Бояриня - Леся Українка (сторінка 9)

    Як хо­чеш. Тiльки як вiзьмуть "на ди­бу", то вже не жа­луй!

    О к с а н а

    Звiдки вже й "на ди­бу"?

    С т е п а н

    А що ж ти ду­маєш? За тим Ях­нен­ком шпи­ги мос­ковськi цi­лим роєм хо­дять.

    Я знаю їх.

    О к с а н а (за­жу­ре­на)

    Так я й не пе­ре­дам ро­ди­нi нi лис­тiв, нi по­да­рун­кiв…

    С т е п а н

    Ти знаєш, лю­ба, по­ки що, то й кра­ще б не ози­ва­тись, над­то до Iва­на, бо вiн в не­пев­нi спра­ви уст­ря­ває…

    О к с а н а

    До бра­та рiд­но­го не ози­ва­тись?

    (У неї ста­ють сльози па очах).

    С т е п а н

    Се ж не на­вi­ки, ри­бонько, тим ча­сом, по­ки ути­хо­ми­риться…

    (Знов при­гор­тає її).

    О к с а н а (не вiд­по­вi­да­ючи на пес­то­щi; без­ви­раз­но)

    Гаразд, нi­ко­му не пи­са­ти­му.

    С т е п а н

    Ти, сер­це, на ме­не гнi­ваєшся.

    О к с а н а (так са­мо)

    Нi, чо­го ж?

    Ти маєш ра­цiю. На­що пи­са­ти?

    Степан опус­кає ру­ки. Ок­са­на по­ва­гом ви­хо­дить з ха­ти.

IV

Терем.

    О к с а н а гап­тує в крос­нах, ру­хи в неї лi­ни­вi, в'ялi.

    С т е п а н

    (увiходить i сi­дає близько Ок­са­ни на дзиг­ли­ку)

    Щось го­ло­ва бо­лить…

    О к с а н а (не пiд­во­дя­чи очей вiд шит­ва)

    Ти пiз­но встав.

    С т е п а н

    Та свi­том же прий­шов з тiї бе­се­ди.

    О к с а н а

    Було там ве­се­ло?

    С т е п а н

    Ей, де там в ка­та!

    По щи­рос­тi бо­яться сло­во мо­вить.

    П'ють, п'ють, по­ки поп'ються, по­тiм зва­да…

    О к с а н а

    А як же там, Сте­па­не, та суп­лi­ка?

    С т е п а н

    Та що ж… нi­як. Цар ка­же: "Про­чи­таєм, по­ду­маєм"… Чу­ва­ли вже ми теє!

    О к с а н а

    Що ж бу­де?

    С т е п а н (з бо­лiс­ною до­са­дою)

    Ой, не знаю! Не пи­тай!

    Мовчать. Ок­са­на шиє, по­тiм гол­ка ви­па­дає їй з рук.

    С т е п а н

    Хоч би ти щось, Ок­са­но, роз­ка­за­ла, а то так сум­но, го­ло­ва за­би­та уся­ким ли­хом.

    О к с а н а (в'яло)

    Що ж я роз­ка­жу?

    Нiчого я не ба­чу i не чую, сид­жу со­бi…

    С т е п а н (тро­хи розд­раж­не­ний)

    Ну, ро­биш же що-не­будь?

    О к с а н а

    Учора ви­ши­ла чер­во­ну квiт­ку. сьогод­нi си­ню. Се то­бi цi­ка­во?

    С т е п а н

    Ти так не­на­че драж­ниш­ся зо мною!

    О к с а н а (крiзь сльози)

    Нi, да­ле­бi, Сте­па­не, не драж­ню­ся!

    С т е п а н (при­див­ляється до шит­ва Ла­гiд­но)

    А що се бу­де з тої лишт­ви, люб­ко?

    О к с а н а (знов бе­зу­час­но)

    Не знаю, се щось Ган­на по­ча­ла.

    С т е п а н

    Либонь, со­бi на по­саг. Се вже хут­ко

    її ве­сiл­ля.

    О к с а н а

    Та за мi­сяць нi­би.

    С т е п а н

    От на ве­сiл­лi тро­хи по­гу­ляєш, роз­ва­жиш­ся.

    О к с а н а

    Ет, знаю ту роз­ва­гу!

    Частуй та кла­няй­ся: "Не обез­судьте…"

    А гос­тiй­ки по­за пле­чи­ма су­дять:

    "Черкашенка, чу­жач­ка…"

    С т е п а н

    Ти вже над­то на те зва­жаєш.

    О к с а н а (бай­ду­же)

    Нi, ме­нi дар­ма.

    Мовчання.

    С т е п а н

    Ти так не­на­че втом­ле­на сьогод­нi.

    Клопочешся при гос­по­дарст­вi, мо­же?

    О к с а н а

    Нi, я не кло­по­чусь, - то все ма­ту­ся.

    Ми з Ган­ною все шиємо.

    С т е п а н

    То, мо­же, не тре­ба стiльки ши­ти?

    О к с а н а

    Що ж ро­би­ти?

    Насiння я лу­за­ти не люб­лю, так як Ган­ну­ся. Тре­ба ж десь по­дi­ти i ру­ки, й очi…

    С т е п а н

    Бiдненька ти в ме­не.

    (Оксана про­ри­вається ри­дан­ням).

    Оксано! Що се ти? Та бог з то­бою!

    Чи хто те­бе об­ра­зив? Ма­ти? Ган­на?

    О к с а н а (тро­хи сти­шу­ючись)

    Вони як рiд­нi… я на їх не скар­жусь…

    С т е п а н

    Так що ж?

    О к с а н а (ури­ває ри­дан­ня, з од­чаєм)

    Степане! Ти хi­ба не ба­чиш?

    Я ги­ну, в'яну, жи­ти так не мо­жу!

    (В зне­сил­лi по­хи­ляється па крос­на)

    С т е п а н

    Се прав­да, не рос­туть квiт­ки в тем­ни­цi…

    А я га­дав…

    (Ходить по ха­тi в тяж­кiй за­ду­мi, по­тiм спи­няється пе­ред Ок­са­ною).

    Оксано, зас­по­кой­ся, по­го­во­рiм ла­дом.

    О к с а н а

    Про що, Сте­па­не?

    С т е п а н

    Виходить, я те­бе за­на­пас­тив.

    О к с а н а

    Нi, я са­ма…

    С т е п а н

    Однаково. Я бiльше не хо­чу заїдать твоєї до­лi.

    Хоч як ме­нi се гiр­ко… я го­то­вий те­бе до батька вiд­пус­ти­ти.

    О к с а н а

    Як?

    А ти ж?

    С т е п а н

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Файл	Розмір файла:	Завантажень
Lesya_ukra_nka_boyarinya.docx	76 Кб	2970
Lesya_ukra_nka_boyarinya.fb2	101 Кб	5144