Галицько-Волинський літопис (сторінка 18)

 Ти був, о преславна голово, нагим одіння, ти був | голодним кормитель і спраглим утробам освіження 434, удовицям помічник, подорожнім пристанище, беззахисним захист, зобиджуваним заступник, убогим збагачення, чужинцям притулок. За ці добрі діла [та] інші ти нагороду дістаєш на небесах — блага, що їх уготував бог тим, які люблять» 435 отця і сина і святого духа 436.

Князь же Володимир за княжіння свого багато городів поставив, після отця свого. Він поставив Берестій 437, а за Берестієм поставив город на пустому місці, що називається Лосна, і назвав його ім'ям Каменець, — тому що [там] була кам'яна земля. Спорудив він також у нім башту кам'яну, заввишки сімнадцять сажнів, гідну подиву всім, хто дивиться на неї, і церкву поставив Благовіщення святої богородиці, і прикрасив її іконами золотими, і начиння служебне викував срібне, і Євангеліє апракос, оковане сріблом, [і] Апостола апракос, і Паремію, і Соборник отця свого тута ж положив 438, і хреста воздвижального положив.

Так само і в Більську спорядив він церкву іконами і книгами.

У Володимирі ж розписав він увесь [храм] святого Дмитрія [Солунського], і начиння служебне срібне викував, і ікону пресвятої Богородиці окував сріблом, з камінням дорогим, і завіси 439 [придбав], золотом шиті, а другі — оксамитні, з дрібним жемчугом, і всяким узороччям оздобив він його.

В єпископії ж, у [церкві] святої Богородиці, образ Спаса великого він окував сріблом, [і] Євангеліє, списавши, він окував сріблом і дав святій Богородиці, і Апостола списав апракос [і] святій Богородиці дав і начиння служебне позолочене 440 з камінням дорогим Богородиці-таки він дав, [і] образ Спаса, окований золотом, з дорогим камінням, поставив він у святій Богородиці на пам'ять про себе.

У монастир у свій [святих] Апостолів він дав Євангеліє апракос, і Апостола, сам списавши, тута ж положив, і Соборник великий отця свого, і хреста воздвижального і Молитовника дав.

В єпископію перемишльську він дав Євангеліє апракос, оковане сріблом, з жемчугом, яке сам був списав.

А до Чернігова послав він у єпископію Євангеліє апракос, золотом розписане, а оковане сріблом, з жемчугом, і посеред нього [на оправі зроблено] Спаса, з емаллю.

В луцьку єпископію дав він хреста великого срібного позолоченого, з чесним древом.

Спорудив він також і церков багато. В Любомлі ж він поставив церкву кам'яну святого і великого мученика Христового Георгія [Побідоносця], прикрасив її іконами окованими, і начиння служебне срібне викував, і покрови 441 оксамитні, шиті золотом, із жемчугом, херувимом і серафимом, [придбав], і індитію 442, золотом шиту всю, а другу — з паволоки 443 білуватої, а в оба малі олтарі — обидві індитії з білуватої-таки паволоки; Євангеліє він списав апракос, окував його все золотом, і камінням дорогим із жемчугом [оздобив], і Деісуса 444 на ньому викувано із золота, образки великі, з емаллю, чудовні на вигляд; а друге Євангеліє, теж апракос, обтягнуто золототканим єдвабом, і образок він положив на нього з емаллю, а на ньому — два святі мученики Гліб і Борис; Апостола апракос, Пролог 445 списав він [на] дванадцять місяців. Іде] викладено житія святих отців і діяння святих мучеників, як вони діставали нагороду за кров свою, [пролиту] за Христа, і Мінеї 446 [на] дванадцять [місяців] списав, і Тріоді, і Октай, і Єрмолой; списав він також і Служебник 447 [церкві] святого Георгія, і молитви вечірні і заутренні списав, окрім Молитовника; Молитовника ж він купив у жони протопопа, і дав за нього вісім гривень кун, і оддав святому Георгію; кадильниці дві — одну срібну, а другу мідяну, і хрест воздвижальний він дав святому Георгію; ікону також він написав на золоті, намісну 448, святого Георгія, і гривну золоту возложив на неї, з жемчугом; і святу Богородицю написав він, теж на золоті, намісну, і возложив на неї намисто золоте з камінням дорогим; і двері вилив мідяні.

Почав він також був розписувати її, і розписав усі три олтарі, і шия 449 вся розписана була, та не скінчана, бо постигла його болість. Вилив він також і дзвони дивного звуку. Таких ото не було в усій землі.

У Берестії ж звів він башту кам'яну, [таку] висотою, як і каменецьку; поставив він також і церкву святого Петра, і Євангеліє дав апракос, оковане сріблом, і служебне начиння викуване, срібне, і кадильницю срібну, і хреста воздвижального тута положив.

І багато інших добрих діянь учинив він за живоття свого, які славляться по всіх землях.

А тута ми положимо кінець Володимировому княжінню. Коли ж сього благовірного князя Володимира, нареченого у святім хрещенні Іваном, сина Василькового, покладено в гроб і лежало в гробі тіло його незапечатане від одинадцятого дня місяця грудня до шостого дня місяця квітня, то княгиня його не могла заспокоїтися. І от, прийшовши з єпископом Євсигнієм і з усім крилосом [і] одкривши гроб, побачили вони тіло його цілим і білим, і пахощі од гробу були, і запах, подобен до ароматів многоцінних. Таке ото чудо побачили вони, а побачивши, прославили бога і опечатали гроб його місяця квітня в шостий день, у середу страсної неділі.

 

Початок княжіння великого князя Мстислава у Володимирі

 

У рік 6797 [ 1289]. Коли ж Володимира покладено в гроб, то брат його, князь Мстислав, не встиг на погреб тіла брата свого Володимира, а приїхав опісля з боярами своїми і зі слугами. І поїхав він у єпископію, до святої Богородиці, де ото похований був брат його Володимир, і плакав над гробом його плачем великим вельми, як по отцю своєму, по королю [Данилу]. А коли заспокоївся од плачу, то став він розсилати залогу по всіх городах.

Але коли він мав намір послати [залогу] до Берестія, і до Каменця, і до Більська, то прийшла йому вість, що вже залога Юрієва в Берестії, і в Каменці, і в Більську.

Берестяни бо вчинили були коромолу: коли іще Володимир-князь був недужий, то вони, поїхавши до Юрія-князя, цілували [йому] хреста на цім, кажучи: «Як не стане стрия твойого, то ми твої і город твій, а ти — наш князь». А коли Володимир преставився 450 і Юрій почув вість про стрия свого [Мстислава], то в'їхав він у Берестій і став княжити в ньому за порадою нерозумних своїх бояр молодих і коромольників-берестян.

Мстиславу тоді сказали бояри його і братові бояри 451: «Господине! Синовець твій велику соромоту положив на тебе. [Берестій] тобі дав бог, і брат твій, і молитва діда твойого і отця твойого. Ми можемо, господине, навіть голови свої положити за тебе, і діти наші. Піди сперва займи городи його Белз і Червен, а тоді підеш до Берестія». Але князь Мстислав був м'якосердий, і сказав він боярам своїм: «Не дай мені бог того вчинити, щоби мені пролити кров неповинную. А я [Берестій] добуду з божою поміччю і благословенням брата свойого Володимира».

І послав він послів до синівця свого, так кажучи: «Синівче! Коли б ти мені не був у тім поході і не чув ти. А ти сам чув гаразд, і отець твій, і рать уся чула, що брат мій Володимир дав мені землю ісвою всю | і городи, по своїм животті, при цесарях і при його рядцях 451. І він вам сказав, і я теж [вам] сказав. Якщо ти чого єси хотів, чому єсь тоді зо мною не говорив при цесарях? Скажи-но мені се: чи сам ти єсь у Берестії сів, своєю волею, а чи за велінням отця свойого, щоб мені відомо було. Не на мені ж та кров буде, а на винуватому, бо за правим — бог помічник і хрест чесний. Я ж маю намір підняти татар, а ти — сиди. Якщо ти не поїдеш добром, то злом тоді поїдеш-таки».

Після цього послав він до брата свого до Льва єпископа свого володимирського [Євсигнія], кажучи йому: «Жаліюсь я, — скажи, — богові і тобі, тому що ти мені, — скажи, — єсь за волею божою брат, ти мені єсь старший. Скажи мені, брате мій, по правді: чи своєю волею син твій сів у Берестії, а чи за твоїм повелінням? Якщо буде, що за твоїм повелінням він се вчинив, то осе я тобі даю знати, брате мій, не таячись: послав єсмь я привести татар, а сам споряджаюся. Хай як мене бог розсудить із вами. Але не на мені та кров буде, а на винуватім, а на тім, хто неправо вчинить».

Лев же убоявся цього вельми, бо іще йому не зійшла оскомина [од] Телебужиної раті, і сказав він єпископу брата свого: «Син мій, — скажи, — не з мойого відома се вчинив, — се один бог відає, — а своїм молодим умом учинив. Об сім, — скажи, — брате мій, ти не журись. Шлю я до нього, нехай поїде геть із города син мій».

Єпископ тоді приїхав до Мстислава і став переповідати річ братову, і Мстиславу до вподоби було се. Після цього ж Мстислав уборзі послав гінців услід за Юрієм, князем пороським, велячи вернути його назад, бо послав він був його привести татар на синівця свого, — тоді бо Юрій пороський служив Мстиславу, а спершу служив він Володимирові.

Почувши ж це, Лев-князь послав [боярина] свого Семена Дядьковича до сина свого з твердими словами, кажучи йому: «Поїдь геть із города, не погуби землі. Брат мій послав привести татар. А як не поїдеш ти геть, то і я буду помічником брату своєму Мстиславу проти тебе. Якщо мені буде смерть, — по своїм животті оддаю я землю свою всю брату своєму Мстиславу. А тобі не дам, коли ти мене не слухаєш, отця свойого».

Коли ж Семен їхав до Юрія, то Мстислав послав із ним [боярина] Павла Діонісійовича, бо той їздив був до Льва і знає усі | речі. Послав він також із ним і отця свого духовного, кажучи Павлові: «Якщо ж поїде геть синовець мій, то ти приготуй до мойого прибуття харч і пиття. Так само і в Каменці приготуй».

Коли ж Семен приїхав до Юрія і повідав річ отчу, то назавтра поїхав Юрій геть із города з великим соромом, пограбувавши всі доми стрия свого. І не зосталося [од них] каменя на камені в Берестії, і в Каменці, і в Більську. А Павло Мстиславу дав знати: «Синовець уже поїхав, і ти, господине, поїдь у свій город».

Мстислав тоді поїхав до Берестія. І коли їхав він до города, то зустріли його городяни з хрестами, од малого і до великого, і прийняли його з радістю великою, свого володаря. Берестяни ж, призвідці коромоли, утекли вслід за Юрієм до Дорогичина, бо цілував він їм хреста на цім: «Не видам я вас стриєві своєму».

Мстислав же, перебувши кілька днів у Берестії, поїхав до Каменця і до Більська, і раді були йому всі люди. Давши лад людям, посадив він залогу в Більську і в Каменці, і приїхав у Берестій, і сказав боярам своїм: «Чи є ловці тут?» І вони сказали: «Нема, господине, споконвіку». Мстислав тоді сказав: «Так я встановляю на них ловче 452 за їх коромолу, щоби мені не дивитись на їх кров» 453. І повелів він писцю своєму писати грамоту: «Се я, князь Мстислав, син королів, онук Романів, установляю ловче на берестян вовіки за їх коромолу: з сотні — по два лукна 454 меду, і по дві овці, і по п'ятнадцять десятків льону, і по сто хлібів, і по п'ять цебрів овса, і по п'ять цебрів жита, і по двадцять курей; і по стільки з кожної сотні455; а з городян — чотири гривні кун. А хто моє слово порушить, то стане зо мною перед богом. І вписав я єсмь у літопис кором олу їх».

І, укріпивши залогу в Берестії, поїхав він до Володимира. А коли приїхав він у Володимир, то з'їхалися до нього бояри його, старі і молодії, незчисленне множество 456.

Князь же Мстислав сів на столі брата свого Володимира на самий Великдень, у рік 6797 [1289], місяця квітня в десятий день, і став княжити після брата свого, правдолюбством світячись до всіх братів своїх, і до бояр, і до простих людей. І була радість велика тоді людям: се воскресіння господнє і се княже возсідання.

Він держав мир із навколишніми землями: з Ляхами, з Німцями, ; з Литвою, [а] землю свою держав величиною аж по Татар, а сюди — по Ляхи і по Литву.

 Тоді ж литовський князь Будикид  і брат його Будивид дали князю Мстиславу город свій Волковийськ, щоби з ними він мир держав.

Тоді ж приїхав був Кондрат, князь Сомовитович, до Мстислава, просячи собі підмоги проти ляхів, бо хотів він піти на княжіння судомирське. І Мстислав обіцяв йому, а Кондрата обдарував, і бояр його всіх, і одпустив його, сказавши йому: «Ти поїдь, а я вслід за тобою пошлю рать свою».

І коли Кондрат поїхав, то Мстислав зібрав рать свою [і] послав її, призначивши [боярина] Чюдина воєводою. І тоді сів Кондрат-князь у Судомирі завдяки князеві Мстиславу, синові королевому, і його підмозі.

У рік 6798 [1290]. Після ж Лестька [Казимировича] сів у Кракові Болеслав Сомовитович, брат Кондратів. Та, прийшовши, Індріх, князь воротславський, вигнав його, бо хотів сам княжити. Болеслав тоді зібрав рать свою і братів своїх, Кондрата і [Володислава] Локетка, і рушили вони на Індріха до Кракова. Індріх же не видержав приходу їх і виїхав звідти до Воротславля, а залогу свою посадив у Кракові — німців, луччих своїх мужів. Обіцявши їм дари великі і волості, він самих [їх] водив до хреста, щоби вони якось не здали города Болеславу. І вони цілували хреста, кажучи: «Ми можемо голови свої за тебе зложити, а не здамо города». Індріх же й харчу їм зоставив удосталь.

Коли ж Болеслав прийшов із братами своїми [до Кракова], то в'їхав він у місто, а в город 457 не можна було в'їхати ратникам, бо кріпко боронилися 458 [німці] із нього пороками і самострілами, — тим-то й не можна було піти приступом до нього, і стали вони довкола города, поїдаючи села.

І коли [Болеслав] одного разу поїхав добувати покорм подалі од города, то міщани не билися за Болеслава з городянами [залоги Індріха], а казали: «Хто сяде княжити в Кракові — той наш князь».

І стояли вони коло города літо ціле, б'ючись біля города, але не досягли коло нього нічого.

У рік 6799 [1291]. Того ж року Лев-князь, брат Мстиславів, ізсин королів, онук Романів, сам рупив на поміч Болеславу. І коли прийшов він до Кракова, то рад був йому Болеслав, і Кондрат, і Локетко, яко отцю своєму, тому що Лев був князь мудрий, і хоробрий, і сильний у бою, — немало бо показав він мужності своєї у многих ратях.

І став Лев їздити довкола города, [роздивляючись], щоби йому можна [було] де взяти його, і городянам погрожуючи, але не можна було [проникнути] нікуди, бо весь він був споруджений із каменю і укріплення його [було] немале — пороками і самострілами коловоротними, великими і малими.

Після цього ж поїхав він у свій стан, а назавтра, вставши, коли сходило сонце, рушив він до [города] Тинця. І билися вони біля нього кріпко, ледве города не взяли: многі городяни ними побиті були, а другі — поранені, а свої всі цілі були.

І прийшов Лев знову до Кракова, і повелів воям своїм споряджатися, маючи намір піти битися до города, і ляхам так само він повелів. І пішли вони всі, і полізли до заборол, і билися кріпко з обох сторін.

І в той час прийшла вість Львові-князю, що рать іде на нього велика. І повелів він перестати битися, і почав наряджати полки свої, а Болеслав з Кондратом — свої полки. А сторожів він послав роздивитися противників. Але не було нічого, бо [то] воєводи лядські самі полохали його, аби не взяти города.

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Galytsko_volynskyi_litopys.docx)Galytsko_volynskyi_litopys.docx283 Кб1755
Скачать этот файл (Galytsko_volynskyi_litopys.fb2)Galytsko_volynskyi_litopys.fb2600 Кб1658

Пошук на сайті: