М е ц е н а т
Хто знає, друже, чим була та іскра, з якої на землі вогонь з'явився?
То, може, був нікчемний перегар, а все ж нам шанувать її годиться і поважати батька Прометея, хоч, може, він і був звичайний злодій.
П р о к у р а т о р (до префекта, киваючи на Мецената)
Оце ж і плід від грецької науки!
П р е ф е к т
Наш Меценат відомий філеллен, – коли б іще не відділив од Риму Коринфської республіки!
(Сміється.)
П р о к у р а т о р
Жарт жартом, а Римові з такого філелленства все ж може вийти шкода.
М е ц е н а т
Не турбуйся, стара учителька те добре тямить, що їй при старощах підпорки треба.
Якби так Рим на Грецію розсердивсь і відштовхнув, то закричала б "гину!".
П р е ф е к т
Все ж друг наш має рацію: є шкода.
Замилування наше до чужинців до того довело, що ми сами на варварів якихсь перевернулись, навчившись "африканської латині" від чорновидих "римських громадян".
М е ц е н а т
Ба, що ж, без варварів не обійтися, бо ми вже мусим обновляти кров, знесилену від праці та розкошів.
Чи ти б хотів, щоб наші всі народи по-варварськи довіку говорили?
Навряд чи з того буде слава Риму.
П р о к у р а т о р
Нехай мовчать, поки як слід навчаться поправної латині!
М е ц е н а т
Се трудненько!
Навчитись мовчки доброї вимови – сього б і Демосфен не доказав.
П р о к у р а т о р
Так що ж робити?
М е ц е н а т
Те, що я роблю: привчати ласкою, дарами навіть, всіх видатних чужинців Рим любити.
Хто любить, той уподобитись може до любого і тілом, і душею.
П р о к у р а т о р
Розніжило тебе те філелленство!
Цікавий знати, як би ти, наприклад, збирав податки "ласкою й дарами"? Багато б назбирав!
М е ц е н а т (сміючись)
Ну, тут я мушу зложити зброю. В сьому ти найдужчий.
Р а б – а т р і є н з і й (увіходить)
Прийшов Антей-співець.
М е ц е н а т
А! Клич сюди.
Стій! Як Антей уже почне співати, я знак подам, тоді хай танцівниці сюди увійдуть. Тільки ж не раніше.
Гляди мені! Рушай.
А т р і е н з і й виходить.
Оці раби псують мені раз по раз лад усякий.
На їхню думку, оргія – то скоки.
А н т е й (у порога)
Вітаю вас, преславні.
М е ц е н а т
А, здоров!
Та ближче приступи. Коханцю музи в порога перестоювать не личить.
Антей підходить ближче, але місця йому при столі нема і він лишається стояти перед лежачими гостями.
М е ц е н а т (до гостей)
Се, друзі, найкоштовніша перлина Коринфської затоки.
А н т е й
Ти, преславний, надмірну ласку положив на мене.
Коринфові ж віддав замало честі.
М е ц е н а т
Чому замало честі?
А н т е й
Бо не можна злічити перлів нашої затоки і зважити, котра з них найдорожча.
П р е ф е к т
Любити рідне місто – се годиться, але ж не треба забувати правди і вдячності. Якщо в Коринфі дійсно є скілька перлів хисту і науки, то се є Меценатова заслуга.
М е ц е н а т
Моя заслуга півняча, мій друже.
П р о к у р а т о р
Як розуміти сеє, Меценате?
М е ц е н а т
Бо я на всяких смітниках громаджу і там вишукую коштовні перли.
П р е ф е к т
Та ти ж їх не ковтаєш так, як півень, але даєш в оправу.
Антей мовчки рушає.
М е ц е н а т
Стій, Антею!
Куди ти йдеш?
А н т е й
Туди, куди належу.
М е ц е н а т
Я бачу, ти образився.
П р о к у р а т о р
Се дивно, які ті греки всі вражливі!
А н т е й
Справді, се дивно, як ми досі не привикли, що переможцям вільно називати країну нашу смітником, а нас, поки ми не в "оправі", просто сміттям.
М е ц е н а т
Моєму слову ти дав колючки, але не я. Уся моя вина, що мій язик був якось послизнувся, але ж його боги слизьким створили.
Винуй Юпітера чи Прометея, – ти краще знаєш, хто з них більше винен.
П р е ф е к т
А я, минаючи усякі вини, вертаю до заслуг, Мій Меценате, сей раз я маю затягти позов супроти тебе.
М е ц е н а т
Як?
П р е ф е к т
Бо сю перлину не ти, а я відкрив уперше.
М е ц е н а т
Справді?
П р е ф е к т
І в тім моя заслуга є ще більша, що перли я не проковтнув, знайшовши, хоч, власне, я повинен був ковтнути.
М е ц е н а т
Я хтів би сеє краще зрозуміти.
П р е ф е к т
О, се не таїна! Колись я тута відкрив, чи, краще мовити, закрив гетерію співецьку потаємну.
Товаришем у ній був наймолодшим осей співець. Я ощадив його, вважаючи на молодощі ніжні,
і він один лишився з товариства, бо, знаю добре, більше в цілім краї гетерій не було, нема й не буде.
А н т е й
Ти помиляєшся, ще є одна.
П р е ф е к т
Де?
А н т е й
На Парнасі. Дев'ять і оди там сходяться на оргії таємні і закриваються від ока влади густими хмарами.
М е ц е н а т
Ха-ха! Се влучно!
П р е ф е к т (змінивши свій одноманітно-недбалий тон на гризький)
Не так-то вже і влучно, Меценате,
Ті "дев'ять і один" – Феб і Камени – зовсім то не гетерія таємна, а хор панегіристів. Їм же треба амброзію та нектар заробити то й мусять панегірики співати.
А н т е й
Кому?
П р е ф е к т
Звичайно, генієві Риму.
Парнас, Олімп і всі святії гори тепер в його імперію дістались,
і тільки тим богам живеться добре, що мають гідність римських громадян або принаймні ласку Мецената всесвітнього, а той є геній Риму.
Котрі ж боги йому не покорились, ті вигнані були або й розп'яті.
А н т е й
І що ж? Вони від того повмирали?
М е ц е н а т (нишком, нахилившись до префекта)