Леся Українка - Камінний господар (сторінка 17)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Lesya_ukra_nka_kaminniy_gospodar.docx)Lesya_ukra_nka_kaminniy_gospodar.docx108 Кб2633
Скачать этот файл (Lesya_ukra_nka_kaminniy_gospodar.fb2)Lesya_ukra_nka_kaminniy_gospodar.fb2132 Кб2485
    То дбав про ети­ке­ту, а те­пе­ра прос­то­ти за­хо­тiв? Ей, Сга­на­ре­лю, наб­рав­ся ти тут за­ячо­го ду­ху!

    Не йде то­бi Мад­рiд сей на ко­ристь.

    С г а н а р е л ь

    А вам Мад­рiд нi­чо­го не за­ва­див?

    Д о н Ж у а н

    Ну, ну, iди i спо­вiс­ти йо­го!

    С г а н а р е л ь

    (рушає, але спи­няється, ог­ля­нув­шись на дон Жу­ана)

    А що, як я вам при­не­су вiд­по­вiдь?

    Д о н Ж у а н

    Вже ж не iнак­ше. Так я й спо­дi­ва­юсь.

    С г а н а р е л ь

    (iде до ста­туї, вкло­няється низько й про­ка­зує з нас­мiш­кою, але й з трем­тiн­ням у го­ло­сi)

    Незрушно-мiцний i ве­лич­ний па­не!

    Зволiть прий­нять при­вiт вiд дон Жу­ана, сеньйо­ра де Ма­ранья iз Се­вiльї, мар­кi­за де Те­но­рiо i гран­да.

    Мiй пан дiс­тав ви­со­ку честь зап­ро­син од ва­шої дру­жи­ни дон­ни Ан­ни i має завт­ра ста­ви­тись на уч­ту в ваш дiм. Але як вам то не­до­гiд­но, то пан мiй здер­житься вiд за­вi­тан­ня.

    Д о н Ж у а н

    Ну, се ос­таннє зай­во.

    С г а н а р е л ь

    Нi, не зай­во, iнак­ше - на­що й спо­вi­ща­ти?

    (Скрикує).

    Пане!

    Вiн вам дає вiд­по­вiдь, ще й лис­тов­ну!

    Д о н Ж у а н

    Яку вiд­по­вiдь? Де?

    С г а н а р е л ь

    (читає)

    "Приходь, я жду".

    Дон Жу­ан над­хо­дить.

    Сганарель по­ка­зує йо­му на су­вiй пер­га­мен­ту в лi­ви­цi ста­туї.

    Д о н Ж у а н

    (пiсля па­узи)

    Ну що ж, i я, ли­бонь, не без де­вi­зи.

    Виходять з кла­до­ви­ща.

    

VI

    

    Свiтлиця для бен­ке­тiв у ко­ман­до­ро­вiй осе­лi. Не ду­же ве­ли­ка, але гар­но прик­ра­ше­на рiзьбле­ни­ми ша­фа­ми, мис­ни­ка­ми з до­ро­гим на­чин­ням, ар­ма­ту­ра­ми то­що. По­се­ре­ди­нi дов­гий стiл, нак­ри­тий до зва­ної ве­че­рi, нав­ко­ло нього ду­бо­вi стiльцi важ­ко­го сти­лю. При од­нiй стi­нi про­ти кiн­ця сто­ла ве­ли­кий порт­рет ко­ман­до­ра з чор­ним сер­пан­ком на ра­мi, про­ти дру­го­го кiн­ця дов­ге вузьке свi­ча­до, що ся­гає пiд­ло­ги, стi­лець, що стоїть на чiльнiм мiс­цi, при­хо­диться спин­кою до свi­ча­да, а пе­ре­дом про­ти порт­ре­та. Слу­га вiд­чи­няє две­рi з су­сiдньої кiм­на­ти, iн­шi слу­ги ла­го­дяться прис­лу­жу­ва­ти при сто­лi. Дон­на Ан­на уво­дить гурт гос­тей, зде­бiльшо­го стар­шо­го вi­ку, по­важ­них, гор­до­ви­тих, тем­но вбра­них. Са­ма Ан­на у бi­лiй сук­нi, ля­мо­ва­нiй по всiх руб­цях ши­ро­кою чор­ною га­бою.

    А н н а

    Прошу сi­да­ти, до­ро­гiї гос­тi.

    (До най­ста­рi­шо­го гос­тя, по­ка­зу­ючи на чiльне мiс­це).

    Ось ва­ше мiс­це.

    Н а й с т а р i ш и й г i с т ь

    Нi,сеньйоро ми­ла, про­бач­те, я не ся­ду, хай ли­шиться во­но по­рож­нiм. Бу­де нам зда­ва­тись, що наш гос­по­дар тiльки за­пiз­нив­ся i має ще при­бу­ти на бе­се­ду.

    Се впер­ше ми тут схо­ди­мось без нього, i тяж­ко звик­ну­ти до тої дум­ки, що слiд йо­го зак­ри­ла ля­да смер­тi.

    А н н а

    (сiвши в кiн­цi сто­ла пiд порт­ре­том ко­ман­до­ра, про­ти чiльно­го мiс­ця, зос­тав­ле­но­го по­рож­нiм, по­дає знак слу­гам, щоб час­ту­ва­ли гос­тей, що вже по­зай­ма­ли свої мiс­ця)

    Мої па­но­ве й па­нi, - роз­рос­тiться, прий­май­те­ся, час­туй­те­ся i будьте ви­бач­ни­ми, як­що не­пов­ний лад на вдо­ви­нiй бе­се­дi бу­де. Труд­но вдо­вi са­мот­нiй вдер­жа­ти в гос­по­дi той ли­царський по­ря­док, що пот­рi­бен для чес­тi до­му.

    Д о н н а К о н с е п с ь й о н

    (стиха до своєї су­сiд­ки, мо­лод­шої па­нi)

    Начебто для чес­тi пот­рiб­нi бен­ке­ти се­ред жа­ло­би, а iн­шо­го нi­чо­го не пот­рiб­но.

    Д о н н а К л а р а

    (сусiдка дон­ни Кон­сепсьйон)

    Та до­сi дон­на Ан­на у всьому до­дер­жу­ва­ла чес­тi.

    Д о н н а К о н с е п с ь й о н

    Донно Кла­ро!

    Я знаю те, що знаю…

    Д о н н а К л а р а

    (з ко­сим пог­ля­дом на Ан­ну)

    Нi… хi­ба?

    С л у г а

    (на по­ро­зi)

    Прибув мар­кiз Те­но­рiо.

    А н н а

    Проси.

    Дон Жу­ан увi­хо­дить i спи­няється ко­ло по­ро­га

    (Кивнувши дон Жу­ано­вi на при­вiт, звер­тається до гос­тей).

    Дозвольте вам, моє ша­нов­не панст­во, предс­та­ви­ти сеньйо­ра де Ма­ранья, мар­кi­за де Те­но­рiо.

    (До дон Жу­ана).

    Сеньйоре, про­шу сi­да­ти.

    Дон Жу­ан, по­шу­кав­ши пог­ля­дом со­бi стiльця, зай­має чiльне мiс­це. Уг­ле­дiв­ши нап­ро­ти се­бе порт­ре­та ко­ман­до­ра, здри­гається.

    А н н а

    (до слу­ги)

    Дай ви­на сеньйо­ру.

    Слуга по­дає дон Жу­ано­вi бiльший i кра­щий ку­бок, нiж iн­шим.

    О д и н г i с т ь

    (сусiд дон Жу­ана)

    Я пiз­наю сей ку­бок. Нам го­диться то­го зга­дать, хто з нього пив ко­лись.

    (Простягає сво­го куб­ка до дон Жу­ана).

    Нехай же має дух йо­го ли­царський в сiм до­мi вiч­ну пам'ять!

    Д о н Ж у а н

    (торкаючи гос­те­во­го куб­ка своїм)

    Вiчний спо­кiй!

    С т а р а г р а н д е с а

    (що си­дить пра­во­руч дон­ни Ан­ни. Сти­ха, на­хи­лив­шись до гос­по­ди­нi)

    Я ма­ло знаю їх, тих де Ма­ранья, - чи се не дон Жу­ан?

    А н н а

    Йому най­мен­ня

    Антонiо-Жуан-Луїс-Уртадо.

    С т а р а г р а н д е с а

    Ах, зна­чить - се не той…

    Д о н н а К о н с е п с ь й о н

    (наслухає сю роз­мо­ву, iро­нiч­но всмi­хається, ниш­ком до су­сiд­ки)

    Якраз той са­мий!

    С т а р и й г р а н д

    (до су­сi­да сво­го, мо­лод­шо­го гран­да)

    Чи ви не знаєте, чим де Ма­ранья так пе­ре­ва­жив нас, що без на­мис­лу на чiльнiм мiс­цi сiв?

    М о л о д ш и й г р а н д

    (похмуро)

    Не знаю, справ­дi.

    С т а р и й г р а н д

    Запевне, тим, що честь йо­го но­ва, а на­ша вже зос­та­рi­лась.

    М о л о д ш и й г р а н д

    Запевне.

    Д о н н а К о н с е п с ь й о н

    (до дон Жу­ана, го­лос­но)

Пошук на сайті: