Історія русів (сторінка 12)

ними були у Козаків, тобто лише у віроломстві та презирстві; а Духовенство їхнє,

присвоївши собі незрозумілу владу на діла Божі та людські, визначило збереження присяги

поміж самими лише Католиками, а з іншими народами бувші у них присяги та умови завжди

їм розгрішало і відмітало, яко Схизматичні і Судові Божому не належні. За сими дивними

правилами, які підла підступність супроводжувала, звідавши Поляки через шпигунів своїх

Жидів про поїзд Гетьмана Остряниці зі штатом своїм без особливої варти в Канів, тут в

монастирі його оточили велелюдним натовпом військ своїх, які прийшли по ночах

байраками до самого монастиря Канівського, котрий стояв поза містом.

Гетьман не раніше спізнав про тую зраду, як уже монастир наповнений був військами

Польськими, і тому здався їм без спротиву. Вони, перев'язавши весь штат Гетьманський і

самого Гетьмана, всього тридцять сім чоловік, поклали їх на прості вози, а монастир і церкву

тамошні, пограбувавши геть чисто, запалили звідусюди, а самі з ув'язненими нагло забрались

і прийшли до Польщі потаємними шляхами, боячись погоні і нападу з міст. Наближаючись

до Варшави, пошикували вони в'язнів своїх пішо, по два разом перев'язаних, і кожному з них

накинули на шию мотуз із зашморгом, за котрий вони ведені кіннотою по місту з тріумфом

та барабанним боєм, проповідуючи в народі, що Схизматики сії подолані в переможному

герці; а згодом замкнуто їх у підземельні в'язниці і кайдановано. Дружини багатьох

захоплених у неволю старшин, забравши з собою малолітніх дітей своїх, подалися до

Варшави, сподіваючись уласкавити і подвигнути на жалість знатність тамошню

зворушливим заступництвом дітей за батьків своїх. Та вони цим лише поживу

кровожерливим тиранам примножили І аж ніяк нічим їм не допомогли, і урядників тих по

декількох днях їхнього ув'язнення потягнено було на страту без жодних зізнань та розбирань.

Тая страта була ще першою в світі і в своєму роді і нечувана серед людей за лютістю своєю і

варварством, і нащадки навряд чи повірять такій події, бо жодному дикому і найлютішому

Японцеві не спаде на думку винахід її, а переведення його в дію настрахало б самих звірів та

чудищ.

Видовище теє відкривала процесія Римська з численними Ксьондзами їхніми, котрі

умовляли ведених на жертву Малоросіян, аби вони прийняли закон їхній на визволення своє

в чистцю; та тії, нічого їм не відповідаючи, молилися Богові за своєю вірою. Місце страти

наповнене було народом, військом та катами з їхніми причандаллями. Гетьман Остряниця,

Обозний Генеральний Сурмило і Полковники Недригайло, Боюн і Риндич були колесовані, і

їм переламавши похвилинно руки та ноги, потягнули з них по колесу жили, аж доки вони

повмирали; Полковники Гайдаревський, Бутрим, Запалій і Обозні Кизим та Сучевський

протяті залізними шпицями наскрізь і підняті живими на палі; Осавули полкові Постилич,

Гарун, Сутига, Подобай, Харкевич, Чудак і Чурай і Сотники Чуприна, Околович,

Сокальський, Мирович та Ворожбит прибиті цвяхами до дощок, облитих смолою, і спалені

повільним вогнем. Хорунжі Могилянський, Загреба, Скребило, Охтирка, Потурай, Бурлій і

Загнибіда розтерзані залізними пазурями, до ведмежої лапи подібними. Старшини Ментяй,

 40

Дунаєвський, Скубрій, Глянський, Завезун, Косир, Гуртовий, Тумар і Тугай четвертовані по

частинах. Дружини і діти страдників тих, побачивши першопочаткову страту, сповнювали

повітря зойками своїми і риданням, та скоро замовкли. Жінкам тим, за неймовірним

тодішнім звірством, пообтинали груди, а самих посікли всіх до одної, а сосками їхніми били

мужів, котрі були живими, по обличчях їхніх; дітей же, котрі залишились по матерях і котрі

блукали та повзали довкола їхніх трупів, попалили всіх на очах їхніх батьків на залізних

ґратах, під які підкидали жару і роздмухували шапками та віниками.

Головні члени людські, відрубані у замордованої старшини Малоросійської, як от:

голови, руки і ноги розвезли по всій Малоросії і порозвішували на палях по містах. При

всьому тому роз'їжджали війська Польські, що наповнили всю Малоросію і чинили все те

над Малоросіянами, що лише хотіли і вигадати могли: всіх родів безчинства, насильства,

грабунки і тиранства, що перевищували всілякі поняття та описи. Вони, поміж іншим,

декілька разів повторювали вчинені у Варшаві лютості над нещасними Малоросіянами,

кілька разів варили в казанах і спалювали на жару дітей їхніх на очах батьків, заподіюючи

самим батькам найлютіші тортури. Нарешті, пограбувавши всі церкви благочестиві Руські,

віддали їх в оренду Жидам, а утвар церковну, як от: потири, дискоси, ризи, стихарі та всі

інші речі розпродали і пропили тим же Жидам, котрі зі срібла церковного поробили собі

посуд та убрання, а ризи та стихарі перешили на спідниці Жидівкам; а тії тим перед

Християнами вихвалялись, виставляючи нагрудники та спідниці, на яких видні були знаки

нашитих хрестів, ними зірваних. Таким чином Малоросія доведена була Поляками до

останньої руйнації та виснаження, і все в ній уподібнювалося тоді якомусь хаосу чи по

мішанню, що загрожувало останньою руїною. Ніхто із мешканців не відав і не був певен,

кому належить маєток його, родина і саме буття їхнє і чи довго воно потриває? Всілякий з

утратою власності своєї шукав опіки то у попів Римських уніатських, то у ЖидІв, їхніх

однодумців, а своїх присяжних недругів, і не міг вигадати, за що б то схопитися.

Війська Малоросійські, розігнані з їхніх осель та квартир, були в крайньому розладі та

виснаженні. Одначе ж ще раз зібрались вони поодинці над річкою Мерлею і там разом з

Запорожцями року1639-го вибрали Гетьмана із Осавулів Полкових Карпа Півторакожуха,

котрий всіляко намагався побільшити свої війська та відновити з ними свободу

Малоросійську, та ніяк не встиг. Бо Поляки всі шляхи перетяли ще до сполучення з ними

військ Задніпровських і Задесенських, котрих підкорили Гетьманам Коронному і

Литовському, а в Малоросію наслали для управління мешканцями своїх Воєвод, Каштелянів,

Комісарів і Старостів із питоменних Польських родів, котрі для народу були дійсно вовками

хижими, а не пастирями, і народ випив од них прегірку чашу лютості і помсти. Вчиняли

замах Поляки і на Півторакожуха, щоб його з військом, яке було при ньому, знищити; але

він, тримаючись прикордонної межі побіля степів Кримських і Запорозьких, завжди наїзди

їхні вдало відбивав і багатьох урядників їхніх військових, переловивши в наїздах, дарував

Татарам у Крим, а взимку від них діставав баранів та рогату худобу на прохарчуваня свого

війська. А поміж тим на запрошення Кримського Хана ходив Півторакожуха з військами

своїми і Татарськими відбивати численні Калмицькі орди, які вийшли з границь Китайських і

нападали на землі Татарські, і, звитяживши у чисельних герцях Калмиків, вигнав їх за Волгу

і зробив тим значну послугу Ханові і його Татарам. Поживши Півторакожуха в такому

промислі три роки, помер у таборі військовому на степах, а похований в пустельному

Слов'янському місті Кам'яному Затоні, і за труну йому правила порожня горілчана бочка.

На місце Гетьмана Півторакожуха року1642-го вибрали Козаки Гетьманом Обозного

Полкового Максима Гулака; але і сей однакову з Півторакожухом мав долю, і спроби його

примножити війська і звільнити Малоросію від ярма Польського були марними. Коли він

вийшов було з військами до річки Тясмину для зудару з Поляками, то чисельністю їхньою

під командою Чернецького, Старости Чигиринського, був розбитий і розсіяний, а обоз із

запасами та артилерією втрачений. І так перебував він у тих же прикордонних межах, де і

Півторакожуха тримався, і мав при собі реєстрового війська лише сім тисяч чоловік і з ними

 41

ходив до сусідніх народів на толоку, тобто допомагав між ними найслабшим. І коли Кримці

його закликали, то воював він їхнім коштом на Черкесів, на Волжських ХанІв і на Калмиків і

вельми тим зобов'язав Кримців до взаємності. А коли кликаний од Царів Московських, то

воював він з ними на Заволжинців і Донців; і нарешті запрошений він був Султаном

Турецьким супроти Персів, котрі мали тоді з Турецьким Султаном війну, і ходив коштом

Турецьким з військом своїм за Кубань, в Анатолію, де, поєднавшись з Пашею Турецьким

Джезаром, проходив з ним і військами Турецькими до Перського міста Єривана,

перемагаючи Перські корпуси, з якими стрічався, і на них нападаючи завжди вдало. А коло

Єривану одержано Султанський фірман з проголошенням миру, і Гетьман Гулак повернувся

з цього походу щасливо і був обдарований Султаном вельми багато; поміж іншим жалував

Султан Гетьманові і війську свої Імператорські клейноди, бунчук і пірнач, обсипані

камінням та перлами. Гетьман, поживши в такому титулі ц'ять років, помер; а по смерті його

війська, що при ньому були і значно змаліли числом од походів та довгого некомплектування

новими, об'єднались зі Запорозькими Козаками і розійшлися по їхніх зимівниках, мавши,

одначе, своїх начальників і курені.

Уряд Польський, який здавна забороняв і заказував вибори Гетьманів Малоросійських,

намислив нарешті тримати у війську Малоросійському Наказних Гетьманів із старшин їхніх

Генеральних і Полковників, котрий з них здасться найбільш відданим стороні Польській, аби

утримати тим війська тії од заборонених їм виборів. І за тим планом року1646-го визначено і

проголошено в Чигирині Наказним Гетьманом Осавула Генерального і Полковника

Чигиринського Івана Барабаша, а при ньому у співчленах заставлений давніше випущений

од Кабінету Королівського і пожалуваний од Короля Жикгмунда Третього Писарем

Генеральним Зіновій Богдан Хмельницький, котрий задовго перед тим одружився з дочкою

Дозорця Чаплинського Ганною, котра звільнила його колись з-під арешту. Він мав від неї

синів Тимофія і Юрія Хмельницьких. Сей муж, будучи великого розуму і кмітливості, року

1647-го намовив і спонукав Наказного Гетьмана Барабаша представити подання Королеві

іменем всієї Малоросії, в котрій він є тепер верховним начальником, а значить і опікуном

народним, про творені народу тому од Польських військ та начальників нестерпні

переслідування, насильства та надмірне його уярмлення і руйнацію. Королем тоді був

Владислав Четвертий, відомий Руський патріот, котрий обставав колись за військом

Руським перед Королем, батьком своїм, разом з Густавом, Королем Шведським. Подання

Барабашеве прийняв Владислав прихильно, пропонував його на обміркування і увагу

Сенатові та чинам Польським, доводячи їм у сильних висловах, взятих з буття та прикладів

різних народів в цілому світі, «що всіляке правління насильницьке і тиранське, яким є тепер

наше на Русі, ніколи не було тривке і довгочасне, але, яко щось вимушене та взаємними

інтересами і згодою не скріплене, завжди воно руйнувалося і з гуркотом валилось. А що

народ Руський з містами, селами та землями своїми об'єднався з Польщею добровільно на

однаково рівні з нею права та привілеї, того спростувати ми нічим не можемо, яко

затвердженого урочистими угодами і пактами, в привілеях та архівах збереженими. Коли ж

на спростування того поставляти причиною заворушення народні, то справедливість вимагає

протиставити їм і переслідування їх, що порушують права і свободи народні». Магнати і

чини Королівства, здебільшого прихильні бувши на боці Примаса Королівського, яко особи

найпершої духовної, що все дозволяла, трималися його порад і поглядів і, знесиливши з ним

віддавна владу Королівську і зробивши її самою проформою, порозкрадали і поділили між

собою численні маєтки національні, Польські і Руські, і тому на зміни, користолюбству та

самолюбству їхньому суперечні, вельми не погоджувалися. І Король, по довгих дебатах та

умовляннях, бачивши, що він ні в чому не встигає, був змушений висловити послам

Малоросійським і написати до Наказного Гетьмана їхнього та війська, поміж іншим, сії

вікопомні слова: «Поневаж ви воїни єсте і імаєте у себе мушкети та шаблі, то що вам

забороняє стати за себе і за свою свободу? Бо ж видно талан ваш такий, щоб мати все від

 42

меча, і навіть саму свободу; а я допомагати вам не в змозі, поборюваний будучи партіями та

їхніми фракціями».

Наказний Гетьман Барабаш, отримавши рескрипт Королівський, познайомив з ним лише

самого Писаря Генерального Хмельницького; але і то з необхідності, яко Канцлера нації, а

від інших старшин зовсім його затаїв, тримаючись сторони Поляків, котрими був багато

обдарований і мав з ними зумисну дружбу. Хмельницький багато разів умовляв Барабаша

оголосити Королівську волю урядникам, народові та війську, аби їх підбадьорити

прихильністю до них такого справедливого й милостивого Монарха і дати знати з-під руки

Полякам, щоб вони відали думки Королівські, підпомічні невинності народній, ґвалтованій

свавільством, і лякалися б захисту, дозволеного самим Монархом. Але Барабаш, упоєний

дарами Польськими і приспаний їхніми улещуваннями, ні на що теє не зважав і приневолив

Хмельницького виконати самому той обов'язок начальства, котрий він, Барабаш, учинити

був повинен. Хмельницькому довелося вжити великої вмілості, щоб дістати у Барабаша

Королівський рескрипт, пильно ним бережений, і оголосити його старшинам та військові.

Сприятлива нагода скоро йому в тому допомогла. Для новонародженого немовляти в родині

Хмельницького треба булом мати хрещеного батька; для того запрошений був

Хмельницьким Барабаш, і він зі всією свитою своєю виїхав з Чигирина до родинного дому

Хмельницького в містечку Суботів; а тамо по завершенню над немовлям таїнства хрещення

почалися звичайні в таких випадках банкетування, на яких частували Барабаша і штат його з

умисним догоджанням. Хмельницький, знявши у сонного Барабаша з руки перстень і

забравши пірнача та шапку з кокардою, що титул Барабашів визначали, рушив з ними серед

ночі до Чигирина і, з'явившись до дружини Барабашевої, показав їй знаки чоловікові,

вимагаючи у неї видачі важливих листів з кабінету Барабашевого, начебто йому, Барабашеві,

для найпильніших справ потрібних. Дружина Барабашева, побачивши чоловікові знаки і

відаючи про обов'язки Писаря Генерального, до котрого справи письмові особливо

приналежні, відчинила Хмельницькому кабінет чоловіків, і він знайшов у ньому відомий

рескрипт Королівський та інші важливі акти, до народу Руського та його прав стосовні,

забрав їх і вирушив з Чигирина прямо на Запорозьку Січ і прибув туди7-го серпня року

1647-го.

На Січі Запорозькій Хмельницький знайшов готових і здатних до зброї Козаків лише

трохи більше як триста чоловік, а решта розпорошені були по їхніх промислах та ловитвах

рибних та звіриних. До них прикликав і зібрав Хмельницький реєстрових Козаків, котрі

лишилися були від командування Гетьмана Гулака та по зимівниках запорозьких проживали,

три тисячі сто п'ятнадцять чоловік, яким і оголосив волю Королівську як дозвіл на оборону

вітчизни і закликав їх підняти зброю супроти Поляків, спільних своїх супостатів. Козаки тії,

не діждавшись майже закінчення слова Хмельницького, одноголосно виявили готовність

свою на всі його заміри на користь вітчизни, і тоді ж прикрили Хмельницького шапками

своїми на знак вибору його в Гетьмани; та він, одхиливши вибір до загальної військової та

всіх чинів згоди, визвався бути в них на чолі в колишньому своєму чині і скоро після того

вирішив оволодіти містом Кодаком, наповненим Польськими військами, щоб цим поновити

давню сполуку Малоросії з урочищами Запорозькими. Наступ на Кодак вчинив

Хмельницький нагло, і штурм, зроблений ним несподіваним чином, сприяв його намірам

дуже вдало. Козаки піхотою, одною половиною, робили приступ фальшивий зі сторони

степової і, здійнявши стрілянину і ґвалт, лежачи на землі, звернули до себе всю увагу і

оборонні заходи війська Польського; а друга половина піших Козаків підповзла берегом

Дніпровським під саму фортецю і водною брамою увійшла до неї з малим спротивом; а

всередині фортеці вдарили Козаки в тил Польських вІзськ з усією відвагою і вчинили серед

них страшенну різанину. Поляки тоді вже повірили у захоплення недругом фортеці, коли

ним переможені були. Діючі од степу Козаки, дізнавшись, що товариші їхні б'ються

всередині фортеці, змінили фальшлвий наступ свій на дійсний і вдерлися у фортецю при

слабому спротиві і там довершили поразку військ Польських дощенту, так що не лишилося з

 43

них жодного, хто б сповістив родові своєму про їхнє винищення. Залишена в місті військова

амуніція з багатьма всілякого гатунку запасами дісталась переможцям як здобич і значно

допомогла озброїти армію Козацьку.

Після здобуття міста Кодака Хмельницький призначив його збірним місцем для війська

Малоросійського і послав до навколишніх міст та сіл окружні листи з повідомленням про

замір свій на оборону вітчизни з прописашіям наступної на те письмової згоди Королівської і

щоб війська Малоросійські, одкинувшись Наказного Гетьмана Бара баша, знаного зрадника і

запроданця отчизняного, що контрактує потаємно і явно з Поляками на погубу народну,

збирались до нього в Кодак для подальших нарад та заходів. Скоро за сим оповіщенням

прибули в Кодак три тисячі чоловік реєстрових Козаків: Полтавський, Миргородський та

Гадяцький і частини інших полків, що одійшли від Барабаша в ту пору, коли він знову

приводив до присяги війська свого командування на вірність їхньої служби при пошуках

Хмельницького та його спільників. Барабаш, скоро довідавшись про заходи та успіхи

Хмельницького, відразу дав знати про те Коронному Гетьманові Павлові Потоцькому, а він

також якнайскорше послав на допомогу Барабашеві сина свойого Стефана з дев'ятьма

тисячами Польських військ, які, об'єднавшись з Барабашем в місті Черкасах, зробили тут

розпорядження до наступу на Хмельницького. Барабаш, бувши тоді проголошений від

Короля Гетьманом Малоросійським, мав при собі п'ять тисяч реєстрових Козаків, котрі

заприсяглися йому у вірності, сіли з ним у байдаки та човни і вирушили Дніпром донизу з

тим, щоб обложити Хмельницького в Кодаку і з ріки зробити в місто висадку; а Гетьманові

Потоцькому з тринадцятьма тисячами реєстрових і Польських військ обложити Кодак од

степу і унеможливити Хмельницькому та його військові всіляку ретираду.

Хмельницький, знавши про намір Барабаша і розпорядження його з Потоцьким, зробив і

свої розпорядження стосовно оборони. Він для флотилії Барабашевої набудував на одній косі

Дніпровській, що виступала далеко в ріку, потужну батарею і, забезпечивши її важкою

артилерією та піхотою з довгими списами, приховав усе те насадженим навколо батареї

очеретом та чагарником. А в Кодаку залишив невелике число піхоти, наказавши їй завжди

стовбичити на валах та батареях міських і, походжаючи з місця на місце, побільшувати

кількість свою; сам же зі всім кінним та пішим військом сховався в байраках за декілька

верстов перед Кодаком. Війська Польські йшли степом врівень з Барабашевою флотилією,

що пливла Дніпром, і щойно зблизилась і насунулась флотилія тая на батарею, то дано

звідтіля сильний залп з гармат, вельми вдало наведених на судна, з яких багато розбито і

пошкоджено, а решта, обтяжені бувши людьми, що навалились в них з розбитих суден, стали

приставати безладно до берегів. Хмельницький по першому з гармат пострілу вийшов зі всім

своїм військом із байраків і вдарив по флангах і в тил військ Польських, що не очікували

такого нападу. Битва була тяжка і кривава. Хмельницький, врізавшись зі своїми військами в

середину Польських, перемішав їх і відняв всю артилерію ворожу, а опісля, вражаючи

недруга своїми пострілами та списами, супроти яких Поляки завжди трусяться і вистояти не

годні, загнав їх поміж містом і Дніпром у вузьке місце і тамо простих драгунів і жовнірів

Польських винищив упень, а урядників їхніх і всіх реєстрових Козаків змусив покласти

зброю і здатися в полон; і тих урядників зосталось сорок три чоловіка, а в тому числі і

Гетьман Потоцький.

Після винищення Хмельницьким Польских військ кинувся він до реєстрових Козаків, які

припливли з Барабашем на флотилії; він застав їх на березі Дніпра, влаштованих до оборони.

Хмельницький, не нападаючи на них, звелів виставити супроти них біле хрещате знамено з

гаслом: «Мир Християнству». Згодом запросив до себе під знамено всіх старшин і багатьох

Козаків, які відклали від себе зброю, і так казав їм: «Помисліть, брати і друзі, помисліть і

розсудіть, супроти кого ви озброїлись\ і за кого хочете у бій з нами вступати і кров свою і

нашу марне проливати? Я і товариство, котре мене оточує, є єдинокровна і єдиновірна ваша

братія; інтереси й користі наші одні суть з користьми і потребами вашими. Ми підняли

зброю не задля користолюбства якого або порожнього марнославства, а єдино на оборону 

Сторінка 12 з 12 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 > У кінець >>

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Istoria_rusiv.docx)Istoria_rusiv.docx860 Кб2350
Скачать этот файл (Istoria_rusiv.fb2)Istoria_rusiv.fb21435 Кб1954
Скачать этот файл (Istoria_rusiv.pdf)Istoria_rusiv.pdf1770 Кб2574

Корисні матеріали:

Пошук на сайті: