Історія русів (сторінка 3)

Позабиравши в замках їхніх незліченні суми і коштовності неоціненні, ніби в придане своєї

посесії, приєднав її до Польщі під одинакове з нею право і поділив тоді ж на губернії, або

воєводства. Тому і вельми помиляються ті письменники, які, приписуючи все завоюванням

Польським, вважають за одне нинішнє об'єднання з Польщею Литви і Малоросії з колишнім

безпосереднім заволодінням Польщею Галичини, котра в цьому об'єднанні, в договорах і

пактах, при тому укладених, не мала жодної участі.

 10

Одначе Казимир Великий, об'єднуючи Галичину з Польщею, будучи в переконанні своєї

справедливості і поважаючи Угорців, що завше нею цікавилися, зрівняв в усіх привілеях

шляхетство і народ тамошній з шляхетством і народом Польським, а рівномірно і релігію

Руську Грецького обряду з релігією Католицькою Римською, і утвердив все те своїми

привілеями та пактами. І ся частина Малоросії, також як і вся та земля, ніколи зброєю

Польською упокорена не була, а лише допомогою Польською і Литовською визволена од

інших володарів і претендентів, якими були Татари і Угорці. Доказом тому є, між іншим,

привілей Короля Казимира Великого, даний1339 року, березня17 дня такого змісту:

«Обачивши утиски і фрасунки люду Руського, оскуділого Княжатами тутешніми, і як їх

нівечать Королі Угорські, виродки нахабних Белів і Коломанів, які здавна землю ону

собічили і нищили без слушних причин, але начальством і зрадами, захищаємо і

приврочуємо люд той до Держави і Королівства на вічні часи, яко ж єсть він нам

єдиноплемінний, від одної крові нашої Сарматицької породжений і нам теж кревною

посесією приналежний, поневаж ми од предків наших і Княжни Галицької уроджені єсьми, і

прето устовуємо, жеби земля Галицька з її князівствами, поділена на воєводства і повіти,

прилучена і з'єдночона зоставала за Короною і Державою Польською вічно і безповоротно і

жеби оборона їй була певна і неодмовна. Лицарству ж Руському, вйосками та околицями

мешкаючому, мати права свої і свободи на добра і набутки зупельне, як се встановлено

шляхетному Лицарству Польському, з яким єдночитися тим, як з рівними і вільними у

всіляких справах і урядах, і вибори судовії чинити, і в них судитися по одному праву

коронному Польському. Теж і поспільству бути на одних правах і повинностях з

поспільством Польським. А належатиме до віри, альбо Релігії, Католицької Руської, то мати

її в одному з Релігією Католицькою Польською, яко ся здавна так вони були; а диспута о

єдностях їхніх належить до капланства, а не мирського люду, яким бути межи собою

злагодне і боронити отчизну і всілякий інтерес їй справувати кождому в своїй вірі свобідно і

без зневаги».

Після об'єднання Малої Росії з Державою Польською першими в ній Гетьманами

зоставлено нащадків природних Князів Руських Світольдів, Ольговичів, або Олельковичів, і

Острозьких, які за правом спадщини, визнаним і завше шанованим Королями Польськими і

Великими Князями Литовськими, урядували своїм народом уже в якості Гетьманів та воєвод

за конституціями Королівства, а не за гідністю Князівською. І се продовжилось до

припинення їхньої Династії по чоловічій лінії, що і в Литовському Князівстві з тамошніми

Князівськими родинами влаштовано було і так само продовжувалось. З тих гетьмануючих

Князів Руських Венцеслав Світольдович, захищаючи воїнством своїм спільне Королівство

Польське від лихих тоді Німецьких Хрестоносців, що поширювали завоювання свої по

берегах Балтійського моря, зробив першому Королеві своєму Владиславу Ягайлові і всьому

його Королівству значні послуги. І коли року1401-го од Магістра Хрестоносців Магнуса

опісля багатьох з ним сутичок і замирень були прислані до Короля Владислава з навмисним

посланцем два закривавлені мечі, що означали по-тодішньому рішучу і жорстоку війну і

виклик на неї, то Венцеслав за повелінням Королівським, злучившись з воїнством Польським

та Литовським, мавши при тому свого війська тридцять сім тисяч при воєводах Ольговичу та

Острогету та при полковниках Рогдою, Полеличу, Громвалу, Колядичу і Купалдію, наступив

з ними на Хрестоносців побіля містечка Динабурга; і поміж тим, як вони Німецькими своїми

лавами оберталися і були повсякчас у рухзх та обертах, Венцеслав позаду своїх військ провів

значну частину піхоти під проводом Рогдая на долішній берег ріки Двіни, і звідтіль піхота,

вломившись в середину табору Хрестоносців, ударила на них Руськими своїми списами в тил

і на всі боки і зчинила серед них сум'яття, а довколишні війська напали тоді на них з усіх

боків і завдали рішучої їм поразки, так що пораховано їх убитими і полоненими до

п'ятдесяти тисяч. Запаси і спорядження з усім табором дісталися здобичею переможців, і

таким чином надовго Хрестоносців тих приборкано. Король Владислав, незвичайно

задоволений і вдячний за такі важливі послуги гетьмана Венцеслава і всього Руського

 11

воїнства, нагородив їх різними почестями і подарунками; а коли від чинів Литовських були

влаштовані деякі замахи на привілеї та маєтності чийів Руських та їхнього лицарства, то він,

на подання про те Гетьмана року1409-го Квітня13 дня видав потверджувальний привілей на

пакти об'єднання, і ось він наступного змісту: «Промислом Божеським і доброю волею

нашою і станів наших народних, з'єдночивши ми Дідичне князівство наше Литовське і

підлеглі йому од своєї волі князівства Руські з народом і королівством Польським,

установили єсьмо на те і підписали достаточні пакти єдночення. Але деякі чини Литовські,

як ся ускаржено нам від Гетьмана Руського, не уймуються нигувати зупельної єдності з ними

чинів Руських і шляхти тутешньої побитом визволення їх од ярма Татарів. І просто ми

уставуємо і повторно стверджуємо уфундовані і укріплені пакти з'єдночення народу

Руського з народом Польським і Литовським, і бути їм, яко рівний з рівним і вольний з

вольним вічно і непреложно, і права свої Руські тримати без перешкоди, якось вони слушні

єсть і за тим прийняті в Княжестві нашім Литовськім заєдно з письмом Руським, альбо

Слов'янським, і по них всі суди мати і справи одержувати і добрами своїми дідичними і

набутими обладати і як хотя оборочати несуперечне і без перешкоди іншими правами. Теж і

лицарству Руському з лицарством Польським і Литовським єдність держати, яко рівний з

рівним, на кождих справах і урядах, без жодної упреки і зневаги. А претензії альбо докори о

давнім порятунку люду Руського од ярма Татарського найбарзій ничуємо і касуємо, яко ті

справи знатне одплачоні і одслужоні лицарством Руським проти супостатів Литовських,

зрадливих Лівонців і тих нестатечних Хрестоносців і інших наступців на Ойчизну, од яких

Русняки слушно нас оборонили і голови свої на плацу положили, і за докору їх строгі кари і

нав'язки на винуватців укладаємо».

По смерті Короля Владислава Ягайла наслідував син його старший, Владислав Другий,

прозваний Ягеллоном. Він, коронований року1434-го, найперше турбувався про збереження

та утвердження постанов батька свого, за якими в Князівства Руські, розділені на воєводства

і повіти, потвердив вибраних з тамошніх князівських та шляхетських родин Воєвод,

Каштелянів, Старост і Суддів з усіма іншими урядниками, порівнюючи їх і все шляхетство,

або лицарство Руське, честю та вольністю з Польськими чиновниками та шляхтою, і це

наслідникам своїм зберігати присягою затвердив, а виданим року1435-го, Березня7 дня

привілеєм своїм так узаконив: «Воєводства Руські з лицарством і. народом тутешнім

поставляємо і утверджуємо на тих правах, привілеях і вольностях, які їм од отця нашого

поставлені і утверджені при з'єдноченню добровільному Русі і Литви з Державою

Польською, і да не важить ніхто в оних воєводствах наших ничувати прав їх і привілеїв в

ділах земських і лицарських, теж і в релігіях отечеських наслідуваних добра воля і свобода

да не от'ємлеться ні насилується, і лицарство шляхетське Руське з лицарством шляхетським

Польським і Литовським, і ті народи зупельне з'єдночаться, яко рівний з рівними і свобідний

з свобідним і яко єдиноплемінні суть і доброю волею єдність свою уфундували і укріпили,

визволившись од ярма Татарського спільною раттю Руською і Литовською перед Гедиміна,

праотця нашого, і тепер в іменіях своїх і побитках да імуть Руснаки свободу і волю свою, не

переслідувану і не насилуєму, і судяться в них од самих себе; а в суди земські і градські

вибирають судей і урядників вільними голосами за правами своїми і статутами, які

утверждаємо і заховуємо на вічні времена і за посесорів наших о них ручаємося».

За сим привілеєм і за пактами об'єднання Королі Польські Казимир Четвертий, брат

Владиславів, Ян Альбрехт і Олександр, сини Казимирові, ті права присягали, при коронаціях

потверджували, а інші Королі, що по них були, як то Жизигмунти та інші, привілеями своїми

їх поновлювали.

Король Владислав Ягеллон Другий, затвердивши розпорядження привільні внутрішні,

взявся за справи зовнішні військові. Але в них настільки був щасливим та вдатним, наскільки

мав у них і змінливостей; і політика його, то бадьориста, то безтурботна, упала, зрештою, на

голову його, запаморочену гордливим духовенством Римським, Він року1435-го через

послів своїх потвердив мир з Турками, зупинивши давноминулі прикордонні чвари та

 12

незгоди. Султан їхній Амурат Перший, який провадив тоді війну з Цісарем Німецьким за

Сербію та Угорщину, переконливо просив Короля взяти поміж ними посередництво і

помирити їх у їхніх незгодах або дати йому підмогу в тій війні, за те обіцяв йому великі

гроші або поступку в землях, суміжних з Польщею. Король від усього того відмовився, а

року1439-го взяв сторону Угорців, і, виступивши з армією своєю проти Турків, розбив їх

двічі в Трансільванії, а нарешті зійшовшись з Султаном на границях Угорських, подолав і

його у головній битві недалеко ріки Дунаю, змусивши Султана з рештками армії своєї

відступити за Дунай. Плодом сих перемог було те, що Угорці визнали Владислава за свого

Короля, яким він і був у них справді протягом пяти літ. Султан також визнав його у тій

гідності і відступив йому всі свої претензії на Угорщину, а Король знов уклав з Султаном

мир, який був затверджений з обох боків присягами і трактатами; і по тому він,

нагороджуючи своє воїнство, зробив великі пожалування і дарунки чинам і війську

Руському, що відмінно допомагало у всіх його звитягах; а було в тих походах сорок три

тисячі сімсот чоловік під командою воєвод: київського Світольдовича і сіверського

Ольговського та полковників: Блудича, Дулепи, Претича, Саная, Бурлія і Артазія, яким між

іншими дарами Королівськими жалувано від нього герби та золоті коряки на поворозах,

себто на шнурах шовкових, почеплених через плече і схожих на сучасні аксельбанти або

кавалерії.

Мир той довго не тривав, і Король року1444-го порушив його у найпідступніший та

найганебніший спосіб. Папа Римський ЄвгенійIV, відаючи про відвагу Королівську і

хоробрість його воїнства, що вперше майже перемогло так гучно сили Турецькі, які жахали

до того всю Європу, підмовив Короля знову напасти на Турків, які воювали тоді з

Венеціянами та Далмацькими народами, котрі, будучи християнами Грецької віри, просили

Папу допомогти їм супроти Турків, обіцяючи за те прийняти його релігію і верховне над

собою Ієраршество. Король відмовлявся довго великою для себе ганьбою і тяжким гріхом за

віроломство і зламання присяги, учинених з Султаном Турецьким при укладанню з ним

недавнього миру. Та Папа буллою своєю розгрішкв Короля від усіх присяг та зобов'язань

його супроти Турків, запевняючи, шо присяги з невірними нічого не варті і Християни від

них завжди можуть бути вільні. На додачу до того прислав вік легата свого Кардинала

Іульяна Чезаріні до Короля з добрячим мішком золота, котрий ніколи з ним не розлучався, а

Король, зібравши зараз достатні сили і не сповіщаючи про те Султана, вирушив у його

провінції і, минаючи їх, яко ворог, переправився за ріку Дунай, спрямовуючи похід свій до

міста Андріанополя. Султан, звідавши про нашестя на землі його Короля Польського з

армією своєю явною війною, без оголошення на те причин, протестувався довколишнім

народам, свідчився небом і землею, підносячи до них руки, і, нарешті, присягався всім, що є

найсвятішим на світі, що він не подав жодних причин до заламання миру з Поляками і

урочистих присяг, які його ствердили, І завершив таким виразом: «Зневажили Гяури свого

Бога, споручителя мирних умов; тож закличу я Його собі на допомогу!»

Між тим як Король Польський вибирав собі дорогу до Андріанополя, другої столиці

Султанової, і уявляв при тому безліч користей тамошніх, що можуть дістатись йому як

здобич, Султан Амурат, нагло перейшовши з чисельною армією Балканські гори, застав

Короля та армію його коло міста Варна. Бій почався і тривав з незвичайною жорстокістю

Турків, шо злостилися на Поляків за зухвале зламання ними миру, та з взірцевою мужністю

військ Польських, заохочених попередніми перемогами. Султан безперестанку їздив по своїй

армії і підбадьорював воїнів допомогою свого Аллаха, месника за віроломство, до котрого

невтишно закликав; а Король теж роз'їжджав по своїх військах, бадьорив їх благословінням

Святійшого Папи і присутністю його Кардинала. Нарешті споборники Аллахові перемогли

послідовників Папських. Армія Польська була розбита і розсіяна, Король убитий, а Кардинал

кинувся в ріку з наміром перепливти її конем, але золото шо наповнювало його кишені І

обтяжувало його вершника, занурило його на дно річкове і з ним враз загинуло. Війська

Руські були в тій січі у числі тридцяти тисяч під проводом воєводи свого Ольговського і

 13

полковників Тризни, Гудими, Бурлія, Станая, Претича та інших. Вони по розбиттю всієї

Польської армії, повтікали до Булгарії, а народи тамошні бувши Русинам єдиновірні і

єдиноплемінні, бо з слов'янського роду з-над ріки Волги вийшли, давали їм безпечний у себе

притулок проводили їх потаємними дорогами за ріку Дунай; але з них до половини старшин і

рядових загинуло в бою.

В дні Короля Олександра, сина Казимира Четвертого, а брата Альбрехтового, уривалася

чоловіча лінія Князів Руських в останній галузі її, в Князеві Семенові Омельковичу, і в силу

постановочних конституцій Королівства, року1506-го од лицарства першого Гетьмана

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Istoria_rusiv.docx)Istoria_rusiv.docx860 Кб2345
Скачать этот файл (Istoria_rusiv.fb2)Istoria_rusiv.fb21435 Кб1950
Скачать этот файл (Istoria_rusiv.pdf)Istoria_rusiv.pdf1770 Кб2573

Корисні матеріали:

Пошук на сайті: