Лісова пісня – Леся Українка

Л у к а ш

Дарма!

Ти й без квiток хороша.

М а в к а

Нi, я хочу для тебе так заквiтчатися пишно, як лiсова царiвна!

(Бiжить на другий кiнець галяви, далеко вiд озера, до цвiтучих кущiв).

Л у к а ш

Почекай!

Я сам тебе заквiтчаю.

(Iде до неї).

М а в к а

(смутно)

Не краснi квiтки вночi… тепер поснули барви…

Л у к а ш

Тут свiтляки в травi, я назбираю, вони свiтитимуть у тебе в косах, то буде наче зоряний вiнок.

(Кладе скiльки свiтлякiв їй на волосся).

Дай подивлюся… Ой, яка ж хороша!

(Не тямлячись вiд щастя, пориває її в обiйми).

Я ще набрати мушу. Я вберу тебе, мов королiвну, в самоцвiти!

(Шукає в травi попiд кущами свiтлякiв).

М а в к а

А я калини цвiту наламаю.

Вона не спить, бо соловейко будить.

(Ламає бiлий цвiт i прикрашує собi одежу).

Р у с а л к а

(знов виходить з туману.

Шепоче, повернувшись до очеретiв)

Дитинчата-Потерчата, засвiтiте каганчата!

В очеретах заблимали два бродячi вогники. Далi виходять Потерчата, в руках мають каганчики, що блимають, то ясно спалахуючи, то зовсiм погасаючи. Русалка притуляє їх до себе i шепоче, показуючи в далечiнь на бiлу постать Лукашеву, що мрiє в мороку помiж кущами.

Дивiться, он отой, що там блукає, такий, як батько ваш, що вас покинув, що вашу ненечку занапастив.

Йому не треба жити.

П е р ш е П о т е р ч а

Утопи!

Р у с а л к а

Не смiю. Лiсовик заборонив.

Д р у г е П о т е р ч а

А ми не здужаєм, бо ми маленькi.

Р у с а л к а

Ви маленькi, ви легенькi, в ручках вогники ясненькi, ви як ласочки тихенькi, – ви пiдiть у чагарник, не почує Лiсовик, а як стрiне – вогник свiне – був i зник!

Перекиньтесь блискавками над стежками.

Спалахнiть над купиною, поведiть драговиною, – де вiн стане, там i кане аж на саме дно болота…

Далi – вже моя робота!

Ну! блись-блись!

П о т е р ч а т а

(рушаючи одно до одного)

Ти сюдою, я тудою, а зiйдемось над водою!

Р у с а л к а

(радо)

Подались!

(Надбiгає до болота, бризкає водою з пальцiв позад себе через плечi. З-за купини вискакує Куць, молоденький чортик-паничик).

Куцю-Куцю, поцiлуй у руцю!

(Свавiльним рухом простягає йому руку, вiн цiлує).

К у ц ь

За що ж то, панянко?

Р у с а л к а

Я тобi снiданко гарне наготую, тiльки не прогав.

(Показує в далечiнь на Лукаша).

Бачиш? Що? привик ти до таких потрав?

К у ц ь

(махнув рукою)

Поки не в болотi, – сухо в мене в ротi!

Р у с а л к а

Буде хлопець твiй, радiсть буде й бабi, й матiнцi твоїй!

Куць стрибає за купину I зникає. Русалка в очеретi зорить за Потерчатами, що миготять бiгунцями, спалахують, блимають, снуються, перебiгають.

Л у к а ш

(шукаючи свiтлякiв, завважає вогники)

Якi хорошi свiтляки! летючi!

Я ще таких не бачив! А великi!

Я мушу їх пiймати!

(Ганяється то за одним, то за другим, вони непомiтно надять його до драговини).

М а в к а

Не лови!

Коханий, не лови! То Потерчата!

Вони зведуть на безвiсть!

Лукаш не чує, захоплений гонитвою, i вiдбiгає геть далеко вiд Мавки.

Л у к а ш

(раптом скрикує)

Пробi! Гину!

В драговину попав! Ой смокче! тягне!

Мавка надбiгає на його крик, але не може дiстатися до нього, бо вiн загруз далеко вiд твердого берега. Вона кидає йому один кiнець свого пояса, держачи за другий.

М а в к а

Лови!

Пояс не досягає руки Лукашевої.

Л у к а ш

Ой, не сягає! Що ж се буде?

М а в к а

(кидається до верби, що стоїть, похилившись над драговиною)

Вербиченько-матусенько, рятуй!

(Швидко, як бiлиця, злазить на вербу, спускається по крайньому вiттi, кидає знов пояса – вiн на сей раз досягає, – Лукаш хапається за кiнець, Мавка притягає його до себе, потiм подає руку i помагає злiзти на вербу).

Русалка в очеретi видає глухий стогiн досади i зникає в туманi.

Потерчата теж зникають.

Д я д ь к о Л е в

(прокинувся вiд крику)

Га?.. Що таке? Вже знов якась мара?

Цур-пек! щезай!

(Оглядається).

Лукашу, де ти? гов!

Л у к а ш

(озивається з верби)

Я тута, дядьку!

Л е в

А ти тут чого?

(Пiдходить i заглядає на вербу).

Злiз на вербу, ще й з дiвкою!

Лукаш iзлiзає з верби. Мавка там лишається.

Л у к а ш

Ой дядьку!

Я тут було в драговинi загруз; натрапив на вiкно, та вже вона

(показує на Мавку) порятувала якось.

Л е в

А чого ж ти стикаєшся отут як потороча? – таж поночi!

Л у к а ш

Я свiтляки ловив…

(Уриває).

Л е в

(завважає свiтляки на Мавцi)

Ба! так би ти й казав, то я ж би знав!

Тепер я бачу сам, чия то справа.

М а в к а

Я ж, дядечку, його порятувала.

Л е в

Дивись ти – "дядечку"! Знайшлась небога!

А хто ж його призвiв у пастку лiзти?

(Докiрливо хитає головою).

Ей, кодло лiсове! Така в вас правда!..

Ну, попаду ж i я Лiсовика, то вже не вирветься, – в пеньок дубовий вщемлю те бородище-помелище, то буде вiдати! Бач, пiдсилає своїх дiвок, а сам – i я не я!

М а в к а

(швидко збiгає з верби)

Нi, вiн не винен! Хай Змiя-цариця мене скарає, якщо се неправда!

I я не винна!

Л е в

От, тепера вiрю, бо знаю, се в вас присяга велика.

Л у к а ш

Вона мене порятувала, дядьку, от бiгме, згинув би тепер без неї!

Л е в

Ну, дiвонько, хоч ти душi не маєш, та серце добре в тебе. Пробачай, що я нагримав зопалу.

(До Лукаша).

Чого ж ти по свiтляки погнався на болото?

Хiба ж вони по купинах сидять?

Л у к а ш

Та то якiсь були такi летючi!

Л е в

Еге! то знаю ж я! То Потерчата!

Ну-ну, чекайте ж, приведу я взавтра щеняток-ярчукiв, то ще побачим, хто тут заскавучить!

Г о л о с к и П о т е р ч а т

(озиваються жалiбно, подiбно до жаб'ячого кумкання)

Нi, нi, дiдуню!

Нi, ми не виннi!

Ми в драговиннi ягiдки брали.

Ми ж бо не знали, що тута гостi, ми б не зринали iз глибокостi…

Ой нене, сум!

Нум плакать, нум!

Л е в

Чи бач, як знiтилась невiрна пара, вiдьомський накоренок! Та нехай, я вже дiйду, хто винен, хто не винен!..

(До Лукаша).

А що, небоже, чи не час додому?

Ходiм помалу.

(До Мавки).

Будь здорова, дiвко!

М а в к а

Ви завтра прийдете? Я покажу, де є хороше дерево на хату.

Л е в

Я бачу, ти про все вже розпиталась.

Метка! Та що ж, приходь, я з вами звик, та й вам до нас прийдеться привикати.

Ходiмо. Прощавай!

(Рушає).

М а в к а

(бiльш до Лукаша, нiж до Лева)

Я буду ждати!

Лукаш вiдстає вiд дядька, стискає мовчки обидвi руки Мавцi, безгучно її цiлує i, догнавши дядька, iде з ним у лiс.

М а в к а

(сама)

Коли б ти, нiчко, швидше минала!

Вибач, коханая! Ще ж я не знала днини такої, щоб була щасна так, як ти, нiченько, так, як ти, ясна!

Чом ти, березо, така журлива?

Глянь, моя сестронько, таж я щаслива!

Не рони, вербо, слiз над водою, буде ж, матусенько, милий зо мною!..

Батьку мiй рiдний, темненький гаю, як же я нiченьку сюю прогаю?

Нiчка коротка – довга розлука…

Що ж менi суджено – щастя чи мука?

Мiсяць сховався за темну стiну лiсу, темрява наплила на прогалину, чорна, мов оксамитна. Нiчого не стало видко, тiльки жеврiє долi жар, позосталий вiд огнища, та по вiнку iз свiтлякiв знати, де ходить Мавка помiж деревами: вiнок той яснiє то цiлим сузiр'ям, то окремими iскрами, далi тьма i його покриває. Глибока пiвнiчна тиша, тiльки часом легкий шелест чується в гаю, мов зiтхання у снi.

ДIЯ II

Пiзнє лiто. На темнiм матовiм листi в гаю де-не-де виднiє осiння прозолоть. Озеро змалiло, берегова габа поширшала, очерети сухо шелестять скупим листом.

На галявi вже збудовано хату, засаджено городець. На однiй нивцi пшениця, на другiй – жито. На озерi плавають гуси. На березi сушиться хустя, на кущах стримлять горщики, гладишки. Трава на галявi чисто викошена, пiд дубом зложений стiжок. По лiсi калатають клокiчки – десь пасеться товар. Недалечко чутно сопiлку, що грає якусь моторну, танцюристу мелодiю [мелодiї N 11, 12, 13].

М а т и Л у к а ш е в а

(виходить з хати й гукає)

Лукашу, гов! А де ти?

Л у к а ш

(виходить з лiсу з сопiлкою i мережаним кийком у руках)

Тут я,мамо.

М а т и

А чи не годi вже того грання?

Все грай та грай, а ти, робото, стiй!

Л у к а ш

Яка ж робота?

М а т и

Як – яка робота?

А хто ж обору мав загородити?

Л у к а ш

Та добре вже, загороджу, нехай-но.

М а т и

Коли ж воно, оте "нехай-но", буде?

Тобi б усе ганяти по шурхах з приблудою, з накидачем отим!

Л у к а ш

Та хто ганяє? Бидло ж я пасу, а Мавка помагає.

М а т и

Одчепися з такою помiччю!

Л у к а ш

Сами ж казали, що як вона глядить корiв, то бiльше дають набiлу.

М а т и

Вже ж – вiдьомське кодло!

Л у к а ш

Немає вiдома, чим вам годити!

Як хату ставили, то не носила вона нам дерева? А хто садив города з вами, нивку засiвав?

Так, як сей рiк, хiба коли родило?

А ще он як умаїла квiтками попiдвiконню – любо подивитись?

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( 1 оцінка, середнє 5 з 5 )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі: 1
  1. Ліза

    Твір дуже цікавий, дуже шкода Мавку. Я майже плакала, читаючи цю поезію ?????

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: