Історія русів (сторінка 2)

на ній проживає, названо Русами і Русняками взагалі. Згодом та ж сама земля поділилась

назвою на Чермну, або Червону, Русь— за землею, що родить барвні трави та червець у

краю полуденному, і на Білу Русь— за великими снігами, що випадають у стороні північній.

Провінційними поділами тої землі були Князівства: Галицьке, Переяславське, Чернігівське,

Сіверське, Древлянське і чільне, або Велике, Князівство Київське, котрому вся решта

підлягала. Князі, або Верховні начальники, обирані були народом в одній особі, але на цілу

династію, і нащадки обраного володіли за спадком. Із князів сих найзначніші за Історіями:

Каган, що Грецію воював і облягав флотилією своєю та сухопутним військом столичне місто

Константинополь, що врятувалось дивом Богоматері; Кий, засновник міста Києва і

князівства свого імені; переможні у війнах Оскольд і Дір, що славно воювали з Греками та

Генуезцями на морі і суші, що зруйнували славні міста Синоп і Трапезонт і наголову розбили

війська ворожі над рікою Осколом; Ігор, що підступно побив Оскольда і Діра і сам був

убитий Древлянами; Святослав, що підкорив собі Болгар Задунайських і жив там у місті

Переяславці, в сучасному Рущуку; і Володимир, який першим хрестив усю Ро'сію.

І сей Володимир, понад означені Князівства, з'єднав всі інші Слов'янські Князівства, які

розділилися були під різними назвами поміж його братами і родичами, був один над ними

Самодержець і звався Великим Князем Руським і Цариком над усіма Князями; і, будучи

могутнім і лихим у війнах, що безнастанно точилися з сусідами, набув од них і від народів

віддалених великої поваги, чому ж всі Держави запобігали його дружби, а для утримування її

пропонували йому свої віри або релігії. Але він, звідавши спершу їх, слушно віддав перевагу

 7

перед усіма Християнській Грецького, або Єрусалимського обряду і року988-го по Різдві

Христовому, вирушивши з військом до приморського міста Херсона, хрестився, там од

Греків і побрався з Грецькою Царівною Анною; а повернувши до Києва, хрестив родину

свою і народ. Перед хрещенням же всі Слов'яни мали віру східних поган і, визнаючи єдиного

Бога Вседержителя, вважали символом і житлом його сонце, а знаряддям гніву— його грім,

або перун. Тому і вшановували сонце запалюванням вогню як його образу, вкидаючи туди

початки од всього ростучого, а празник сей називаючи Купалою.

Хрещення Володимирове вважається третім в літописах Слов'янських; перше у них

введене за днів Апостольських, благовістям Апостола Андрія Первозванного, що приплив

був кораблем з Чорного моря і рікою Дніпром до тої Київської гори, котра по заснуванню

міста Києва завше Андрієвою горою звалася і що на ній опісля збудовано в ім'я його церкву.

Сей же апостол рікою Десною був тоді і в Новгороді-Сіверському, благовістив Євангелію і

дивувався з того, як тамтешній люд лазні свої уживає, де, за словами його, розпалювала

кожна людина себе, немов розпечений камінь, сікла себе хворостом до знемоги, а тоді,

кидаючись з шумом в річкову воду, виходила звідтіль жива й бадьора, начебто ніколи не

розпалювана й не бита. Річки тії до упадку Чорного моря мали води вищі од нинішніх, і

пороги на Дніпрі не були відкриті. Друге хрещення перевела баба Володимирова, Велика

Княгиня Київська Ольга, що сама хрестилася в Царгороді і була наречена по хрещенню

Оленою.

Після скону Володимира Першого незабаром скінчилося і об'єднання його царства. Сини

та небожі Володимирові поділили його на дванадцять Князівств, залишивши ж, одначе, по-старому найвищим над усіма Велике Князівство Київське, де найголовніші від інших Князів

були: Ярослав Володимирович, який поширив і утвердив Християнство, уложив через

обраних мужів Руські закони, заснував у Києві головну школу Богослов'я та інших красних

наук з багатою, із Греції виписаною, бібліотекою і додержував першості своєї зі славою;

Володимир Другий, названий Мономахом по дідові його з материного боку, Імператорові

Грецькому Константинові Мономахові, по якому і він визнаний од Грецької Імперії Царем

Руським і одержав на те дідівську корону з усіма іншими Царськими регаліями. Та міжусобні

війни за першість і наслідство, що постали були за розподілом Князівств і все тривали між

Князями, спершу ослабили Велике Князівство Київське, а згодом і зовсім його розірвали, і з

1161 року назвалися Великими Князівствами: Галицьке в Чермнорусії, Володимирське на

Клязьмі і, нарешті, Московське по місту Москві. Але й ті Князівства славилися першістю

своєю до1238 року; а від того року нашестя війною Мунгальських Татар під начальством

Хана їхнього Батия, онука Чінгісханового, всі Князівства удільні і великі зруйнувало майже

дощенту; міста їхні і села сплюндровано І багато спалено; Князі і воїнство вбито, а ті, що

лишилися, розсіялись по віддалених Північних провінціях, і від того часу більша частина

Руських Князівств підпала в Татарську неволю. І хоч Князівства знову постали, та

перебували вони з Князями своїми в підданстві Татарських Ханів, які, стягаючи данину з

народу, настановляли в них Князів і змінювали їх на свій розсуд, що тривало аж до1462

року, у який Князь Московський Іван Васильович, Третій сього імені, скориставшись зі

слабості Татар, які знемоглися від міжусобних війн та розділів, відмовив ханові Ахматові

щорічної данини з народу і своєї покори; а внук сього Князя, Іван Васильович Четвертий,

названий Грозним, злучивши багато Князівств Руських воєдино, в році1547-му

перейменував себе з Князя на Царя і Самодержця Московського, і відтоді завше вже Царство

Московське і його володарі сею назвою титулувались з перейменуванням, нарешті, Царства

Московського на Російське, яке, на відміну від Чермної і Білої Русі, звалося Великою Росією;

ті ж обидві Русі вкупі названі тоді Малою Росією.

Князівства Малої Росії, зазнавши в пору нашестя Батия і його Татар року1240 більшої

поразки, аніж інші, в міру впертого їм спротиву і кровопролитних боїв, зруйновані були

також дощенту; Князі їхні та воїнство вибиті; міста зруйновано і спалено, і народ залишився

під кормигою татарською, а дехто переховувався в Білорусії та в землі Древлянській чи

 8

Поліссі; найзначніші ж родини з небагатьма Князівськими сімействами відійшли в сусіднє

князівство Литовське, і, там перебуваючи, чимало з них споріднилися з панівними та

вельможними родами тамошніми і з допомогою такою подвигнули Литовського володаря

Князя Гедиміна визволити їхню землю од зверхності Татарської і злучити її зі своєю

державою під одне право і начальство.

Тому Гедимін Князь року1320-го, прийшовши в межі Малоросійські з воїнством своїм

Литовським, з'єднаним з Руським, що перебувало під орудою воєвод Руських Пренцеслава,

Світольда і Блуда та Полковників Громвала, Турнила, Перунада, Ладима й інших; вигнали з

Малоросії Татар, перемігши їх у трьох битвах і на останній, головній, над річкою Ірпінь, де

убиті Тимур і Дивлат, Князі Татарські, Принци Ханські. По тих перемогах поновив Гедимін

правління Руське під начальством вибраних од народу осіб, а над ними поставив намісником

своїм з Руської породи Князя Ольшанського, після якого були з тої ж породи багато інших

намісників та воєвод; та найзначніший з-поміж них відомий Симеон Олександрович, воєвода

і Князь Київський і Слуцький, який відновив у1470 році церкви і монастирі Київські, які

Батий сплюндрував і які понад двісті літ були порожніми. Права ж і звичаї Руські не лише

підтвердив Гедимін тамошньому народові на всіх його просторах, але затіровадив їх на всіх

своїм землях разом з письменами або грамотою Руською; чому і донині в Князівстві

Литовському видно по стародавніх архівах і в приватних осіб старі привілеї та інші

документи, писані письмом Руським, а корінне право Руське, відоме під іменем судних

статей і в одну книгу зібране, Статутом звану, перекладено опісля з Руської на мову

Польську, що і в самій тій книзі наприкінці надруковано.

Про таке об'єднання Русі з Литвою хоча і ведуть мову деякі письменники, що нібито

Князь Литовський Гедимін учинив його силою зброї своєї, перемігши над рікою Ірпінь

Князів Руських та їхнє воїнство, але це сталося з Князями Татарськими, а не Руськими, і

перекручення тієї події внесено в історію вельми грубою помилкою; адже відомо з усіх

літописів і найвірогідніших переказів, так би мовити, відчутним, що після підкорення Ханом

Татарським Батиєм усіх Князівств Руських, перебували вони під владою Татарською:

Великоросійські з1238-го, а Малоросійські з1240 року, отже, Литовському Князеві року

1320-го воювати було на Русі ні з ким іншим, хіба з Татарами; та й з самих трактатів,

привілеїв та пактів, що з'єднують Руський Народ з Литвою і Польщею, видно, що він

об'єднувався і домовлявся, яко вільний і свобідний, а ніяк не завойований. Хоча й було трохи

війська Руського поміж Татарами, що воювали з Гедиміном, а між начальників їх були,

звичайно, і з Княжого роду; але вони змушені були бути поміж них за принукою своїх

володарів, воюючи за їхні інтереси, всупереч своїм, звичайно, страху ради Татар, ладних

сплюндрувати родини їхні і житла при найменшій підозрі. А що справді володіли Татари

Малоросією нарівні з іншими Князівствами Руськими, про те, окрім записок та переказів і

окрім залишків руйнацій, що їх Татари землі цій завдали, свідчать самі герби їхні

Магометанські, які на давніх церквах і дзвіницях попід хрестами позалишалися, себто

півмісяччя, Магометанством за святість шановані, які в пору Татарського володіння одні

встановлені були на тих будівлях з принуки їхньої, а після повалення іга Татарського

залишені вони спочатку в підніжжі хреста на знак знищення святині Магометанської силою і

знаменом хреста Господнього; згодом залишилось те звичаєвим вживанням майстрів, які

хрести ті роблять заради їх прикраси.

І так Малоросія, перебуваючи в повному єднанні з Князівством Литовським, зробила

Князівству сьому великі і важливі послуги, ратоборствуючи за нього з багатьма

неприятельськими народами, а паче з неспокійними і погордливими Крижаками, Ливонцями

і Пруссами, од яких чимало учинено надбань на користь Князівства Литовського як

признання і подяка Литовцям за допомогу їхню Малоросіянам супроти Татар. А коли се

Литовське Князівство року1386-го, через Князя свого Ягайла, Ольгердового сина і потомка

Гедимінового, з'єдналося в одну державу з Королівством Польським через одруження цього

Князя з Гедвігою, Королевою Польською, наслІдницею Польської Корони, по якій і Князь

 9

той, хрещений того року, Лютого14 дня, наставлений і визнаний як Король Польський під

ім'ям Владислава Першого, то й Малоросія, під давньою назвою Русі, об'єдналася тоді разом

з Литвою в Королівство Польське на трактатах і умовах, що рівномірно всім трьом народам

служили, в яких між розлогих засад головна полягала в сих пропам'ятних словах:

«Приймаємо і з'єднуємо, яко рівних до рівних і вільних до вільних». Ту постанову час від

часу кожний Король при коронації потверджував під назвою Пакта Конвента; і на підставі

того за тогочасною урядовою формулою встановлені в трьох тих націях три рівні Гетьмани з

правом намісників Королівських і Верховних воєначальників і з ім'ям: одного— коронного

Польського, другого— Литовського, а третього— Руського.

На утримання Гетьманів та інших важливіших урядників визначено староства, або

рангові села, та Інші вгіддя, а для резиденції Малоросійського Гетьмана призначено місто

Черкас, що лежить понад Дніпром нижче Києва; провінційний же поділ землі був на

воєводства і повіти, і Руських воєводств засновано тоді чотири: Київське, Брацлавське,

Волинське та Чернігівське, сукупно з Сіверією, названою Сіверія Дукатус. Чини урядові та

самі Гетьмани з урядниками міськими і земськими вибиралися з-поміж лицарства вільними

голосами і затверджувалися Королем і Сенатом; а Сенат складався з осіб, вибраних Сеймом,

або загальними зборами, які складали Депутати, посланці народу, що складався тоді з трьох

класів: шляхетства, духовенства та поспільства.

Шляхетство, за прикладом всіх народів і держав, у природний спосіб складалося із

заслужених, відмінних в землі родів, і завжди воно на Русі іменувалося лицарством, що

обіймало в собі Болярів, які походили з Князівських родин, урядників по виборах І простих

воїнів, званих Козаками з породи, які, видаючи з себе всі чини виборами і їх по виконанню

урядів в попереднє звання вертаючи, творили один лицарський стан, споконвіку тако самим

їхнім Статутовим правом затверджений, і вони мали вічистою власністю своєю одні землі з

угіддями, а поспільством володіли по правах і рангах, і повинність посполитих була

встановлена правами. А ті, що володіли ними стосовно влади їхньої над поспільством,

вважались і називались отчичами, або вотчинниками, од слова й влади, взятих од

стародавніх Патриціїв, себто батьків народних, які керували первісними родинами та

громадами народними, з сумирністю і характером батьківськими.

Духовенство, виходячи з лицарства по обранню гідних, відокремлювалось лише на

службу Божу, а по земству мало одне з ними право.

Поспільством вважались купці та міщани, що мешкали по містах, а по селах вільні

миряни, що платили військові оклади, та підданці Болярів та урядників.

Всі вони підлягали своїм Магістратам і Ратушам, в яких засідали обрані ними Війти та

Лавники, І судилися за правами Магдебургії, здавна запровадженими в Польщі. При таких

громадських постановах і релігія Руська Грецького, або Єрусалимського, сповідання

зрівняна з Римською Католицькою в однакових правах і привілеях, яко вільна і спільниця і

затверджена привілеями Королівськими І Сеймовими Конституціями.

Полуднева частина Русі, або Малоросії, себто Галичина зі своїми округами, не належить

до складу нинішньої злуки Малоросії з Польщею, бо вона після навали Батия з Татарами і

після виснаження і винищення Князів тамтешніх переходила спершу з рук в руки то до

Угорських, то до Польських Королів; нарешті дісталася зовсім Польщі на домагання

спадкове Королів тамтешніх, що побралися на Княжних Руських Галицьких. І Король

Польський Казимир Третій, або Великий, 1339 року заволодів безперешкодно чільним її

містом Львовом, Князем Київським Львом Даниловичем збудованим, і всією тією країною.

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Istoria_rusiv.docx)Istoria_rusiv.docx860 Кб2351
Скачать этот файл (Istoria_rusiv.fb2)Istoria_rusiv.fb21435 Кб1955
Скачать этот файл (Istoria_rusiv.pdf)Istoria_rusiv.pdf1770 Кб2574

Корисні матеріали:

Пошук на сайті: