Бояриня - Леся Українка (сторінка 10)

    Я тут зос­та­ну­ся. Для ме­не не­має во­рот­тя, ти ж теє знаєш.

    О к с а н а (зво­ру­ше­на)

    То се б те­бе по­ки­ну­ти я ма­ла?

    Чи я ж на те сто­яла пiд вiн­цем i при­ся­гу да­ва­ла?

    С т е п а н (гiр­ко)

    Я, Ок­са­но, не хан та­тарський, щоб лю­дей дер­жа­ти на при­ся­зi, мов на шнур­ку. Ти вiльна.

    Се тiльки я в не­во­лi.

    О к с а н а (хи­тає го­ло­вою)

    Нi, Сте­па­не.

    С т е п а н

    Чого ж? Я при­ся­гу то­бi вер­таю…

    (Голос йо­го пе­ре­ри­вається вiд тур­бо­ти).

    I я про­шу те­бе… прос­ти ме­не… що я… те­бе вiд­мо­вив вiд ро­ди­ни… що я…

    О к с а н а (обiй­має йо­го)

    Нi, го­дi, не ка­жи!

    Не знаєш ти… Ще ж ти ме­нi нi сло­ва, нi сло­ва не про­мо­вив там, у батька, а вже моя ду­ша бу­ла твоєю!

    Ти ду­маєш, як я те­пер поїду вiд те­бе геть, то не ли­шиться ту­та моя ду­ша?

    С т е п а н

    Так що ж ро­би­ти, лю­ба?

    О к с а н а

    Втiкаймо всi! Мiй ба­тенько по­мо­же про­жи­ти якось, по­ки ти прид­баєш.

    Хай їм аби­що, сим мос­ковським доб­рам!

    Втiкаймо на Вкраїну!

    С т е п а н

    Цар дос­та­не бо­яри­на сво­го скрiзь на Вкраїнi, та ще й твоїй ро­ди­нi бу­де ли­хо.

    Не скриємось нiг­де…

    О к с а н а

    Втiкаймо в Польщу!

    А нi, то на Во­ло­щи­ну!

    С т е п а н

    Що з то­го?

    Змiняємо чу­жи­ну на чу­жи­ну…

    Приблудами чу­жi по­ро­ги бу­дем там об­би­ва­ти… все од­но, що й тут.

    О к с а н а

    Нi, там вiльнi­ше.

    С т е п а н

    Треба зас­лу­жи­ти чимсь ту су­сiдську лас­ку. Чим же бiльше, ко­ли не зра­дою про­ти Моск­ви?

    О к с а н а

    Так їй i тре­ба!

    С т е п а н

    Присяга, Ок­са­но, ве­ли­ке дi­ло. Цар ме­нi не вер­не так при­ся­ги, як я то­бi вер­нув.

    Та й я йо­му не мо­жу по­вер­ну­ти всього, що я прий­мав з йо­го ру­ки.

    Мовчання. По­чи­нає су­те­нi­ти. Десь у церк­вi ти­хо дзво­нять.

    О к с а н а

    Степане, вже не го­во­рi­мо бiльше про се нi­ко­ли.

    С т е п а н

    Так, не тре­ба, лю­ба…

    (Згодом).

    Чому не шиєш?

    О к с а н а

    Вже ме­нi не вид­ко.

    А ще свi­ти­ти ра­но.

    С т е п а н

    Заспiвай щось по­ти­хеньку, як­що мо­жеш.

    О к с а н а

    Добре.

    (Спiває по­ти­хеньку)

    "Ой як бу­ло хо­ро­шенько, як рiд з ро­дом п'є, вип'є чар­ку, вип'є дру­гу та по сест­ру шле.

    "Сеструненько-голубонько…"

    (Уриває)

    Не мо­жу.

    Либонь, я одз­ви­чаїлась вiд спi­вiв.

    Та й щось на гру­ди важ­ко.

    (Кашляє)

    С т е п а н (стри­во­же­ний)

    Ой, ко­ха­на, чи ти не хво­ра?

    О к с а н а

    Де ж там! То щось так.

    

    Увiходять м а т и й Г а н н а, за ни­ми слу­ги вно­сять за­горт­ки з по­ку­пом.

    Поклавши па­кун­ки, слу­ги ви­хо­дять.

    

    М а т и

    Добривечiр, дiт­ки! Що си­ди­те так по­но­чi?

    С т е п а н

    Так, де­що роз­мов­ля­ли.

    М а т и

    Не на­го­во­ряться все го­луб'ятка.

    Коли б то бог су­див i Ган­нi на­шiй та­ке под­руж­жя!

    Г а н н а (свi­тить тим ча­сом (роз­гор­тає па­кун­ки)

    Подивись, Ок­са­но, чо­го ми на­ку­пи­ли!

    Оксана пiд­хо­дить.

    Се на шу­бу, а се на лiт­ни­ки, а се на кич­ку.

    Що, прав­да, гар­не? Ми ж ото пiш­ли аж до куп­цiв за­морських.

    О к с а н а (жва­во)

    Гарно, гар­но!

    Та й мо­ло­дич­ка з те­бе гар­на бу­де!

    Ну й по­тан­цюю в те­бе на ве­сiл­лi!

    Нехай уже мос­ков­ки не зди­ву­ють!

    Г а н н а

    От я люб­лю, як ти та­ка ве­се­ла, а то си­дить, пох­ню­пив­шись, аж сум­но.

    М а т и

    Та звiс­но, i чо­го б та­ки жу­ри­тись?

    Ви лю­ди мо­ло­дi… у ха­тi лад…

    О к с а н а (пiд­хоп­лює)

    За ха­тою доб­ро…

    Г а н н а (не зав­ва­жа­ючи iро­нiї)

    Авжеж, сест­рич­ко, як­би ти ба­чи­ла, що там куп­цiв наїха­ло! I чом ти не пiш­ла iз на­ми вку­пi?

    О к с а н а

    Я до­ши­ти хтi­ла, а завт­ра й я пi­ду по всiх усю­дах, за­ку­пи­мо з то­бою всю Моск­ву!

    От я со­бi пар­че­ву кич­ку справ­лю!

    Степане, мож­на?

    С т е п а н

    Чом би ж то не мож­на?

    О к с а н а (пле­ще в до­ло­нi й прис­пi­вує)

    "Бодай ме­нi та­кий вiк дов­гий, як у ме­не чо­ло­вiк доб­рий!.."

    М а т и (втiш­но всмi­ха­ючись)

    Ну й ви­гад­ни­ця в те­бе жiн­ка, син­ку!

    Г а н н а

    А як во­на ме­нi спi­ва­ла гар­но ве­сiльної! Сест­рич­ко, зас­пi­вай тiєї, як то ко­су розп­лi­та­ють.

    О к с а н а

    Не хо­чу, то сум­на, ще знов зап­ла­чеш.

    Я за­раз ко­ро­вай­ни­цею бу­ду або при­дан­кою - ти тiльки слу­хай:

    (Спiває ду­же го­лос­но, по-сiльсько­му).

    "Не бiй­ся, ма­ту­сю, не бiй­ся, в чер­во­нi чо­бiт­ки обуй­ся, щоб твої пiд­кiв­ки бряж­ча­ли, щоб на­шi во­ро­ги мов­ча­ли!

    Гу!"

    (Вигукнувши, вис­ка­кує на ос­лiн)

    Отак при­дан­ки ска­чуть че­рез лав­ки!

    С т е п а н (ло­вить її й здiй­має з ос­ло­на)

    Ну, ну, Ок­са­но, ти вже щось за­над­то.

    М а т и

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Lesya_ukra_nka_boyarinya.docx)Lesya_ukra_nka_boyarinya.docx76 Кб2970
Скачать этот файл (Lesya_ukra_nka_boyarinya.fb2)Lesya_ukra_nka_boyarinya.fb2101 Кб5144

Пошук на сайті: