Галицько-Волинський літопис (сторінка 21)

136 Іп. неясно, чому Данило знесилився, — похід його нібито був цілком успішним. Але Новг. І розповідає більше про кінець виправи на Чернігівщину. Михайло Всеволодович не витримав тоді облоги і вийшов із Чернігова. Чернігівці здалися, і Данило посадив тут Мстислава Глібовича, Михайлового двоюрідного брата. Але коли Данило і Володимир Рюрикович збиралися вертатись назад, на них несподівано напав Михайло і «побив галичан без числа». Сам Данило ледве врятувався і тому хотів іти додому безпечною «лісовою стороною», тобто Поліссям.

137 Див. прим. 14 до 1231 p.

138 Оскільки після 1228 p. Данило з Васильком дали Межибоже, город у Болохівській землі, Ярославу Інгваревичу, то можна твердити, що Борис межибозький був сином Ярослава; згадані на початку 1235 p. болохівські князі теж були синами (не менше трьох, разом із Борисом) Ярослава Інгваревича.

139 В Іп. і Хл., очевидно, хибно «с полономъ»; треба, думається, «с полкомъ».

140 Після цього, за Новг. І, галицькі5 бояри посадили в Галичі Михайла Всеволодовича. Данило взяв участь в інтронізації нового угорського короля Бели IV, бо батько його король Андрій (Ендре) II помер 21 вересня 1235 p.

141 Коли наприкінці травня 1235 p. половці схопили Володимира Рюриковича в городі Торчському, то в Києві, за

Травень 1236 Новг. І, сів Ізяслав Мстиславич. Навесні 1236 p., як це також видно з Новг. І, тут засів Ярослав Всеволодович, але ненадовго. (10 квітня) 1236 p., за Татіщевим, сюди вдруге повернувся Ізяслав Мстиславич, але, як це свідчить текст, був у Києві десь із місяць,

Літо 1236 до травня 1236 p., коли київський стіл знову забрав Володимир Рюрикович і послав Данилові підмогу.

142 В Іп. хибно «со отрокы», у Хл. «съ торкы».

143 Ідеться про Миколу Мирлікійського (див. також прим. 1 до 1227 р.). На Русі популярними були місцеві «чуда» Миколи як помічника в боротьбі проти половців. Отже, й Данило молився, щоб Микола йому допоміг. Свято «весняного Миколи» припадає на 9 травня.

144 Воїни Василька.

145 У Звенигорода в урочищі П'ятницьке розкопано рештки, очевидно, дерев'яної П'ятницької церкви, яку спалили татаро-монголи у 1241 р.; в ній і могла бути ця ікона.

14ь Ідеться про орден тевтонів-хрестоносців, або крижевників (криж — хрест; вони носили білий плащ з чорним хрестом); виник в Єрусалимі наприкінці XII ст. Організаційним центром його, як і інших орденів, був єрусалимський храм (латинське — templum, звідси — темпличі, тамплієри), побудований на місці Соломонового храму Святая свя

тих. У 1237 p. цей орден злився з орденом мечоносців, і тоді ж (3 березня 1237 р.) Конрад I мазовецький віддав їм Дорогичин — давньоруський город, який раніше, до Берестія, був удільним центром.

147 В Іп. хибно «во», у Хл. «вои».

148 В Іп. «возъвратися», у Хл. «възвратися», хоча, мабуть, замість однини повинна б бути двоїна «возъвратистася».

149 Тут повторено і доповнено попередню розповідь про похід Романовичів на Галич, який спричинився до примирення восени 1237 p.

150 Фрідріх II Штауфен (Гогенштауфен), король (цесар) німецький та імператор Священної Римської імперії, виступив проти австрійського герцога Фрідріха II Войовничого з роду Бабенбергів, ворога Бели IV, і Данило та Василько пішли на підмогу герцогові, тому що Бела підтримував тоді ворогів Данилових — Михайла Всеволодовича та його сина Ростислава, котрі сиділи в Галичі. Але Бела, запросивши Данила й Василька «на честь», зумів не допустити їх союзу з герцогом.

151Ярослав пішов до Суздаля, дізнавшись про смерть брата Юрія Всеволодовича, який загинув 4 березня 1238 p. у боротьбі з татаро-монголами. Зважаючи на терміновість справи і враховуючи відстані, які потрібно було подолати гінцям з вістями, можна твердити, що Ярослав залишив Київ близько 10 березня. Довідавшись про це в Галичі, Михайло, отже, не барився і прибув до Києва у середині цього ж місяця.

152 Це був двірський (найвища світська адміністративна особа при князеві, його заступник) Ростислава Михайловича, якого залишили під час походу князя оберігати Галич.

153 В Іп. «ослабленомь лицемь», у Хл. «ослабленным лицемь»; приєднуємось до думки, що тут має бути «осклабленомь лицемь»,

154 Очевидно, селище, де добували сіль.

155 Карпати.

156 У Хл. «Побоище Батыево» — відсутнє. Замість цього заголовка на берегах рукопису приписано: «Батыева рат [ь] начася в Руси в лhт[о] 6745»; року 6744 (1236) в літопису нема.

157 Множину тут ужито, очевидно, тому, що йдеться про всі річки й річечки коло ріки Калки, повноводої весною.

158 В Іп. «Прыньскоу», «Прыньскы». у Хл. «къ Прынскоу», «в Прынскоу».

159 В Іп. і Хл. «на Колоднh»; у Лавр. «у Коломны»; тоді тут убитий був коломенський князь Роман-Гліб (?) Інгваревич.

160 Додано з Лавр.

161 Татаро-монголи мають на увазі захоплений ними 4—5 лютого 1238 p. Суздаль. Але, кажучи далі про смерть Юрія Всеволодовича, вони обманювали оточених володимирців, бо тоді їхній князь був іще живий; його вбито, за Лавр., 4 березня 1238 p.

162 За Лавр., тоді ж, 7 лютого 1238 p., татаро-монголи вбили Мстислава Юрійовича, меншого брата Рсеволодового, а перед цим, — між 3 і6 лютого, — іншого брата, Володимира Юрійовича. У церкві, крім Огафії (чернече ім'я), дочки Всеволода Святославича Чермного, другої, за Татіщевим, жони Юрія Всеволодовича (перша, невідома на ім'я, померла 1211 p.), напасники спалили її десятилітню дочку Федору і трьох невісток: Марину Володимирівну, жону Всеволода Юрійовича, дочку Володимира Рюриковича; Христину, жону Володимира Юрійовича, і Марію, жону Мстислава Юрійовича (імена цих двох жінок — із «Временника»); спалили також невідому на ім'я жону вже померлого Володимира Всеволодовича, дочку Гліба Святославича; спалено було княжих дітей, силу-силенну бояр і простого люду.

163 3 Іп. відомо, що Козельськ держав Мстислав Святославич, який загинув у битві на річці Калці 31 травня 1223 p. За Любецьким синодиком та дослідженнями, у Мстислава був син (Василько)-Дмитрій, який загинув тоді ж (див. прим. 10 до 1224 p.), та ще нібито три сини — Андрій, Іван та Гаврило. Василько козельський, за цими ж матеріалами та дослідженнями, був сином Івана від невідомої жони; приймаємо це гіпотетично.

164 Темник — воєначальник тьми, тобто десяти тисяч.

165 Мстислав сам тоді ледве утік. За свідченнями Плано Карпіні, у Мстислава від невідомої жони був жонатий син Андрій (дружина його —невідома), убитий татаро-монголами у 1245 р., та інший син, тоді ще підліток.

166 За актовими печатями, хрестильне ім'я Ростислава — Борис.

167 Ім'я — з Любецького синодика.

168 Як вважають, дочку Романа Михайловича.

169 Завоювавши в 1237—1240 pp.' Русь, татаро-монголи рушили на Польщу и Угорщину. 9 квітня 1241 p. коло города Легниці велике польське військо, очолене князем Генріхом II Побожним (у літопису — Індриховичем), сином Серед, грудня 1240 Генріка І Бородатого і батьком Генріха III Білого, зазнало в бою з нападниками нищівної поразки. За переказами, татаро-монголи відіслали назад у свої становища цілі вози, навантажені правими вухами забитих поляків.

170 Конрад I мазовецькии тоді перебував у своїй Мазовії, куди вороги не добралися.

171 В Іп. хибно «остолпи», у Хл. «оступи».

172 В Іп. і Хл. «отроци».

173 11 грудня 1241 p. помер великий монгольський хан Угедей, третій син Чінгісхана. Навесні 1242 p. ослаблені в боях татаро-монголи на чолі з Батиєм  (Бату, Сеїнхан; він був другим сином Джучі, першого сина Чінгісхана) пішли з Угорщини до себе обирати нового великого хана. Ним у серпні 1246 р. став Куюк (Гуюк), перший син Угедея. За даними Рашідаддіна та іншими документами, генеалогічні стосунки згаданих у літопису нащадків Чінгісхана такі: рідним братом Батия, першим сином Джучі, був Урдюй (ОрдуІчен, Орда); двоюрідними братами — Куюк (Гуюк) і Кайдан (Кадан, Хадан), перший і шостий сини Угедея; Менгу (Менгухан,Мунке) і Бечак (Бучек,'Буджак), перший і сьомий сини Тулуя, четвертого сина Чінгісхана; Байдар, шостий син Чагатая (Джагатая), другого сина Чінгісхана; двоюрідним племінником Батия був Бирюй (Бурі), другий син Мутугена (Мотукана), першого сина Чагатая.

Під час виборів великого хана у 1246 p. рід Батия залишився осторонь династичної вершини, і тому Батий не визнавав обрання Куюка. Отаборившись своїми ордами на пониззі Волги, Батий у 1242 p. заснував державу Золоту Орду зі столицею Сараєм-Бату і встановив півторавікове татаро-монгольське іго над під. кореними народами.

174 Слово «богатир» тут виступає у своєму первісному значенні — воєвода, начальник.

175 Данило мав намір одружити свого сина Льва з дочкою Бели IV Констанцією (про що сказано ще раз нижче).

176 Ідеться про кінець 1240 березневого року, 1241 рік і початок 1242 березневого року; тобто загалом трохи більше року.

177 В Іп. хибно «Синеволодьско», у Хл. «Синеводско».

178 В Іп. і Хл. «на рьцh рекомhи Поіцh»; треба б «Полиць».

179 Стольник — княжий урядовець, що виконував різні обов'язки, від слугування за столом починаючи і посольськими та воєводськими справами кінчаючи.

180 Номінальне визнаючи Данила князем, бояри робили своє. Данило особливо нарікає на Доброслава, який по суті захопив княжі прерогативи: він приймав на службу втікачів — чернігівських бояр, серед яких могли бути прихильники ворога Данилового Михайла Всеволодовича, роздавав їм землі. Князь вимагає, щоб коломийську сіль, яка була одним із основних джерел княжих прибутків і якою платили війську, залишили йому.

181 Печатник — охоронець княжої печаті, начальник княжої канцелярії, канцлер.

182 В Іп. і Хл. хибно «глаголаста» — форма двоїни, яку, мабуть, помилково вжито під впливом попередніх численних форм двоїни.

183 Про цих болохівських князів див. прим. 11 до 1231 р. та прим. 7 до 1234 p.

184 Тобто Данило дозволив розграбувати цей город.

185 В Іп. хибно «с ними», у Хл. «съным».

186 В Іп. «градh», у Хл. «градех».

 187 В Іп. «ко Печерh Домамири», у Хл. «к Печери Домамири».

188 Тобто став тисяцьким, одержав округ тисяцького.

189 Прилбиця — шолом зі шкіряною заслоною обличчя, шиї та плечей.

190 3 тексту виходить, що Митуса був півчим при єпископському дворі, очевидно, з феноменальним голосом.

191В Іп. хибно «не восхогьста», у Хл. «не восхотьвшу».

192 В Іп. і Хл. хибно «икы связаного», «аки связаннаго».

193 Притчі Соломона XV, 25.

194 В Іп. «снhдяться» — буквально, яких з'їдять, знищать.

195 Цього тексту (як і дати) у Хл. нема.

196 Тут, очевидно, сосновий лісок (біля однойменного города?).

197 3 угорських, чеських і польських джерел відомо, що в Ростислава й Анни потім було два сини і чотири дочки: перший — Михайло, бан Мачви (Мачо) та Боснії; другий — Бела, бан Мачви; невідома на ім'я дочка, що була за царями Болгарії — Михайлом І Асенем, потім (?) нібито за Костянтином Асенем (Тихом); друга дочка — Кунегунда, — спершу друга жона чеського короля Пржемисла II Оттокара, потім — чеського магната Завіші з города Рожмберка; третя — Грифіна, жона князя краківського Лестька (Лешка) Чорного; четверта — Маргарита, черницяабатиса. Для генеалогічної послідовності відзначимо, що Пржемисл II Оттокар був си . ном Вацлава І, онуком Пржемисла І Оттокара і правнуком Владислава (Володислава) II.

198 Свого печатника Курила Данило настановив митрополитом київським пізніше, десь восени чи уже взимку 1246/7 p.

199 Нині—озера Свяязьке, Пулемецьке, Луки; на схід від города Володави.

200Цього тексту (як і дати) у Хл. нема.

До цього знаку в Іп. унизу сторінки є така виноска-заголовок: «Оубьение бл (а) говhрнаго великаг(о) кн(я)зя Михаила Черниговьскаг(о) и Федора боярина ег(о) от Батыя ц(а)ря безбожнаго»; у Хл. цього заголовка нема.

201 Неясно, що просив Михайло в Батия — Чернігівську волость (це ймовірніше) чи Київ, де, як видно з Лавр., із весни 1243 p. княжу владу од Батия мав Ярослав Всеволодович, надіславши сюди свого посадника, боярина Дмитра Єйковича..

202 Гробниця з останками Михайла Всеволодовича нині стоїть в Архангельському соборі в Москві. У Михайла, крім відомих з Іп. Ростислава та Романа (Старого, за Любецьким синодиком;

за цим же синодиком, його жоною була Анна, названа також Анастасією), були, за даними «Бархатної книги», сини Мстислав, Симеон (Семен) та Юрій (Георгій), жона якого невідома. У Лавр. виступає Михайлова дочка Марія, жона Василька Костянтиновича, який мав від неї двох синів — Бориса та Гліба. Існує «Житіє Феодулії» (в черницях — Єфросинії), дочки Михайла Всеволодовича, яка була нареченою княжича Федора Ярославича.

203 Похід цей був викликаний тим, що Данило й Василько допомагали своєму союзникові Конраду І мазовецькому, який вступив у боротьбу за Краків зі своїм синівцем, сином Лестька (Лешка) Білого, Болеславом Стидливим.

204 Всеволод Олександрович був, власне, сином не рідного, а двоюрідного Данилового брата, Олександра Всеволодовича.

205 В Іп. «Лековнии»; за дослідженнями, він був, очевидно, чоловіком сестри великого князя литовського Миндовга.

206 3 літопису неясно, чиїм сином був Михайло; судячи з усього, — це син Ростислава Святополковича пінського, один із тих, кого 17 — 18 років тому Данило захопив у полон (див. текст під 1228 p.); ворожі дії його проти Данила тому цілком зрозумілі.

207 В Іп. хибно «яко и во», у Хл. «Яковь».

208 Ідеться про похід Данила (разом з Володимиром Рюриковичем) на Чернігів проти Михаила Всеволодовича наприкінці 1234 — у травні 1235 p.

209 Продовження цього речення відокремлене в Іп. хронологічною вставкою.

210 Відомості про ятвязького князя Скомонда, який здійснював також функції жерця, внесено в літопис після 1285 p., бо в цей час, як свідчать документи, він іще жив.

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Galytsko_volynskyi_litopys.docx)Galytsko_volynskyi_litopys.docx283 Кб1756
Скачать этот файл (Galytsko_volynskyi_litopys.fb2)Galytsko_volynskyi_litopys.fb2600 Кб1658

Пошук на сайті: