Лісова пісня – Леся Українка

Ось тобi, сестро, яса!

Русалка Польова клониться низько перед Мавкою, дякуючи, i никне в житi.

Вiд озера наближається мати, а з нею молода повновида молодиця, в червонiй хустцi з торочками, в бурячковiй спiдницi, дрiбно та рiвно зафалдованiй; так само зафалдований i зелений фартух з нашитими на ньому бiлими, червоними та жовтими стяжками; сорочка густо натикана червоним та синiм, намисто дзвонить дукачами на бiлiй пухкiй шиї, мiцна крайка тiсно перетягає стан, i вiд того кругла, заживна постать здається ще розкiшнiшою. Молодиця йде замашистою ходою, аж стара ледве поспiває за нею.

М а т и

(до молодицi люб'язно)

Ходiть, Килинко, осьде край берези ще свiже зiллячко. Ось деревiй, – ви ж гладишки попарити хотiли? –

Вiн добрий, любонько, до молока.

К и л и н а

Та в мене молока вже нiде й дiти!

Коб ярмарок хутчiй – куплю начиння.

Корова в мене турського заводу, – ще мiй небiжчик десь придбав, – молочна, i господи яка! Оце вже якось я в полi обробилася, то треба роботi хатнiй дати лад. Ой тiтко, вдовицi – хоч надвоє розiрвися!..

(Прибiднюється, пiдобгавши губи).

М а т и

Ей, рибонько, то ви вже обробились?

Ну, що то сказано, як хто робiтний та здужає… А в нас – маленька нивка, та й то бог спору не дає…

К и л и н а

(дивиться на ниву, де стоїть Мавка)

А хто ж то женцем у вас?

М а т и

Та там одна сирiтка…

(Нишком).

Таке воно, простибiг, нi до чого…

К и л и н а

(надходить з матiр'ю до Мавки)

Добридень, дiвонько! Чи добре жнеться?

М а т и

(сплескує руками)

Ой лишенько! Iще не починала!

Ой мiй упадоньку! Що ж ти робила?

Нездарисько! Нехтолице! Ледащо!

М а в к а

(глухо)

Я руку врiзала…

М а т и

Було при чому!

К и л и н а

А дай сюди серпа – нехай-но я.

Мавка ховає серпа за себе i вороже дивиться на Килину.

М а т и

Давай серпа, як кажуть! Таж не твiй!

(Вириває серпа Мавцi з рук i дає Килинi, тая кидається на жито i жне, як вогнем палить, аж солома свище пiд серпом),

М а т и

(втiшно)

Ото менi робота!

К и л и н а

(не одриваючись од роботи)

Якби хто перевесла крутив, то я б удух сю нивку вижала.

М а т и

(гукає)

А йди, Лукашу!

Л у к а ш

(виходить. До Килини)

Магайбi.

К и л и н а

(жнучи)

Дякувати.

М а т и

От, Лукашу, поможеш тут в'язати молодичцi.

Бо та "помiчниця" вже скалiчiла.

Лукаш береться в'язати снопи.

Ну, жнiте ж, дiтоньки, а я пiду зварю вам киселицi на полудень.

(Iде в хату).

Мавка одiйшла до берези, прихилилась до неї i крiзь довге вiття дивиться на женцiв.

Килина який час так само завзято жне, потiм розгинається, випростується, дивиться на похиленого над снопами Лукаша, всмiхається, трьома широкими кроками прискакує до нього i пацає з виляском долонею по плечах.

К и л и н а

Ну ж, парубче, хутчiй! Не лiзь, як слимак!

Ото ще верисько!

(Залягається смiхом).

Л у к а ш

(i собi випростується)

Яка ти бистра!

Ось лiпше не займай, бо поборю!

К и л и н а

(кидає серпа, береться в боки)

Ану ж, ану! Ще хто кого – побачим!

Лукаш кидається до неї, вона переймає його руки; вони "мiряють силу", упершись долонями в долонi; який час сила їх стоїть нарiвнi, потiм Килина трохи подалась назад, напружено смiючись i граючи очима; Лукаш, розпалившись, широко розхиляє їй руки i хоче її поцiлувати, але в той час, як його уста вже торкаються її уст, вона пiдбиває його ногою, вiн падає.

К и л и н а

(стоїть над ним смiючись)

А що? Хто поборов? Не я тебе?

Л у к а ш

(устає, важко дишучи)

Пiдбити – то не мацiя!

К и л и н а

Чи ж пак?

У хатi стукнули дверi. Килина знов кинулася жати, а Лукаш в'язати. Хутко загiн затемнiв стернею i вкрився снопами; скiлька горсток жита на розложених перевеслах лежать, як подоланi i ще не пов'язанi бранцi.

М а т и

(з сiнешнього порога)

Ходiте, женчики! вже є полудень.

К и л и н а

Та я своє скiнчила, он Лукаш нiяк не вправиться.

Л у к а ш

Менi недовго.

М а т и

Ну, то кiнчай; а ви ходiть, Килинко!

Килина йде в хату. Дверi зачиняються. Мавка виходить з-пiд берези.

Л у к а ш

(трохи змiшався, побачивши її, але зараз оправився)

Ага, то ти? Ось дов'яжи снопiв, а я пiду.

М а в к а

В'язати я не можу.

Л у к а ш

Ну, то чого ж прийшла тут наглядати, коли не хочеш помогти?

(В'яже сам).

М а в к а

Лукашу, нехай ся жiнка бiльше не приходить, – я не люблю її: вона лукава, як видра.

Л у к а ш

Ти її нiяк не знаєш.

М а в к а

Нi, знаю! Чула смiх її i голос.

Л у к а ш

Сього ще мало.

М а в к а

Нi, сього доволi.

Ся жiнка хижа, наче рись.

Л у к а ш

Iще що!

М а в к а

Нехай вона до нас у лiс не ходить.

Л у к а ш

(випростався)

А ти хiба вже лiсова цариця, що так рядиш, хто має в лiс ходити, хто нi?

М а в к а

(сумно, з погрозою)

У лiсi є такi провалля, захованi пiд хрустом та галуззям, – не бачить їх нi звiр, анi людина, аж поки не впаде…

Л у к а ш

Iще говорить про хижiсть, про лукавство, – вже б мовчала!

Я бачу, ще не знав натури твеї.

М а в к а

Я, може, i сама її не знала…

Л у к а ш

Так от же слухай: якщо я тут маю тебе питати, хто до мене смiє ходити, а хто нi, то лiпше сам я знов з лiсу заберуся на село.

Вже якось там не пропаду мiж людьми.

Бо я не став отут сидiти в тебе, як лис у пастцi.

М а в к а

Я пасток на тебе не наставляла. Ти прийшов по волi.

Л у к а ш

По волi ж i пiду, як тiльки схочу, нiхто нiчим мене тут не прив'яже!

М а в к а

Чи я ж тебе коли в'язати хтiла?

Л у к а ш

Ну, то до чого ж цiла ся балачка?

Дов'язав останнього снопа i, не дивлячись на Мавку, пiшов до хати. Мавка сiла в борознi над стернею i похилилась у смутнiй задумi.

Д я д ь к о Л е в

(виходить iз-за хати)

Чого се ти, небого, зажурилась?

М а в к а

(тихо, смутно)

Минає лiто, дядечку…

Л е в

Для тебе воно таки журба. Я мiркував би, що вже б тобi не тра верби на зиму.

М а в к а

А де ж я маю бути?

Л е в

Як на мене, то не тiсна була б з тобою хата…

Коли ж сестра таку натуру має, що з нею й не зговориш. Я вже брався i так, i iнако… Якби то я був тут господарем, то й не питався б; та вже ж я їм вiддав сей грунт i хату, то воля не моя. Я сам пiду на зиму до села, до свеї доми…

Якби ти на селi могла сидiти, то я б тебе прийняв.

М а в к а

Нi, я не можу… якби могла, пiшла б. Ви, дядьку, добрi.

Л е в

Хлiб добрий, дiвонько, а не людина.

Але, щоправда, я таки вподобав породу вашу лiсову. Як буду вмирати, то прийду, як звiр, до лiсу, – отут пiд дубом хай i поховають…

Гей, дубоньку, чи будеш ти стояти, як сива голова моя схитнеться?..

Де-де! ще й не такi були дуби, та й тiї постинали… Зеленiй же хоч до морозу, кучерявий друже, а там… чи дасть бiг ще весни дiждати?..

(Стоїть, смутно похилившись на цiпок).

Мавка поволi вибирає напiвзiв'ялi квiтки з пожатого жита i складає їх в пучечок. З хати виходять мати, Килина I Лукаш.

М а т и

(до Килини)

Чого ви спiшитесь? Та ще посидьте!

К и л и н а

Ей, нi вже, дядинусю, я пiду.

Дивiть, уже нерано, – я боюся.

М а т и

Лукашу, ти провiв би.

Л у к а ш

Чом же, можу.

К и л и н а

(поглядає на нього)

Та, май, робота є…

М а т и

Яка робота увечерi? Iди, синашу, йди та надведи Килинку до дороги.

Самiй увечерi в сiй пущi сумно.

Та ще така хороша молодичка, – коли б хто не напав!

К и л и н а

Ой дядинусю, се ж ви мене тепер зовсiм злякали!

Лукашу, йдiм, поки не звечорiло, а то й удвох боятимемось!

Л у к а ш

Я б то? боявся в лiсi? Ого-го! помалу!

М а т и

Та вiн у мене хлопець молодець, ви вже, Килинко, честi не уймайте!

К и л и н а

Нi, то я жартома…

(Завважає Лева).

Ов! дядьку Леве! то ви-те вдома?

Л е в

(удає, мов не дочув)

Га? iдiть здоровi!

(Йде собi в лiс).

К и л и н а

Ну, будьте вже здоровенькi, тiтусю!

(Хоче поцiлувати стару в руку, тая не дає, обтирає собi рота фартухом i тричi "з церемонiєю" цiлується з Килиною).

К и л и н а

(вже на ходi)

Живi бувайте, нас не забувайте!

М а т и

Веселi будьте та до нас прибудьте!

(Йде в хату i засовує дверi за собою).

Мавка пiдводиться i тихою, наче втомленою, походою iде до озера, сiдає на похилену вербу, склоняє голову на руки i тихо плаче. Починає накрапати дрiбний дощик, густою сiткою заволiкає галяву, хату й гай.

Р у с а л к а

(пiдпливає до берега i заглядає до Мавки, здивована i цiкава)

Ти плачеш. Мавко?

М а в к а

Ти хiба нiколи не плакала, Русалонько?

Р у с а л к а

0, я!

Як я заплачу на малу хвилинку, то мусить хтось смiятися до смертi!

М а в к а

Русалко! ти нiколи не кохала…

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( 2 оцінки, середнє 3 з 5 )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі: 3
  1. Аліна

    Мені дуже сподобалась казка. Сумна історія, але я маю надію, що Мавка обов’язково відродиться.

  2. Михайло

    Класика. Можна читати без перестанку.

  3. Ліза

    Твір дуже цікавий, дуже шкода Мавку. Я майже плакала, читаючи цю поезію ?????

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: