Леся Українка - Камінний господар (сторінка 11)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Lesya_ukra_nka_kaminniy_gospodar.docx)Lesya_ukra_nka_kaminniy_gospodar.docx108 Кб2633
Скачать этот файл (Lesya_ukra_nka_kaminniy_gospodar.fb2)Lesya_ukra_nka_kaminniy_gospodar.fb2132 Кб2485

    Я маю пам'ятать про ва­шу ду­шу, бiльш нi про що.

    Д о н Ж у а н

    Але як­би я вам ска­зав, що мить єди­на щас­тя з ва­ми тут, на зем­лi, до­рож­ча зад­ля ме­не, нiж вiч­ний рай без вас на не­бе­сах?

    Д о л о р е с

    (екстатичне, як му­че­ни­ця на тор­ту­рах)

    Я не про­шу ме­не не спо­ку­ша­ти!

    Сей пi­воб­ман… ко­ли б вiн мiг до краю се сер­це сто­рож­кеє оду­ри­ти!

    Святая дi­во! дай ме­нi при­нес­ти за нього й сюю жерт­ву!.. О Жу­ане, ка­жiть ме­нi, ка­жiть сло­ва ко­хан­ня!

    Не бiй­те­ся, щоб я їх прий­ня­ла.

    Ось вам об­руч­ка ва­ша.

    (Здiймає i хо­че по­да­ти дон Жу­ано­вi об­руч­ку, але ру­ка зне­си­ле­но па­дає, об­руч­ка ко­титься до­до­лу).

    Д о н Ж у а н

    (пiдiймає об­руч­ку i на­дi­ває зно­ву на ру­ку До­ло­рес)

    Нi, нi­ко­ли я не вiзьму її. Но­сiть її або ма­дон­нi дай­те на офi­ру, як хо­че­те. На сю об­руч­ку мож­на ди­ви­ти­ся чер­ни­цi. Ся об­руч­ка не збу­дить грiш­них спо­га­дiв.

    Д о л о р е с

    (тихо)

    Се прав­да.

    Д о н Ж у а н

    А ва­шої я не вiд­дам нi­ко­му до­вi­ку.

    Д о л о р е с

    Нащо вам її но­си­ти?

    Д о н Ж у а н

    Душа свої пот­ре­би має й звич­ки, так са­мо, як i тi­ло. Я хо­тiв би, щоб ви без зай­вих слiв се зро­зу­мi­ли.

    Д о л о р е с

    Пора вже йти ме­нi… Я вам про­щаю за все, що ви…

    Д о н Ж у а н

    Спинiться! Не тьма­рiть яс­но­го спо­га­ду, про сю хви­ли­ну!

    За що про­ща­ти? Я ж те­пе­ра ба­чу, що я i вам не за­ви­нив нi­чо­го.

    Адже ви че­рез ме­не до­сяг­ли ви­со­ко­го, пре­чис­то­го вер­хiв'я!

    Невже ме­не за се про­ща­ти тре­ба?

    О нi, ли­бонь, ви в сло­вi по­ми­ли­лись!

    У сер­цi сто­рож­кiм та­кеє сло­во вро­ди­тись не мог­ло. Вам не пот­рiб­нi та­кi сло­ва, ко­ли ви ста­ли ви­ще вiд ганьби й чес­тi. Прав­да ж так, До­ло­рес?

    Д о л о р е с

    Здається, слiв нi­яких бiльш не тре­ба.

    (Хоче йти).

    Д о н Ж у а н

    Стривайте ще, До­ло­рес… Ви в Мад­рi­дi од­вi­да­ли сеньйо­ру де Мен­до­за?

    Д о л о р е с

    (спиняється)

    Ви… ви… ме­не пи­таєте про неї?

    Д о н Ж у а н

    Я ба­чу, ра­но вам ще в мо­нас­тир.

    Д о л о р е с

    (перемагає се­бе)

    Я ба­чи­ла її.

    Д о н Ж у а н

    Вона щас­ли­ва?

    Д о л о р е с

    Здається, я щас­ли­вi­ша вiд неї.

    Дон Жу а н

    Вона про ме­не не за­бу­ла?

    Д о л о р е с

    Нi.

    Д о н Ж у а н

    Почiм ви знаєте?

    Д о л о р е с

    Я сер­цем чую.

    Д о н Ж у а н

    Се все, що хтiв я зна­ти.

    Д о л о р е с

    Я вже йду.

    Д о н Ж у а н

    Ви не пи­таєте ме­не, на­вi­що ме­нi се тре­ба зна­ти?

    Д о л о р е с

    Не пи­таю.

    Д о н Ж у а н

    I вам не тяж­ко се?

    Д о л о р е с

    Я не шу­ка­ла нi­ко­ли стеж­ки лег­кої. Про­щай­те.

    Д о н Ж у а н

    Прощайте. Я нi­ко­ли вас не зрад­жу.

    Долорес зак­ри­ває рап­том об­лич­чя вiд­ло­гою i ви­хо­дить з пе­че­ри не ог­ля­да­ючись.

    Сганарель увi­хо­дить i до­кiр­ли­во ди­виться на дон Жу­ана.

    Д о н Ж у а н

    (скорiш до се­бе, нiж до слу­ги)

    Яку я гар­ну ви­гар­ту­вав ду­шу!

    С г а н а р е л ь

    Чию? Свою?

    Д о н Ж у а н

    Ущипливе пи­тан­ня, хоч нес­вi­до­ме!

    С г а н а р е л ь

    Думаєте, па­не?

    Д о н Ж у а н

    А ти що ду­маєш?

    С г а н а р е л ь

    Що я ви­дав вас ко­вад­лом i клев­цем, а ще нi­ко­ли не ба­чив ко­ва­лем.

    Д о н Ж у а н

    То ще по­ба­чиш.

    С г а н а р е л ь

    Шкода! про­па­ло вже!

    Д о н Ж у а н

    Що? де про­па­ло?

    С г а н а р е л ь

    Пiшла в чер­ни­цi ва­ша до­ля, па­не.

    Д о н Ж у а н

    То ти пiдс­лу­ху­вав?

    С г а н а р е л ь

    А ви й не зна­ли?

    Хто має слу­ги, той по­ви­нен звик­нуть, що має пов­сяк­час кон­фесьйо­нал.

    Д о н Ж у а н

    Але щоб так на­хаб­но приз­на­ва­тись!..

    С г а н а р е л ь

    То тре­ба буть слу­гою дон Жу­ана.

    Мiй пан вi­до­мий щи­рiс­тю своєю.

    Д о н Ж у а н

    Ну, не пле­щи!.. То тiнь моя пiш­ла, зов­сiм не до­ля. До­ля жде в Мад­рi­дi.

    Сiдлай лиш ко­ней. Ми те­пер поїдем ту до­лю до­бу­ва­ти. Швид­ше! Мит­тю!

    Сганарель ви­хо­дить. Дон Жу­ан бе­ре шпа­гу до рук i про­во­дить ру­кою по ле­зi, про­бу­ючи її гост­рiсть, при то­му всмi­хається.

    

IV

    

    Оселя ко­ман­до­ро­ва в Мад­рi­дi. Опо­чи­вальня дон­ни Ан­ни, ве­ли­ка, пиш­но, але в тем­них то­нах уб­ра­на кiм­на­та. Ви­со­кi, вузькi вiк­на з бал­ко­на­ми ся­га­ють сли­ве до пiд­ло­ги, жа­лю­зi на них зак­ри­тi. Дон­на Ан­на у си­вiй з чор­ним пiв­жа­лоб­нiй сук­нi си­дить при сто­ли­ку, пе­ре­би­рає у скриньцi кош­тов­нi пок­ра­си i при­мi­ряє їх до се­бе, див­ля­чись у свi­ча­до.

    К о м а н д о р

    (увiходить)

    Чого се ви вби­раєтесь?

    А н н а

    На завт­ра пок­ра­си ви­би­раю. Завт­ра хо­чу пi­ти на бiй би­кiв.

    К о м а н д о р

    У пiв­жа­ло­бi?!

    А н н а

Пошук на сайті: