Історія русів (сторінка 11)

Католиків од хрещеного батька його Князя Сангушка. Сей Зіновій Хмельницький, яко

 36

єдиний син у батька свойого, вихований ним у Варшаві піклуванням прямобатьківським і на

коштах вельможних. Всі тодішні класи наук красних пройшов він під керівництвом

найліпших вчителів, щедротою придбаних. Природжена гострота і обдарованість виправдали

турботи батьківські та вчительські. Окрім Інших його знань, особливо вправний він був у

найперших Європейських мовах, а особливо в Латинській та Грецькій, за що вельми любили

його та шанували Римське Духовенство і Польські Вельможі; та й сам Король Сигізмунд

особисто його знав і завше вирізняв з-поміж ровесників. А тому, коли Зіновій, бувши

волонтером при батькові своєму у битві Цецорській, полонений був Турками і ними

проданий з Царгорода до Криму тамошньому мурзі на ім'я Ярис, то Король, викупивши його

з Криму своїм коштом, зоставив його при ділі у своєму Кабінеті і в рангах своєї гвардії. Він

року1629-го, бувши з військами Королівськими в поході супроти Волохів і Угорців, полонив

командою своєю двох Князів Волоських Кантемирів і представив їх Королеві.

Зіновій, перебуваючи при Королі, відвідав одного разу вітчизну свою Малоросію і,

дізнавшись тут, що Польський уряд за розпорядженням Чаплинського, намісника

Гетьманського чи інакше дозорця Чигиринського, за планами і розводами інженерів

Французьких року1638-го побудував зумисне сильну фортецю, Кодаком названу, над рікою

Дніпром, між земель Малоросійських і Запорозьких споруджену з політичним розмислом,

щоб перешкодити чинити сполученню між тих єдинокровних народів, а особливо їхніх

військ, одне одному помічних, забажав оглянути Зіновій будову її і, бувши на тому місці,

запитаний був Чаплинським мовою латинською, чи підтвердить він думку всіх знавців, що

твердиня сія є неприступною? На теє відповів Хмельницький з лагідністю тою ж

Латинською мовою, «що він ще не чув і ніде не читав, щоб створене руками людськими не

могло бути такими ж людськими руками зруйноване, а лише витвір Божий є міцний».

Чаплинський, вважаючи вислів цей за слово бунтівниче або задум якийсь значний, відразу ж

арештував Хмельницького і відіслав під сторожу до Чигирина. Але дочка Чаплинського

Ганна, звільнивши потаємно Хмельницького з-під стражі, дала можливість виїхати йому і

повернутись до Варшави, де він скаржився на Чаплинського Королеві і був задоволений тим,

що Чаплинському в покару за свавільний і образливий вчинок над гвардійським офіцером

відтято було одного вуса. Примножені від Поляків різноманітні Малоросіянам податки,

утиски і всілякого роду насильства подвигнули року1623-го Костянтина Івановича Князя

Острозького, Воєводу Київського подати найпереконливіші скарги Королеві і Сенатові про

гіркий стан народу Руського, доведеного до межі урядниками і військами Польськими, які

правили Малоросією, і що міра свавільства їхнього і безчинства переходить усіляку

терпеливість. Сими скаргами вельми клопотався Владислав, Королевич Польський, що не

раз командував військами Малоросійськими і поважав відмінні заслуги їхні військові при

походах на ЛІвонців і в Померанію та Гданськ на користь союзної Швеції і вельми корисні

всьому Королівству Польському, яке так бідно за них їм виплачувало. Друг Владиславів,

Густав Адольф, Король Шведський, також вступався за сеє діло, подаючи Королеві і

Сенатові через Міністра свого з резиденцією у Варшаві, «що заходи і подвиги обох союзних

Королівств, Польського і Шведського, на користь обопільну завжди вдосконалені були

постійною відвагою і мужністю військ Руських, що становили центр армії Польської; а

безприкладне послушенство їхнє начальству і терпеливість в нуждах і тяготах військових

завжди його дивували й захоплювали, яко самовидця і співучасника тих їхніх подвигів; а

тому він, бувши перед ними вельми заборгований, ніколи спокійно дивитись не може на

учинювані військові тому і народові, з нього створеному, нелюдські насильства та

варварства од свавілля розбещених Поляків, котрі вельми зле коряться своїм урядам і майже

до безначалія дійшовших; і що правління Польське, яке допустило війська свої і Шляхту до

анархії, а володарів і вельмож довело до деспотизму необмеженого, що права приватні і

загальнонародні завше зневажає, сумнівне є в утриманні союзів, з дружніми Державами

укладених і самим надійним правлінням забезпечених».

 37

На такі важливі подання та скарги уряд Польський, обнадіявши народ Руський і патріотів

його своєю увагою та скорою допомогою, виконав усе те звичайно по-польськи, тобто до

першого Сейму, що минув у бенкетах та самопохвальбах; і Козаки Малоросійські,

об'єднавшись із Запорозькими, року1624-го змушені були обрати собі Гетьманом

Полковника Корсунського Тараса Трясила, який не вживав згодом сеї назви, і з ним підняти

зброю супроти Поляків оборонну. І за тою системою, не роблячи вони над Поляками жодних

пошуків, зібрались до міста Переяслава і, розташувавши табір свій поміж ріками Трубежем

та Альтою, очікували почину Польського. Поляки стягались зі всієї Малоросії, а почасти й із

Польщі і, зібравшись великою потугою під командою Коронного Гетьмана Конєцпольського,

розпочали атаку на табір Козацький, укріплений обозом та артилерією з окопами. Напад

повторювано і завжди відбивано було декілька днів з великою втратою Польською. Нарешті

Козаки, діждавшись Польського свята, Папським тілом званого, що вони його святкують зі

стріляниною та бенкетами, вислали тієї ночі повзком значну частину піхоти в одну

найближчу балку і на світанку вдарили з двох боків на табір Польський, вдерлися до нього і,

заскочивши багатьох Поляків напівголими, перекололи їх усіх; що їм противилися, знищили,

а решту перетопили в річці і розігнали, здобувши табір їхній з усіма запасами та артилерією.

Опісля сеї поразки Польської, названої Тарасовою ніччю, були Козаки розділені на

багато корпусів та партій і виряджені Тарасом для очищення сіл Малоросійських від Поляків

та Жидів, фаворитів їхніх; а собі взяв Тарас ділянку на роботу цю найпросторішу. Вся

помста Козацька впала тоді на тих невірних, їх вигублено цілими тисячами без всілякої

пощади, а лише примовляючи та приспівуючи аренді їхніх паскових і як вони над ними

знущались вугільними своїми мітками або значками. Уряд Польський, діставши вістку про

поразку своїх військ, і про вигнання Поляків з усієї Малоросії, і що Жиди, їхні прожектанти

та шпигуни, з талмудами своїми теж не були забуті і дістали за митництво належну помсту,

не розпочинав тоді нічого супроти Малоросії, лякаючись Короля Шведського, котрий,

вважаючи за образу, що подання його про Козаків Малоросійських так зле пошановано

Сеймом Польським, привів війська свої в рух на їхніх кордонах, являючи намір напасти на

Польщу. Поляки ж при тому остерігалися і Царства Московського, в котрому в пору

міжусобиць та заворушень тамошніх, що сталися од багатьох Самозванців і претендентів на

Царство теє, дістали собі місто Смоленськ з його повітами і всією потугою здобич ту

берегли. А Тарас, пробувши Гетьманом зі славою дев'ять літ, помер спокійно.

По смерті Тараса року1632-го вибрали Козаки Гетьманом з Полкових Обозних Семена

Перев'язку; та політика його, супроводжувана лукавою зрадою вітчизни, незабаром

позбавила його сеї гідності. Він, будучи вельми обдарований і улещений вельможами

Польськими, що привласнювали собі многі маєтності рангові Гетьманські та інших

урядників, прихилився на їхній бік і таємно підпомагав їм у їхніх заходах. І Поляки мало-помалу запровадили майже все те в Малоросію, що Тарасом-небіжчиком було очищено; а

задля підкріплення своїх робіт введено і війська Польські до чільних міст. Козаки,

зауваживши поведінку Гетьмана Перев'язки підозрілою і шкідливою, позбавили його

Гетьманства і віддали до суду військового; та він за допомогою жидка, крамаря Лейбовича,

котрий причарував начебто варту проданим від нього для сторожі тютюном, утік з-під варти

і затаївся в Польщі.

На місце скинутого Перев'язки року1633-го обрали від Козаків та чинів їхніх Гетьманом

Хорунжого Генерального Павлюгу. Та коли він, невдовзі після обрання, став збирати і

примножувати війська для підкріплення прав своїх І народних, то Коронний Гетьман

Конєцпольський з численними військами Польськими, напавши заздалегідь на Павлюгу і на

військо його під селом Кумайками, розбив їх і вигнав з табору, котрий дістався Полякам, яко

здобич; а Козаки з Гетьманом ішли оборонно пішки до містечка Боровиці, де, укріпившись у

замку, очікували підмоги од розсіяних військ своїх.

Та Гетьман Конєцпольський запропонував Козакам мир з підтвердженням колишніх прав

та привілеїв військових і всієї нації і з умовою прийняти в Гетьмани раніше вибраного

 38

Перев'язку, а Павлюгу, виключивши з війська, залишити в спокої у його маєтку. Мир був

підписаний і присягами затверджений, але тривав він доти, поки Козаки були в фортеці; а як

скоро вийшли вони із замку і, розладнавшись, стали розходитися своїми дорогами, то

Поляки відразу явили звичайну свою підступність і, напавши на розладнаних Козаків,

багатьох із них посікли та перестріляли без оборони, а в інших пограбували всю їхню зброю

та пообтинали вуса та чуприни. Гетьмана ж Павлюгу, Обозного Гремича та Осавулів

Побідила, Летягу, Шкурая і Путила забрали під варту і, закувавши залізом, вирядили до

Варшави з повідомленням, що вони полонені під час бою. Уряд Польський без усіляких про

те досліджень і довідок повелів Гетьманові Павлюзі живцем зідрати з голови шкіру і набити

її гречаною половою, а Старшинам його повтинати цілком голови і їх разом з чучелом

Гетьманської голови відіслати на позорище до міст Малоросійських. За сим повелінням

виставлено було голови тії на палях у Ніжині, Батурині, Умані та Черкасах, а чучело

Гетьманське— в Чигирині; а згодом спалено всенародне під час ярмарків.

На місце замордованого Павлюги вибрано року1638-го Гетьманом Полковника

Ніжинського Стефана Остряницю, а до нього додано в Радники із старого заслуженого

товариства Леона Гуню, якого розсудливість у війську вельми шанована була. Коронний

Гетьман Лянцкоронський з військами своїми Польськими не переставав нападати на міста і

села Малоросійські і на війська, що їх боронили, і напади його супроводжувані були

грабунками, контрибуціями, вбивствами і всіляких гатунків безчинствами та насильствами.

Гетьманові Остряниці великого мистецтва потрібно було, аби зібрати свої війська, всюди

розпорошені і завжди переслідувані Поляками та їхніми шпигунами; нарешті зібрались вони

потайними шляхами і по ночах до міста Переяслава. І першим заходом їхнім було: очистити

од військ Польських Придніпровські міста, що лежали на обох берегах тії ріки, і поновити

безпечне сполучення жителів і військ обох боків. Успіх сприяв справі вельми вдало. Війська

Польські, при містах і всередині їх бувші, не сподіваючись ніяк заходів Козацьких з причин

нагнаного їм жаху останньою зрадою і лютістю, над Павлюгою та іншими старшинами

заподіяною, тішилися у повній безпеці, і тому вони всюди були розбиті, а ті, що вперто

захищалися, понищені до ноги. Амуніція їхня та артилерія дісталися Козакам, і вони,

зібравшись в одне місце, озброєні найліпшим чином, пішли шукати Гетьмана

Лянцкоронського, котрий з головним військом Польським зібрався та укріпився в таборі над

рікою Старицею. Гетьман Остряниця тут його застав і атакував своїм військом. І напад, і

відсіч були жорстокими і переважали всіляку уяву. Лянцкоронський відав, яка помста чигає

на нього від Козаків за злочин, його віроломством і зрадою заподіяний над Гетьманом їхнім

Павлюгою і Старшинами, і тому боронився до відчаю; а Козаки, маючи завше в пам'яті

недавно бачені ними на позорищі в містах відтяті голови своїх побратимів, злостилися на

Лянцкоронського та Поляків до заклятості і тому вели атаку свою з жорстокістю, схожою на

щось страховинне. Нарешті, зробивши залп зі всіх мушкетів та гармат і напустивши диму

майже непроглядного, пішли і поповзли на Польські укріплення з дивовижною відвагою і

відчайдушністю, а вломившись у них, ударили списами та шаблями зі сліпим розмахом.

Крик і стогін людський, тріскіт і брязкіт зброї нагадували грізну всеруйнуючу грозу. Поразка

Поляків була повсюдна і найзгубніша. Вони боронилися самими шаблями, не встигаючи

набивати мушкетів та пістолів, і задкували до ріки Стариці, а тут, падаючи у неї в нестямі,

перетопилися і захрясли цілими натовпами. Гетьман їхній Лянцкоронський з ліпшою, але

нечисленною кіннотою завчасно кинувся в річку і, перепливши її, пустився навтьоки не

озираючись і куди коні несли. Табір Польський, наповнений мерцями, дістався Козакам з

превеликою здобиччю, що складалася з артилерії і всілякого гатунку зброї та запасів. Козаки

по сій славній звитязі здіймали руки до небес і дякували за неї Бога, що обстав за невинних і

неправедно гнаних. Згодом, віддаючи належне людському, поховали тіла убІєнних; і

нарахували Польських мерців11 317, а своїх4 727 чоловік, а серед них і Радника Гуню.

Упоравшись з похоронами та користьми, погналися за Гетьманом Лянцкоронським і,

наздогнавши його в містечку Полонному в очікуванні допомоги з Польщі, тут заатакували

 39

його в замку, де він замкнувся. Він, не допустивши Козаків штурмувати замку, вислав

супроти них назустріч церковну процесію зі хрестами, корогвами та Духовенством Руським,

які, пропонуючи мир од Гетьмана і від всієї Польщі, молили і заклинали Богом Гетьмана

Остряницю і його військо, аби вони схилилися на мирні пропозиції. По довгій нараді і

вчинених з обох боків присягах зібралися до церкви вислані від обох Гетьманів чиновники і,

написавши тут трактат вічного миру та повної амністії, що віддавала забуттю все минуле,

підписали його з присягою на Євангелії про вічне зберігання написаних артикулів і всіх прав

і привілеїв Козацьких і загальнонародних. З тим і розійшлися війська додому.

Гетьман Остряниця, розіславши свої війська, частину по містах у гарнізони, а решту до

їхніх селищ, сам з Генеральною Старшиною і багатьма Полковниками і Сотниками заїхав до

міста Канева, аби принести вдячні Богові молитви в монастирі тамошньому. Поляки, що

вирізнялися завше в умовах та присягах непостійними та віроломними, дотримали трактату

свого, в Полонному підписаного, нарівні з усіма попередніми умовами і трактатами, що з

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Istoria_rusiv.docx)Istoria_rusiv.docx860 Кб2345
Скачать этот файл (Istoria_rusiv.fb2)Istoria_rusiv.fb21435 Кб1950
Скачать этот файл (Istoria_rusiv.pdf)Istoria_rusiv.pdf1770 Кб2573

Корисні матеріали:

Пошук на сайті: