«Отсе, брати, зрозуміймо і послухаймо розумовими ушима, зрозуміймо силу і поучення святих книг. Послухайте життя св. Василія і св. Іоанна Златоустого і св. Кирила Філософа та інших многих святих, і як ті житія попереду оповідають про них мовлячи: від молоду прикладалися до святих книг і тому подвигнулися на добрі діла. Гляди, в чім початок добрих діл — поучення святих книг. І сими, братове, подвигнімся на шлях життя, на діла їх; і навчаймося ненастанно книжних словес, творячи волю їх, як вони велять, щоб і ми стали гідні вічного життя на віки. Амінь».
СЛОВО ЯКОГОСЬ ОТЦЯ ДО СИНА СВОГО
«Сину мій і дитино моя, прихили ухо своє і послухай батька твойого, що дає тобі спасіння ради. Дитино, приблизи розум серця свойого і почуй слова родителя твойого, бо вони не підуть на шкоду душі твоєї; але коли приймеш їх розумно, то будуть тобі поводарями до Царства Небесного. Настав посудину серця твого, щоб накапали тобі слова солодші від меду, що можуть оживити тебе і зробити безсмертним».
«Та від чого насамперед почну вчити тебе, сину мій, і що найперше виявлю тобі? Чи трус і злоби світа сего, чи життя вгодне Богу і спасенне? Слід би нам і тобі, дитино, думати про те, скілько від праотця нашого Адама аж до сего віку було людей по всій землі, що всі пропали без пам’яті; тілько деякі зробилися пам’ятні і прославилися на небі й на землі, ті, що всі дні свої прожили по заповідях Божих і ззиралися на одного Вишнього, і пожили тихо-мирно, і випускали добрі слова із уст своїх. Мало мішалися до справ світа сего, а все думання своє і все бажання своє направляли на безсмертне життя, до него одного зітхали і найбільш молили Бога, щоб статися гідними його. От тим-то, дитино моя, полюби їх життя і прийми їх обичаї і поміркуй та понаслідуй їх діла, яким шляхом ішли і якою стежкою мандрували. Щоб у Царстві Небеснім ти догонив їх і порадувався з ними іншою радістю, якої не дає отсе життя. Поквапся наслідувати їх і пошукай того, що їх вело; тихість їх вела, і покірливість, і добродушність, і слухняність, і добросердіє, і милостиня, і сумирне життя з малими і великими. Отсі обичаї довели їх туди, куди весь вік бажали дійти. Тих провідників найшли вони і вхопилися твердо за їх руки і дійшли до своєї високої мети. Тих обичаї прийми і ти, дитино моя, і змагай до них усею силою і всею змогою, скілько можеш, бо між нами вони ходять і ніхто не приймає їх і нема кому вести їх в дім свій тілесний і душевний і захистити їх у волі своїй».
«Будь похилений головою і високий умом, очі звернені до землі, а духовні до неба. Уста притишені, а сердечні раз у раз взивающі до Бога. Ноги звільна ступающі, а умові швидко ідучі до небесної брами. Вуха затуляй на злі слухи, а умові раз у раз напружуй на шуміння святих слів, написаних у святих книгах. Руки май зігнені на збирання злого маєтку сего світу, а простерті на прийняття убогих. Не стидайся поклонити свою голову перед кожним сотвореним на образ Божий і не лінуйся почестити старшого віком і подбай про те, щоб заспокоїти його старість. Своїх ровесників стрічай миром, молодших від себе приймай з любов’ю, перед достойнішим від себе потрудися стояти».
«Дитино, накорми голодного, як сам Господь тобі повелів, напій прагнущого, пригости подорожнього, відвідай хорого, навідай замкненого у в’язниці, приглянься їх горю і зітхни. В твоїй скорботі нехай церква буде твоїм захистом, та й поза скорботою кожного дня і години війди і припади до Вишнього і притули лице до землі, і проси його спімнути тебе; не ухилиться від тебе душелюбець і чоловіколюбець, але прийме тебе і утішить тебе. Жалуй за гріхи, зітхай в спокусах, сумуй по своїм упадку, щоб очиститися, аби при розставанню душі знайтися без змази. Смерть поминай завсіди, щоб її пам’ять навчила тебе поперед усього, як жити у сьому короткому часі».
«В життєвих хвилях чи в морській бурі будеш і біди зазнаєш, показую тобі, сину мій, правдиві пристановища — монастирі, дома святих. До них прибігай і утішать тебе, за ними затужи і звеселися. Бо їх сини не знають турботи і вміють потішити турботного. Знайомим отвори дім свій, жебракам, удовам і сиротам, що не мають де голови прихилити. Чи маєш дім свій багатий чи убогий, все те з Божого промислу і всім тим не скупися. Не мов про свій маєток: він мій, тільки скажи: поручений мені на короткий час, і як ключар роздавай те, що тобі поручене. Маєток сего світа подібний до ріки: вона підходить вниз і знов вертає вгору, тим-то, коли поселенці горішніх берегів ріки не наповнять своїх посудин і не напоять своєї скотини, мовлячи: лишимо долішнім поселенцям, а самі візьмемо мало, то на одно вийде, як коли б брали і надмірно, не дбаючи про долішніх, бо ріка минає все та сама. Так отже і про маєток не дбай для спадкоємців, синів, онуків, правнуків і дочок, бо їм випаде інший час, трапиться чи то напасть, чи то крадіжка, чи війна, і тоді заощаджене не поможе їм нічого. От тим-то в життю своїм помишляй про свою душу і тілько дбай про неї, бо одна в тебе душа, один час життя, одна смерть. Тому пожалій себе і посумуй і проси очищення гріхів і по смерті проходу від бісів і доступу там, де жде тебе уготоване Царство Боже від віка».
«Все можеш, коли хочеш. Бо ж се не тяжко, коли ти наситився стравою, накормити голодного, а напившися, напоїти прагнущого; коли ти огрівся, зігрій і того, що трясеться від холоду. Коли живеш у гарнім і високім домі, пригости того, що блукає по улицях, у своїм домі. Коли ти задоволив себе при столі, звесели затурбованого; коли врадовався чимось, порадуй засумованого. Коли тебе почестили як багача, почести й ти убогих. Коли ти весело ступаєш по сходах, виходячи від князя, зроби так, щоб і з твойого дому виходили не сумовиті, але також веселі. Бо і се не мале чоловіколюбство, щоб своїм домашнім заощадити смутку, і зітхання, і плачу. Коли хто проштрафиться якою провиною, то замість кари нехай буде помилуваний. Бо так роблячи, і ти по розстанню душі з тілом замість кари знайдеш помилування».
«Май собі друга і дорадників, що не все те хвалять, що ти говориш, але силкуються відповідати тобі правдивим осудом. Судіям слід розумно слухати розправи, бо годі винайти правду, коли судія швидко віддаляється або розганяє спорячі сторони. Вирозумівай суперечку звільна і твори розсуд неквапно. Оскільки силою ти вищий усіх, остільки добрими ділами старайся ясніти вище всіх. Жадаючи прощення гріхів, прощай і сам тих, що согрішають супроти тебе».
«Супроти слуг своїх будь таким, як Богу молишся, шоб був супроти тебе. Не оправдуй неправедного, хоч і друг твій, і не обиджай праведного, хоч він тобі й ворог».
«Зверни очі милостивого на того, що сидить голий на морозі, скорчившися; нагни свою істоту покрити його одежею, що лежить у тебе, і Господь дасть тобі сторицею вічне життя. Простри руку до заблуканого на улиці і відведи його до його домівки; поділи з ним свій хліб і свою чашу води або напою. Як тобі дав Господь подорожнього, введи до свого дому, беззахисного під свій дах, дай змоклому суху одіж, змерзлому теплоту, обмий бруди його тіла, він дуже бідний і гідний помилування. Відвідай запертих у темниці по Господньому наказу, придивляйся в біді, придивляйся терпінню і мов: «Горе моє, отсі за один гріх терплять, а я, щогодини согрішаючи проти Владики мойого, пробуваю в полегкості». Коли побачиш кого з таких, що терплять оклеветані, поможи Христа ради, вияви правду на користь оклеветаного, бо то велике спасеніє рятувати покривджених. Сидячи при багато обставленім столі, спом’яни того, що їсть сухий хліб і не може принести собі води задля недуги. Насичуючись солодким питвом, спом’яни того, що п’є теплу воду, випарену сонцем і присипану порохом на вітровім місці. Лежачи на многом’якій постелі і потягуючись розкішно, спом’яни того, що лежить під одною веретою і не сміє одної ноги простерти задля холоду. Коли лежиш у добре покритій хаті і чуєш вухами шум проливної хмари, подумай про вбогих, що лежать тепер, пронизувані дощовими краплями, як стрілами, а інші в безсонниці сидять і підпливають водою. Коли зимою сидиш у теплій хаті і без страху роздягшися, зітхни, подумавши про убогих, що клячать над малим вогником, скорчившися, більшу біду очима терплячи від диму, огріваючи тільки руки, а плечі і все тіло виставляючи на мороз».