Оргія – Леся Українка

Мій друже, вибачай, але юрбі сі жарти можуть видатись блюзнірством.

П р е ф е к т (знов здержано)

Нехай боги простять, не міг римлянин остатнє слово полишить за греком.

М е ц е н а т (голосно до Антея)

Людською мовою ми наситились.

Час обізватись мовою богів тобі, Антею.

А н т е й

Вибачай, преславний, мені не хоче муза помагати, либонь, вона сьогодні не голодна, а я без неї – мов безструнна ліра.

М е ц е н а т

Невже се друг мій відібрав їй настрій?

П р е ф е к т

За правду перепрошувать не буду, а музі, що сьогодні не голодна, слід пам'ятать, що й у богів є завтра лише тоді, коли його заслужать.

А н т е й

Не раз, хто забувається про завтра, той має вічність.

В атріумі чутно гомін.

М е ц е н а т

Що се там за гомін?

А т р і є н з і й (з порога)

Преславний пане, там якась грекиня прийшла й дозволу просить уступити, щоб тут постояти коло порогу, поки співець Антей співати буде.

М е ц е н а т

Та хто ж вона? Якого стану?

А т р і є н з і й

Каже, що єсть вона Антеєва жона.

М е ц е н а т

Що ж, хай увійде.

А т р і є н з і й виходить. На порозі з'являється Н е р і с а і вклоняється мовчки.

А н т е й

Нащо се, Нерісо?

Неріса мовчить і соромливо закривається покривалом.

Вернись додому!

М е ц е н а т

Вибачай, Антею!

Тут я господар і не дозволяю своїх гостей нікому проганяти.

Ти вільний зоставатися чи ні.

Але й твоя жона так само вільна, поки вона в гостині в Мецената.

А н т е й (до Неріси)

Ти хочеш тут лишитись?

Н е р і с а (тихо, але твердо)

Я лишуся.

П р о к у р а т о р (стиха до Мецената)

Се ти не дурно так, – вона зграбненька.

І звідки він узяв собі сю німфу?

М е ц е н а т

Такі ніжки бувають лиш в Танагрі.

Мені повір, я знаюся на тому.

(До Неріси.)

Чи ви давно по шлюбі?

Н е р і с а

Перший місяць.

М е ц е н а т (до Антея)

О, то невже тобі, Антею, треба ще й муз до помочі в медовий місяць?

Ти й так повинен би співать, як бог, коли ся грація перед тобою!

Але чого ж вона під покривалом?

А н т е й

Так звичай еллінський жінкам велить.

М е ц е н а т

Але в моїй господі звичай римський,

і він свої вимоги має. Мусиш дозволити дружині відслонитись.

Неріса, не ждучи Антеевої відповіді, одкриває обличчя і соромливо поглядає на Мецената.

Боги мої! Ви подивіться, друзі!

Се ж тая мармурова Терпсіхора, що я купив учора від Федона!

Се випадок? Ні, випадків таких не може бути!

(До Неріси)

Він різьбив із тебе?

Н е р і с а

Так, пане.

М е ц е н а т

Що ж, ти й танцювати вмієш?

Н е р і с а

Не знаю…

М е ц е н а т

Як не знаєш? Терпсіхора не знає, що вона богиня танцю?

А н т е й

Се значить, що вона не танцівниця і поза домом танцювать не вміє.

М е ц е н а т

То я прийду колись до твого дому.

А н т е й Се буде честь мені. Але не знаю, чи трапиться тобі Нерісу бачить, бо мати, жінка і сестра у мене перебувають завжди в гінекеї, а я ж тебе не смію там вітати.

М е ц е н а т

Недобрий звичай ваш!

А н т е й

Такий він здавна, – не я його, преславний, встановив.

П р о к у р а т о р

Але ти радо з нього користаєш!

М е ц е н а т

Що ж, се не диво. Заздрощі Антея я розумію. Отже й я поставив не в атріум камінну Терпсіхору, а в свій таблін, щоб не профанувалась.

А н т е й (щиро)

За се тобі я справді винен дяку!

М е ц е н а т

Так докажи ж нам ділом тую вдячність, а власне, співом.

(До раба.)

Принеси, Евтіме, ту ліру, що сьогодні я купив.

Евтім приносить велику, пишно оздоблену ліру.

Антею, сяя ліра – дар всесвіту, бо роги в неї з тура пущ германських, слон африканський дав оздоби з кості, край арабійський золота прислав, а дерева – індійський ліс таємний, мозаїка прийшла з країни сінів, найкращі в світі струни італійські оправлено в британське ясне срібло.

А н т е й

Лиш еллінського в ній нема нічого?

М е ц е н а т

Вся буде грецька, як твоєю стане, бо ти її дістанеш в дар від мене, коли вподобаєш. Торкни їй струни.

А н т е й (торкає струни недбало, не беручи з рук раба. Струни озиваються тихим, але напрочуд гарним і чистим голосом. Антей здригається від подиву)

Який прекрасний, надзвичайний голос!

Дай ліру, хлопче!

(Бере до рук ліру).

Ох, яка важка!

М е ц е н а т

Ти сам її держать не потребуєш,

На те є раб, Евтіме, на коліна! ! так держи, як сей співець накаже.

Евтім стає на коліна і піддержує Антеєві ліру.

А н т е й

Ні, їй не слід звикати до такого.

В своїй оселі я рабів не маю,

і прийдеться їй висіть на повітрі на ремінці.

М е ц е н а т

Рапсодів давніх спосіб!

Се дуже гарно! Почепи, Евтіме,

її отам, де тая лампа висить.

Евтім чіпляє ліру на великий канделябр, знявши з канделябра велику лампаду.

Антей зіходить на примост і торкає струни сильніше, ніж уперше. Почувши той акорд, Хілон і Федон схоплюються на рівні ноги.

Х і л о н (до товаришів-хористів, що сидять там же за задніми столами, зайняті їдою і балачками)

Товариші! Мовчіть! Антей заграв!

Ф е д о н

Антею! Заспівай епіталаму!

Антей спиняється, спускає руки і схиляє голову. Пауза.

М е ц е н а т

Антею, що тобі? Чи ти недужий?

Чи, може, ліра ся тобі незручна?

Н е р і с а (до Мецената, озиваючись від порога)

Мій чоловік недавно встав з недуги.

(До Антея дбайливо і ніжно.)

Антею, ти зовсім не розважаєш своєї сили. Краще вже дозволь мені за тебе доказати вдячність преславному. Хоч я не танцівниця, та потанцюю, як в Танагрі звичай, як матінка навчила. Хай пробачать.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: