Леся Українка - Камінний господар (сторінка 10)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Lesya_ukra_nka_kaminniy_gospodar.docx)Lesya_ukra_nka_kaminniy_gospodar.docx108 Кб2641
Скачать этот файл (Lesya_ukra_nka_kaminniy_gospodar.fb2)Lesya_ukra_nka_kaminniy_gospodar.fb2132 Кб2496

    Д о н Ж у а н

    Порятувати? Хто ж се вам ска­зав, що нi­би­то ме­нi ря­тун­ку тре­ба?

    Д о л о р е с

    Сама я зна­ла се.

    Д о н Ж у а н

    Я ж не сла­бий, як ба­чи­те, - ве­се­лий, вiльний, ду­жий.

    Д о л о р е с

    Ви хо­че­те, щоб вам зда­ва­лось так.

    Д о н Ж у а н

    (на мить за­мис­люється, але хут­ко пiд­во­дить го­ло­ву рiз­ким, упер­тим ру­хом)

    Я ба­чу, сеньйо­ри­то, ва­ша одiж наст­роїла вас на чер­не­чий лад.

    Але я вам не бу­ду спо­вi­да­тись, - мої грi­хи не для па­нянських слу­хiв.

    Долорес мовч­ки вий­має два су­вої пер­га­мен­ту i по­дає їх дон Жу­ано­вi.

    Нi, ви­бач­те, До­ло­рес! Я не хтiв зне­ва­жить вас, ме­нi бу­ло б се прик­ро.

    Що ви ме­нi при­нес­ли?

    Д о л о р е с

    Прочитайте.

    Д о н Ж у а н

    (швидко пе­рег­ля­дає пер­га­мен­ти)

    Декрет вiд ко­ро­ля… i папська бул­ла…*

    Менi про­ща­ються усi зло­чи­ни i всi грi­хи… Чо­му? З якої ре­чi?..

    I як до вас дiс­та­лись сi па­пе­ри? * Бул­ла - гра­мо­та, пос­та­но­ва або роз­по­ряд­жен­ня па­пи римсько­го, скрiп­ле­нi пе­чат­кою.

    Дол о р е с

    (спустивши очi)

    Ви не до­га­дуєтесь?

    Д о н Ж у а н

    О До­ло­рес!

    Я ро­зу­мiю. Знов ви на­ло­жи­ли на ме­не довг який­сь. Та вам вi­до­мо, що я при­вик свої дов­ги пла­ти­ти.

    Д о л о р е с

    Я не прий­шла сю­ди з вас пла­ту пра­вить.

    Д о н Ж у а н

    Я вi­рю вам. Але я не банк­рот.

    Колись я вам зас­та­ву дав - об­руч­ку, те­пер го­то­вий вип­ла­тить весь довг.

    Уже ж я не ба­нiт, а гранд iс­панський, i вам не со­ром бу­де стать до шлю­бу зо мною.

    Д о л о р е с

    (iз сто­го­ном)

    Боже! Дi­во прес­вя­тая!

    Я спо­дi­ва­ла­ся, що сеє бу­де… але щоб так мою ос­тат­ню мрiю я му­си­ла хо­ва­ти…

    (Голос ЇЇ пе­ре­хоп­лює спаз­ма стри­ма­них слiз).

    Д о н Ж у а н

    Я вра­зив вас?

    Та чим, До­ло­рес?

    Д о л о р е с

    Ви не зро­зу­мi­ли?

    Гадаєте, що як iс­панський гранд доч­цi гi­дальга ки­не шлюб­ний перс­тень, не­мов га­ман з чер­вiн­ця­ми лих­вар­цi, то в нiй по­вин­но сер­це розц­вiс­ти, а не об­ли­тись крiв'ю?

    Д о н Ж у а н

    Нi, До­ло­рес, i ви ж ме­не по­вин­нi зро­зу­мi­ти: нi­якiй дiв­чи­нi, нi­якiй жiн­цi не був я до­сi ви­нен зро­ду!

    Д о л о р е с

    Справдi?

    Ви, дон Жу­ан, нi­чим не за­ви­ни­ли про­ти жi­ноцт­ва?

    Д о н Ж у а н

    Нi. Нi­чим, нi­ко­ли.

    Я ко­жен раз да­вав їм теє все, що лиш во­ни мог­ли змiс­ти­ти: мрiю, ко­рот­ку хви­лю щас­тя i по­рив, а бiльшо­го з них жад­на не змi­ща­ла, та iн­шiй i то­го бу­ло над­мi­ру.

    Д о л о р е с

    А ви са­мi мог­ли змiс­ти­ти бiльше?

    (Пауза).

    Платити вам не прий­деться сей раз.

    Вiзьмiть на­зад сю зо­ло­ту "зас­та­ву".

    (Хоче зня­ти з своєї пра­ви­цi об­руч­ку).

    Дон Жу а н

    (вдержує її ру­ку)

    Нi, то на­ле­жить вам з свя­то­го пра­ва.

    Д о л ор е с

    Я вже са­ма до се­бе не на­ле­жу.

    Вже й се ви­ди­ме тi­ло не моє.

    Сама ду­ша у сьому тi­лi - дим жер­тов­но­го ка­ди­ла, що зго­рає за ва­шу ду­шу пе­ред бо­гом…

    Д о н Ж у а н

    Що се?

    Я ва­ших слiв не мо­жу зро­зу­мi­ти.

    Ви мов за­ко­ло­та кри­ва­ва жерт­ва, та­кi в вас очi… Сей дек­рет, ся бул­ла..

    Ви як їх здо­бу­ли? Я вас бла­гаю, ска­жiть ме­нi!

    Д о л о р е с

    Навiщо вам те зна­ти?

    Д о н Ж у а н

    Ще, мо­же, я зре­чу­ся тих да­рiв.

    Д о л о р е с

    Ви їх зрек­тись не мо­же­те, я знаю.

    А як во­ни здо­бу­тi - все од­но.

    Не пер­ший раз за вас за­ги­не жiн­ка, як­би ж то хоч, ос­тат­нiй!

    Д о н Ж у а н

    Нi, ска­жiть.

    Коли не ска­же­те, я мо­жу зду­мать, що спо­сiб до­бу­ван­ня був га­неб­ний, бо чес­ний пок­ри­ву не пот­ре­бує.

    Д о л о р е с

    "Ганебний"… "чес­ний"… як те­пер да­ле­ко вiд ме­не сi сло­ва… Що ж, я ска­жу: я за дек­рет сей тi­лом зап­ла­ти­ла.

    Д о н Ж у а н

    Як?..

    Д о л о р е с

    Я не мо­жу дов­ше по­яс­ня­ти.

    Ви знаєте всi но­ро­ви двiрськi, - там пла­титься за все ко­ли не зло­том, то…

    Д о н Ж у а н

    Боже! Як же страш­но се, До­ло­рес!

    Д о л о р е с

    Вам страш­но? Я сього не спо­дi­ва­лась.

    Д о н Ж у а н

    А вам?

    Д о л о р е с

    Я вже нi­чо­го не бо­юся.

    Чого ме­нi жа­ха­ти­ся про тi­ло, ко­ли не по­бо­ялась я i ду­шу вiд­да­ти, щоб за бул­лу зап­ла­ти­ти?

    Д о н Ж у а н

    Та хто ж ду­шею пла­тить?

    Д о л о р е с

    Всi жiн­ки, ко­ли во­ни ко­ха­ють. Я щас­ли­ва, що я ду­шею ви­куп­ляю ду­шу, не кож­на жiн­ка має сеє щас­тя.

    Святий отець вам ду­шу виз­во­ляє вiд кар пе­кельних че­рез те, що я взя­ла на се­бе ка­яться до­вiч­но за ва­шi всi грi­хи. В мо­нас­ти­рi з ус­та­вом най­су­во­рi­шим я бу­ду чер­ни­цею. Обiт­ни­цю мов­чан­ня, i пос­ту, й би­чу­ван­ня дам я бо­гу.

    Зректися маю я всього, Жу­ане, i на­вiть - мрiй i спо­га­дiв про вас!

    Лиш пам'ятать про ва­шу ду­шу бу­ду, а влас­ну ду­шу за­нед­баю. Пi­де моя ду­ша за вас на вiч­нi му­ки.

    Прощайте.

    Дон Жу­ан стоїть мовч­ки, при­го­лом­ше­ний.

    (Долорес ру­шає, але за­раз зу­пи­няється).

    Нi, ще раз! Ос­тат­нiй раз я по­див­лю­ся ще на сiї очi!

    Бо вже ж во­ни ме­нi свi­тить не бу­дуть в мо­гильнiй тьмi то­го, що бу­де зва­тись моїм жит­тям… Вiзьмi­те ваш порт­рет.

    (Здiймає з се­бе ме­дальйон i кла­де на ка­мiнь).

Пошук на сайті: