Велесова Книга

ВЕЛЕСОВА КНИГА

І. Хто ми и куди йдемо

1

Даремно згадали доблесні наші старі часи,

бо йдемо куди — невідомо.

А так оглядаємось і говоримо,

що соромимося Наву, Праву і Яву знати

й обаполи тирла відати і думати.

Се бо Дажбо створив нам яйце, що є світ-зоря, яка нам сяє.

І в тій безодні повісив Дажбо землю нашу,

аби тая удержана була.

Так се душі пращурів суть.

І ті світять зорями нам од Їру…

…Однак греки напали на Русь,

чинячи злеє в ім'я богів.

Ми ж не знали вже, куди тікати і що творити…

Права бо є таємно уложена Дажбогом,

а по ній, як пряжа, тече Ява,

і та створила життя наше.

А тоді, коли одійде, смерть наступає.

Ява тече і твориться в Праві.

Нава бо є після них.

Доти є Нава і по тому є Нава,

а в Праві ж є Ява.

Поучившись старому, зануримо душі наші в нього, бо є те наше,

яко се бо вже найшло на коло нам.

Творящу богом силу узріли в собі,

бо то дано дар богів,

і не потребуємо бо се напраснитй.

Се душі пращурів наших од Їру зрять на нас

і там з жалю плачуть і виказують нам,

що не берегли ми Праву, Наву і Яву,

не берегли того, а ще й глузували.

Істинно, що не достойні бути Дажбожими внуками.

Отож, молячись богам, матимемо чисті душі і тіла наші,

матимемо життя з праотцями нашими, які з богами злились воєдино.

Правда така, що ми Дажбожі внуки ко уму,

а ум великий божий є єдиний з нами,

і тому творимо і говоримо з богами воєдино.

Бренне бо є наше життя і ми самі також,

де князям нашим працювати, живучи в землі з тілом овна,

і худоба наша од ворогів утікає на Свередзь.

Муж, ідучи додому, не правий,

якщо лише заявляє про права;

і правий, якщо слова його з ділами збігаються.

Тому сказано здавна, аби ми творили були добро.

Як і діди наші казали: тут є і буду так же.

За часів злославних і бусих русь була потята рукою ворожою.

І злочини творилися.

І князь тоді немічний був.

І услав синів своїх до брані.

А ті варягам піддалися, знехтувавши рішення віча,

і на те, що речено вічем, не зважили.

Тому ж бо ви розторгнугі і в неволю взяті.

І коди речемо нині, що маємо своїх князів, то не є так.

До південних країв ходили, щоб узяти землю нам і дітям нашим.

А там греки напали на нас, бо ми всілися на їхню землю.

І була січа велика і багато місяців.

Стократ починала русь

і стократ розбита була од півночі до півдня…

Отож худобу повели праотці наші,

і були отцем Орієм до краю руського ведені,

тому що завжди там перебували.

Багато злигоднів приніс ранній холод.

Отак відійшли сюди й оселились огнищанами на землі руській.

І все те сталося за дві теми до суть.

А по тих двох темах варяги прийшли

і землю забрали од хозарів до рук своїх.

Тим бо відробляли в неволі.

Був народ родичем з ільмерцями,

з єдиного кореня постали роди наші.

Хто прийшов пізніше на Руську землю,

то і селився серед ільмерців,

бо суть братчики наші і подібні до нас,

і в небезпеці обороняли нас од зла.

Віче мали: що віче вирішить, то так і є;

а що не рішено — не повинно бути.

Вибирали князів од полюддя до полюддя, і так жили.

Ми ж їм допомогу давали, і так було.

Зілля бо знали робити, посуд, печений у вогнищах, —

і суть бо гончарі умілі.

Землю орати чи худобу доглядати ті бо розуміли.

Такі й наші отці суть.

А прийшов рід злий на нас, напав.

І тому змушені були відійти в ліси.

Так і живемо, навчившася, звіра; ловити і рибалитн,

еді страху уклонившись.

Так- прибули: одну тему і; почали: городи: ставити,

вогнища. повсюди розкладати.

На другу тему був холод великий,

і потяглися ми до півдня

там бо суть місця злачні.

А там: іронці зайняли: худоби нашой десятину.

І прийшли б до згоди, якбж ті могли слово тримати…

І потяглися- ми до; полуденного зележажран'я,

і було в нас худоби: багато…

За

Молили Велеса, отця нашого,

хай потягне в небі комонь Суражіїв,

хай зійде на нас сурі вішати, золоті кола вертячи.

То бо сонце наше, яке освітлює домове наші,

І перед його лицем блідне лице вогнищ домашніх.

Цьому богу вогнику Семурглю речемо показатися і

встати на небі

і так бути до блакитного світа.

Наречемо його іменем Вогнебога і йдемо трудитися,

як і всяк день, молитвою зміцнивши тіло, поївши,

йдемо до полів наших трудитися,

як боги веліли кожному чоловікові,

що повинен трудитися на хліб свій.

Дажбожі внуки ви, улюбленці божеські,

і боги мало не десниці тримають на ралах ваших.

Заспіваймо славу Суражію,

і так мислимо до вечора,

і п'ятикратне славимо богів на день.

Пиймо сурицю на знак благості і спільності з богами,

які є в небі, так бо п'ють за щастя наше.

Заспіваймо славу Суражію,

і ось комонь злат Суражіщіїв скаче в небесах.

Додому йшли, потрудившись.

Там огінь розкладали і їли покорм наш.

Речемо, яка то є ласка божеська до нас,

і одійдемо ко сну.

А день прийде — і тьмі безкормиця.

Так ось давали десятину отцям нашим,

а соту — на власове.

І так пробували славні,

яко же славимо богів наших і молимося про тіла,

омиті водою чистою…

зб

Інша бо кров є свята кров наша.

Про те мовилося, як обирали князів старотці наші.

І так правили п'ятнадцять віків через віче.

А збиратися на нього і судити будь-кого із старшин годилося

вночі…

І так правили наші отці.

Всяк міг слово сказати — і те було благом.

Захищалися од хозарів… по вікові Трояню,

які перш осіли з синами своїми і внуками наперекір

рішенню віча,

бо у русів не було іншої ради, крім віча.

Хозари пішли на них війною, а в них не було воїв…

Ї тривала та розторгавиця п'ятсот літ.

І не закінчилася скоро,

й обернулася нам тяглом хозарським.

Бо поки боруси билися,

на нас наповзли вороги численні.

А внук троянен був самотен при багатьох друзях

і був (у полон) уведений…

Почалося життя важке…

А був тут у степах боярин Скотень, що не піддався хозарам.

Сам будучи іронцем, од Їроні допомоги просив,

а ті прислали кінноту,

і хозари були відігнані.

Інше боярство лишилося під хозарами,

які дійшли до града Київського і там осіли.

Ті ж русичі, які не захотіли бути під хозарами,

пішли до Скотеня; там поблизу й отаборилася русь.

Їронці не чіпали звичаїв наших, ні рабів не брали,

отож лишили русам життя русів.

А хозари брали до своєї роботи людей

і велике зло чинили дітям і жонам.

А тоді і готи-грабіжники напали на русь, що осіла коло

Скотеня,

а тії взялися за мечі,

і пращурове наші виступили проти них.

Тут кіннота іронців вступила в бій і розбила готів.

Розтрощені були готи, втекли з поля.

То бо кров боруська лилася, і чермна земля була.

Перунами розтрощила русь землю готську і мечами

знищила всякого,

а землю їхню, як відомо, до своєї приєднала.

А тут і хозари в наш час ратний пішли на нас.

І тут бо руси кинулися до битви, як леви, і сказали:

«Пропадемо, якщо Перун про нас не подбає».

І той їм допоміг готи були розбиті,

а хозари перші спробували праху,

вперше були розтрощені.

А русь звернулася до них і сказала: «А що ще буде?»

Хозари тікали до Волги од Дону і Дінця, там, сором маючи,

розбіглися вої їхні,

покидали на землю мечі свої, тікаючи вже вкотре перед

очима нашими.

Готи змістились і відійшли на північ, і там зникли,

йдучи далі.

Русь же ввійшла до цієї землі, взятої до Русі до рук,

утерла руки свої і сказала: «Прийшла ж милість божа!

Хвалімо Дажбога нашого і Перуна-златоуса, які були з нами».

І так уперше заспівали славу богам на землі чужинській.

І сказала руськолунь: «Та є земля, і треба немало старатися,

щоб утворилася земля наша».

А хозари, в бою дощенту порубані, шукаючи інших земель,

остерігаючись руськолуні біля Києва і в Лузі,

утвердилися на Дону після готів.

Багатьох захопили в поході з собою,

отож і терпіли ті од них,

бо були вони вільні і ворожі до пращурів.

Велес бо навчив тих землю орати і зерно сіяти.

Так захотіли ті пращури огнищанами стати і бути

землетрудичами.

Говоримо бо, як се мовиться в нашій землі, а не так, як

греки,

жадаючи за рахунок руського народу зростати,

болгарам підкорити

і примусити свою худобу водити в полях злачних.

І вибирали тих (князів) із своїх старійшин,

од роду до роду так се правили.

За десяток віків забули своє родство,

і так роди жили окремими племенами.

Се називаються ті поляни, свередзі і деревляни:

тут бо всі руські, од руськолунян походячи.

Окремими є сумь, весь і чудь — і звідти прийшла на Русь

усобиця.

За другу тисячу літ підпали розділу і лишились у самотності,

і почали на чужих у неволі працювати —

спочатку на готів, які міцно їх тримали,

а потім — на хозаринів, як ті з'явилися з каганом…

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: