Леся Українка - Камінний господар (сторінка 6)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Lesya_ukra_nka_kaminniy_gospodar.docx)Lesya_ukra_nka_kaminniy_gospodar.docx108 Кб2641
Скачать этот файл (Lesya_ukra_nka_kaminniy_gospodar.fb2)Lesya_ukra_nka_kaminniy_gospodar.fb2132 Кб2496
    I рос­те по­се­ред зам­ку квiт­ка, в пуп'янку зак­ри­та, на пе­люс­точ­ках у неї не ро­са, а твер­дi пер­ли.

    Лихо моє, Ан­но!

    I на го­ру криш­та­ле­ву нi сте­жок не­ма, нi схо­дiв, в дi­аман­то­во­му зам­ку анi бра­ми, анi вi­кон.

    Лихо моє, Ан­но!

    Та ко­мусь не тре­ба стеж­ки, анi схо­дiв, анi бра­ми, з не­ба вiн зле­тить до квiт­ки, бо ко­хан­ня має кри­ла.

    Щастя моє, Ан­но!

    Пiд час спi­ву "Чор­не до­мi­но" тро­хи вис­ту­пає з ку­щiв i прис­лу­хається, пiд кi­нець хо­вається.

    К о м а н д о р

    (виходить на го­рiш­нiй рун­дук пiд кi­нець спi­ву)

    Якi се ту­та спi­ви, дон­но Ан­но?

    А н н а

    Якi? Не знаю, пев­не, мав­рi­танськi.

    К о м а н д о р

    Я не про те пи­таю.

    А н н а

    А про що ж?

    (Не жду­чи вiд­по­вi­дi, бе­ре у слу­ги шклян­ку ли­мо­на­ди i спус­кається до дон Жу­ана).

    А н н а

    (до дон Жу­ана, по­да­ючи ли­мо­на­ду)

    Бажаєте про­хо­ло­ди­тись, мо­же?

    Д о н Ж у а н

    Спасибi, не вжи­ваю хо­ло­до­щiв.

    Анна ки­дає шклян­ку в ку­щi.

    К о м а н д о р

    (надходить слi­дом за Ан­ною)

    Вам до спо­до­би пiс­ня, дон­но Ан­но?

    А н н а

    А вам?

    К о м а н д о р

    Менi зов­сiм не до спо­до­би.

    Д о н Ж у а н

    Я вам не до­го­див, сеньйо­ре? Шко­да.

    Я ду­мав, що за­ру­че­ним то са­ме i слiд по­чу­ти пiс­ню про ко­хан­ня.

    К о м а н д о р

    В тiй ва­шiй пiс­нi прис­пiв не­до­реч­ний.

    Д о н Ж у а н

    На жаль, йо­го не мiг я про­ми­ну­ти, - так ви­ма­гає мав­рi­танський стиль.

    А н н а

    Ви до кос­тю­ма до­би­ра­ли пiс­ню?

    З бра­ми увi­хо­дить гурт мо­ло­дi­жi, па­ни­чiв; по­ба­чив­ши Ан­ну, мо­ло­дiж ото­чує її.

    Г о л о с и з г у р т у

    О дон­но Ан­но! дон­но Ан­но, про­сим, з'явiть нам лас­ку! Се ж ос­тат­нiй ве­чiр дi­во­чої незв'яза­ної во­лi!

    А н н а

    Мої па­но­ве, в чiм ба­жан­ня ва­ше?

    О д и н л и ц а р

    Ми про­си­мо, щоб ви са­ми вка­за­ли,

    Хто має вам слу­жить в ко­то­рiм тан­цi.

    А н н а

    Щоб я са­ма про­си­ла?..

    Д р у г и й л и ц а р

    Не про­си­ти, на­ка­зу­ва­ти маєте! Ми бу­дем ра­ба­ми ва­ши­ми в сей ве­чiр!

    А н н а

    Добре, що хоч не дов­ше, бо вже я не знаю, що б вам на те ска­за­ли ва­шi да­ми.

    Чи, мо­же, вас вiд їх ря­ту­ють мас­ки?

    Т р е т i й л и ц а р

    (скидаючи мас­ку)

    Всi зо­рi блiд­нуть пе­ред сон­цем!

    А н н а

    Дiйсно, сей комп­лi­мент не пот­ре­бує мас­ки, бо вiн до­во­лi вже по­важ­ний вi­ком.

    Лицар знов на­дi­ває мас­ку i вiдс­ту­пає в гурт.

    А н н а

    (до мо­ло­дi­жi)

    Що ж, станьте в ряд, я бу­ду приз­на­ча­ти.

    Всi ста­ють в ряд, i дон Жу­ан мiж ни­ми.

    К о м а н д о р

    (тихо до Ан­ни)

    Чи се та­кий в Се­вiльї зви­чай?

    А н н а

    Так.

    К о м а н д о р

    Чи й я по­ви­нен ста­ти?

    А н н а

    Нi.

    Командор вiд­хо­дить.

    Панове, ви вже го­то­вi?

    (До дон Жу­ана).

    Як же ви, пок­лон­че змiн­ли­вої пла­не­ти, ста­ли в ряд?

    Хiба вам зви­чай доз­во­ляє тан­цi?

    Д о н Ж у а н

    Для надз­ви­чай­ної зла­маю зви­чай.

    А н н а

    За се я вам даю та­нець най­пер­ший.

    Дон Жу­ан вкло­няється по-схiд­но­му: прик­ла­дає пра­ви­цю до сер­ця, до уст i до чо­ла, по­тiм зак­ла­дає ру­ки навх­рест на гру­дях i схи­ляє го­ло­ву. При тих ру­хах поб­лис­кує зо­ло­тий перс­тень на мi­зин­цi.

    Д о н Ж у а н

    Один?

    А н н а

    Один. Вам дру­го­го не бу­де.

    (До мо­ло­дi­жi).

    Я вас, па­но­ве, поз­на­чу ру­кою, хай всяк свою чер­гу за­пам'ятає.

    (Швидко вка­зує ру­кою на кож­до­го па­ни­ча по чер­зi, один па­нич зос­тається не­поз­на­че­ним).

    П а н и ч

    А я ж? А я? Ме­нi ж яка чер­га?

    О д и н з г у р т у

    Остатня, оче­вид­но.

    Смiх. Па­нич стоїть збен­те­же­ний.

    А н н а

    (до па­ни­ча)

    Мiй сеньйо­ре, я му­сульма­ни­ну да­ла най­пер­шу, бо вiн ос­тат­нiм бу­де в царст­вi бо­жiм, ви ж, я в тiм пев­на, доб­рий ка­то­лик, i вам не страш­но буть ос­тат­нiм ту­та.

    П а н и ч

    Се в пер­ший раз, що я б хо­тiв буть мав­ром!

    Д о н Ж у а н

    Е, не в чер­гу по­пав ваш комп­лi­мент, - ли­бонь, су­див­ся вам ду­шi ря­ту­нок!

    А н н а

    (плеще в до­ло­нi)

    Мої пiд­да­нi! го­дi! Час до тан­цю!

    (Перша ру­шає на­го­ру, за нею мо­лодь).

    З го­рiшнього по­вер­ху чут­но грiм му­зи­ки. По­чи­на­ються тан­цi, що розп­рос­то­рю­ються на го­рiш­нiй рун­дук i га­ле­рею. Дон­на Ан­на йде в пер­шiй па­рi з дон Жу­аном, по­тiм її пе­рей­ма­ють iн­шi па­ни­чi по чер­зi. Ко­ман­дор стоїть на ро­зi нi­шi, при­хи­лив­шись до вис­ту­пу стi­ни, i ди­виться на тан­цi. "Чор­не до­мi­но" зо­рить здо­лу i не­по­мiт­но для се­бе ви­хо­дить на ос­вiт­ле­не мiс­це пе­ред рун­ду­ком. Дон Жу­ан, скiн­чив­ши та­нець, схи­ляється на ба­люст­ра­ду, зав­ва­жає "Чор­не до­мi­но" i зi­хо­дить удiл, во­но тим ча­сом пос­пiш­но хо­вається в тiнь.

    М а с к а-С о н я ш н и к

    (входить збо­ку, пе­рей­має дон Жу­ана i ха­пає йо­го за ру­ку)

    Ти дон Жу­ан! Я знаю!

    Д о н Ж у а н

    Я хо­тiв би те­бе так доб­ре зна­ти, гар­на мас­ко.

    М а с к а-С о н я ш н и к

    Ти знаєш! Не вда­вай! Я - дон­на Соль!

Пошук на сайті: