­вi.

    О к с а н а

    Де ж ви роз­мов­ля­ли?

    Г а н н а

    Нiгде.

    О к с а н а

    А як же вiн те­бе пос­ва­тав?

    Г а н н а

    Як? Че­рез сва­ху. Як зви­чай­но всi.

    О к с а н а

    Я щось не роз­бе­ру.

    Г а н н а

    Бо ти не знаєш ту­теш­нiх зви­чаїв. Не­хай лиш ма­ти то­бi роз­ка­жуть, бо всього дос­то­ту i я не знаю.

    О к с а н а

    Нiбито ви­хо­дить, що ви отак, не мо­вив­ши нi сло­ва, i по­бе­ре­тесь?

    Г а н н а

    Так най­прис­той­нi­ше.

    О к с а н а

    Чудна тут мо­лодь!..

    (Усмiхається якимсь спо­га­дам мовч­ки.

    Потiм сти­ха, мрiй­ли­во).

    Я ж бу­ло що­ве­чiр ви­ход­жу до Сте­па­на на роз­мо­ву.

    Г а н н а

    Як за­ру­чи­лись?

    О к с а н а

    Та… як за­ру­чи­лись…

    Ну, раз сто­яла з ним, не за­ру­чив­шись, iнак­ше хто ж зас­ва­та­ти­ся мо­же?

    Г а н н а (зак­ри­ва­ючись)

    Ой ли­хо, со­ром!

    (Оксана мовч­ки зни­зує пле­чи­ма).

    Г а н н а

    А твоя ма­ту­ся не знає й до­сi про твої стрi­ван­ня?

    О к с а н а

    Чому не знає?

    Г а н н а

    Що ж, во­на прос­ти­ла, не прок­ля­ла те­бе?

    О к с а н а

    Та за що, Ган­но?

    Самi ж во­ни бу­ли пак мо­ло­дi, то зна­ють, що то лю­бо­щi.

    Г а н н а

    Оксано!

    Що тiльки ти го­во­риш?

    (Знову зак­ри­ваєтьс я)

    О к с а н а (смiється)

    От дур­ненька!

    С т е п а н (увi­хо­дить пос­пiш­но)

    Оксаночко, пе­рев­дяг­ни­ся швид­ше в мос­ковське вбран­ня. Там прий­шли бо­яри. О к с а н а

    Та ма­ти ж ка­жуть, що жiн­кам не мож­на мiж чо­ло­вiцт­вом бу­ти.

    С т е п а н

    Бачиш, люб­ко, ти маєш тiльки їх по­час­ту­ва­ти та й знов у те­рем вер­неш­ся.

    О к с а н а

    Отак?

    А як же час­ту­ва­ти їх, Сте­па­не?

    По-нашому, чи, мо­же, як iнак­ше?

    С т е п а н

    Ти ви­не­сеш їм на та­ре­лi ме­ду, - ма­ту­ся при­лаш­ту­ють, як там тре­ба, - ук­ло­ниш­ся, бо­ярин по­цi­лує те­бе в ус­та…

    О к с а н а

    Степане! Що ти ка­жеш?

    Мене бо­яри цi­лу­ва­ти ма­ють?

    Чи се ме­нi при­чу­ло­ся?

    С т е п а н

    Нi, сер­це, во­но так є, та в тiм нi­чо­го зло­го, - то тiльки зви­чай!

    О к с а н а

    Се ще так же зви­чай!

    Нехай йо­му аби­що! Не пi­ду!

    С т е п а н (по­ну­ро)

    Як хо­чеш, тiльки ти нас тим за­гу­биш.

    О к с а н а

    Таке ви­га­дуєш!

    С т е п а н

    Ба ти не знаєш, якi тут лю­ди мсти­вi… За зне­ва­гу ста­рий бо­ярин вiзьме, як не вий­деш, а вiн же дум­ний дяк, вiн має си­лу - он син йо­го ще мо­ло­дий, - вже стольник; вiн ок­ле­пає нас пе­ред ца­рем, а там уже й го­то­во "сло­во й дi­ло".

    О к с а н а

    Ти не жар­туєш?

    С т е п а н (ще по­ну­рi­ше)

    Як то­бi здається?

    О к с а н а (з жа­хом)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Lesya_ukra_nka_boyarinya.docx)Lesya_ukra_nka_boyarinya.docx76 Кб2970
Скачать этот файл (Lesya_ukra_nka_boyarinya.fb2)Lesya_ukra_nka_boyarinya.fb2101 Кб5144

Пошук на сайті: