Історія русів (сторінка 4)

Руського Пренцлава Лянцкоронського з родини Сенаторської, зятя Князя Острозького і

свояка Короля Олександра, за яким була одружена Олена, також Княжна Руська, прозвана

Поляками схизматичкою і тому не коронована. Сей Гетьман зробив для Королівства

Польського великі і важливі послуги, здолавши у трьох битвах Турків, Татар і Волохів, що

нападали на Галичину й Волинь і поривалися вглиб Польщі, до столичного міста Кракова.

Плодом сих перемог було відібрання від Турків і Татар Малоросійських земель понад

Дністром і в гирлі Дніпра, од часів нашестя Батиєвого загарбаних. Для збереження назавжди

од них границь того краю, створено тоді з Козаків Малоросійських сильна сторожа між

Бессарабією і Кримом, понад рікою Дніпром, трохи нижче порогів або за порогами, що на

цій ріці, де Козаки, завдяки сталому перебуванню, понаробили укріплення, або редути,

названі«засіками», від січення дерев, вживаних на палісади, від чого згодом Козаків, що там

позасідали, названо Запорозькими Козаками, а місце перебування їх названо Січчю

Запорозькою, і перші Козаки замінилися другими, що з селищ їхніх відрядили. Нарешті,

приймаючи прибулих до них мисливих людей з нежонатих Козаків, ловлею звіра та риби, а

не менше здобиччю заграничною споважених, створили велелюдне Товариство Козацьке; а

щоб їм ніщо не заважало бути готовим до всяких затій, то вирішили ці Козаки зостатися

назавжди неодруженими. Таким чином завелася Січ Запорозька і замінила колишню сторожу

прикордонну. Уряд, визнавши їх корисними, настановив між ними опісля їхніх виборів

старшин і Головного Отамана, Кошовим названого, і залишив по-старому в команді

Гетьмана Малоросійського, до якого вони і місце їх перебування належали завжди. На

утримання і постачання війська того поданіо й приділено йому достатні землі Малоросійські

з угіддями обабіч Дніпра і порогів між річками Кінською, Самарою, Кальміусом, Ташликом і

Бугом.

По Гетьманові Лянцкоронському обрано на Гетьмана Князя Дмитра Вишневецького, і

він, бувши Гетьманом в час мирний, прославився громадянськими чеснотами, відбудовував

поруйновані міста, публічні будівлі, наглядав за правосуддям і правлінням земських та

городських урядників, заохочував народ до трудолюбства, торгівлі та господарських закладів

і всіляким способом допомагав йому одужати опісля руйнівних воєн, за що пошанований був

«батьком народу». В його часи взимку вдалося прорватися між пограничною сторожею

Кримським Татарам на долішнє Поділля, зване Побережжям. Вони там пограбували декілька

містечок під час ярмарку і захопили чимало худоби; а що вони заподіювали все те в

хижацький спосіб і військові команди ніде наздогнати і зловити їх не могли, то їх доля сама

вкарала або несподівана жорстокість повітряних стихій. Коли верталися вони до своїх улусів

із звичайною квапливістю, захопив їх у степах незвичайний сніг зі страшною завірюхою, або

хугою, а тому вони ані їхати, ані шляху свого бачити не могли, а змушені були стояти по

шию в снігу. Згодом по тому лютував жорстокий мороз з вітром і віщував їм неминучу

загибель, і вони, порізавши своїх коней і худобу, повлазили в їхні тулуби і шукали порятунку

в слабому і короткому теплі, але всі до останнього там погинули, і знайдено їх навесні

більше чотирьох тисяч трупів.

По смерті Гетьмана Князя Вишневецького року1514-го обрали Гетьманом Князя

Євстафія Ружинського, котрий замолоду, навчавшись і подорожуючи довго по чужих краях,

а найбільше по Німеччині та Франції, надбав у різних науках, особливо у військовій, великих

знань. Першим його заходом було провести в Малоросії реформу війську і влаштуванню

 14

його в інший од колишнього спосіб. Війська тії за стародавнім звичаєм рахувалися в житлах

своїх по околицях з одного селища і по куренях з кількох разом селищ об'єднаних, і

називалися всі мешканці разом курінною, або околичною, шляхтою, служиві з них старі—

товариством, а молоді— Козаками. Курені і околиці управлялися обраними з них

Отаманами й товаришами, які й маловажні незгоди між ними розбирали та мирили їх; а по

земських суперечках та назвах і по важливих справах розбиралися і судилися у повітових та

городських судилищах. По службі ж відомі були хорунжими повітовими, від яких чинилися

перегляди і описи Козакам і їхній зброї, і у них зберігалися прапори, або хоругви повітові,

під сторожею товариською, на яких герби були— з одного боку повітовий, а з другого—

національний. Та коли виникала потреба збиратися війську у походи, то від хорунжих

оповіщали по куренях, аби збиралося військо на призначені найвищим начальством збірні

місця, якими часто бували Біловіж за Ніжином та Крилов за Дніпром та інші, де із зібраних

Козаків складалися полки і сотні, і в них вибиралися вільними голосами всі чиновники вищі і

нижчі, які в тих чинах вважалися лише в час служби або походу, а вернувшись додому,

повертались у попередній стан з назвою товаришів, себто заслужених і з увагою в голосах,

якими від інших мали перевагу. Таке стародавнє заведення поводом було до багатьох

свавільств та зловживань Козацьких. Вони збиралися часто без заклику хорунжих, а

особливо в місцевостях прикордонних, обирали начальників, складали полки, так звані

охочекомонні, і чинили набіги на Туреччину, Молдавію та Крим під приводом звільнення

бранців з неволі, а насправді задля здобичі, від чого чимало з тими народами заводилося

сварок і самих воєн.

Гетьман Ружинський з дозволу Короля Сигізмунда Першого, поборюючи свавільство та

безлад, заснував у Малоросії двадцять сталих Козацьких полків, по дві тисячі кожний, давши

їм назви найшанованіших міст, а саме: Київський, Чернігівський, Сіверський,

Переяславський, Канівський, Черкаський, Чигиринський, Уманський, Корсунський,

Брацлавський, Калницький, Кропич'янський, Острянський, Миргородський, Полтавський,

Гадяцькич, Ніжинський, Лубенський, Прилуцький та Вінницький. Кожен полк розділив на

сотні, названі також іменами міст та містечок. У кожен полк визначив вибраних товариством

і Козаками з-поміж заслужених товаришів полковників, сотників та старшин полкових і

сотенних, які зосталися в чинах на все їхнє життя і завели чиновне в Малоросії Шляхетство,

або, сказати б, спадкове Боярство, що залежало раніше від виборів та заслуг, за прикладом

усіх інших народів і земель добровпоряджених Християнських. Полки тії наповнені були й

надалі поповнювались обраними з куренів та околиць Шляхетськими молодими Козаками,

записаними в реєстр військовий до визначеного на вислугу терміну, і тому названі вони

реєстровими Козаками; кінна їх половина з кожного полку завжди в полі утримувала, а друга

— піша— утримувала по містах залоги, а при потребі підпомагала і комплектувала перших.

Одежу і зброю заведено в них легку й однакову, і вони все те за зразками собі справляли. У

мирний час зі власного маєтку, і харчі мали з домів своїх; а на випадок війни та походів

призначено платню зі скарбу Малоросійського кожному козакові по червінцеві на рік та по

каптанові тузинковому на два роки, а інколи й по кожухові. Старшинам сотенним вдвоє

проти Козака, а сотникам вдвоє проти старшин, а полковники, старшини генеральні обозні та

старшини полкові— рангові села та інші наддачі. Артилерія, обози і в'юки з припасами,

харчами і фуражем споряджалися від скарбу та поспільства. Зброєю були у кінноти списи,

штуцери, пістолі та шаблі, а в піхоти— мушкети та кинджал, яких виписували та діставали

зі Швеції та Туреччини.

Екзерциція у війську зоставалася давня з поправкою, і звичайний марш колонний звався

«йти сакмою». Для маршу з небезпеці шикувалися трикутником, а з нього вишикувати фронт

значило ставати лавою; але для атаки, а паче для оборони заведено знов сильну з трьох

шеренг батаву, подібну в усьому до стародавньої Грецької, а згодом Римську фалангу, котру

в цілій Європі заведено під іменем батальйону де каре; шикування кінноти в піхоту

відповідало сучасному драгунському пішому строю. Для влаштування охочих, або

 15

волонтерів, що завжди збиралися зі зубожілих, або так званих гультяїв, влаштовано п'ять

полків охочекомонних, яких пойменовано прізвищами полковників, призначених

Гетьманами, і утримувано їх на сторожі прикордонній на низу річок Самари, Бугу і Дністра, і

діставали вони щорічно невелику платню, а здебільше вдовольнилися вони звіриною та

рибною ловлею; за поведінку їхню відповідали полковники, число ж їх невизначено, але

полк вважався незбільш як на п'ятсот чоловік.

Влаштувавши таким чином військо Малоросійське, коли року1516-го Хан Кримський

Мелік-Гірей відповідно союзу його з Князем Московським Василієм Івановичем ішов війною

на Польщу та Малоросію, то Гетьман Ружинський з військами Малоросійськими і

Польськими з наказу Короля Жигмунта, виступаючи йому назустріч, зійшовся на границях

Малоросійських над річкою Дінцем побіля міста Білгорода, дав себе заатакувати Ханові,

який, звичаєм азіатським, оточив його своїм військом з трьох боків. Війська Гетьманські

були притиснені тилом до річки та свого обозу, і Татари вчинили страшний ґвалт і пустили

хмари стріл; кіннота Гетьманська, спішившись і вишикувавшись в батаву, а піхота

вишикувана так само фалангою, зустріла натиски Татарські сильним вогнем з мушкетів і

гармат і, ведучи стрілянину без угаву на всю Татарську потугу, завдали їм сильної поразки, і

вони, відчувши свій великий погин, стали відходити. Але Гетьман з місця свого не велів

нікому рушати, а вдавав, начебто він лише боронитися спроможен, а не наступати; тому ж

Татари, протягом цілого дня творячи свої набіги, на ніч відступили на декілька верстов у

степ і розташували розлогий стан свій необачно. Гетьман, маючи своє військо невтомленим,

виступив з ним опівночі в похід і, йдучи зумисне тихо, наблизився до татарського табору на

світанку. А як татари звичайно тримають коней на паші, а не біля конов'язі, то Гетьман

вислав загін кінноти з наготовленими заздалегідь паперовими ракетами, котрі, коли кинути,

могли перестрибувати з місця на місце і робити до шести пострілів кожна.

Кіннота тая, налетівши на татарський стан, запалила свої ракети, кинула їх поміж коней

Татарських і учинила в них велике сум'яття; вони, перелякавшись, бігали щодуху по

табунові, волочили та топтали своїх вершників та сторожів, а поміж тим всі війська

Гетьманські, стріляючи з мушкетів та гармат, напали на Татарський стан, пройшли ним

наскрізь, вражаючи замішаних та знетямлених Татар, і так розбили Хана і його війська

дощенту, забрали табір його з усім його багажем і, обтяжені користьми, зі славою

повернулися у свою землю.

Гетьман Ружинський, повертаючись од Білгорода Руського, був зустрінутий Турками і

Татарами, які виступили були з Білгорода, або Акермана Татарського, що в Бессарабії. Вони,

довідавшись про перемогу над Ханом Кримським і про втрату ним всього табору його з

великим багатством, задумали відібрати тії багатства у Ружинського, напавши на нього

зненацька і врозполох, майже звичайний у війська, що повертається зі вдалого походу. Та

Ружинський був не такий необачний, як Татари собі гадали; він, довідавшись од

прикордонних роз'їздів, що Татари Білгородські з тамошніми гарнізонними Турками

виступили на Очаківський степ, відразу одіслав багажі свої на Уманщину, а сам з військами,

переправившись через річку Буг, засів в очеретах та байраках над річкою Кодимою. І щойно

Татари наблизились до Бугу, то він, наступивши на них зненацька з усіх сторін, зіграв з ними

таку роль, яку вони для нього готували, і, розбивши їх ущент, гнав недобитки до самого

Акермана, відібрав у них усе, що вони мали, і помножив свою здобич, яку розділив поміж

Поляками і своїм військом.

З тої пори Поляки, часто маючи до діла з військами Малоросійськими і шануючи їхню

хоробрість і мужній характер, завели з ними тісну й щиру дружбу, і багато з них служило в

полках Малоросійських, маючи собі за честь— навіть значне шляхетство— іменуватися

Козаками. Од такого загального пойменування Руських воїнів Козаками вийшла згодом та

помилка, якої допустилися всі письменники Малоросійські та Польські, зазначаючи в своїх

літописах та історіях, що опісля Гетьмана Князя Михайла Вишневецького всі інші Гетьмани

обиралися з простих чи реєстрових Козаків. Та це вельми несправедливо і здоровому

 16

глуздові суперечне; адже Козаки завжди мали в полках і провінціях своїх багато чиновників

різних ступенів, як-от: Старшин генеральних, полкових і сотенних і земських урядників. І з

якої б то речі або що то за правило, мимо такого числа чиновників обирати простих Козаків?

А коли се приписується повазі перед заслугами та гідністю, то зрозуміло, що офіцери, більше

заслужені й гідні від простих воїнів, і дістали звання свої саме з тих причин; обминати ж їх

на виборах Гетьманських означало б щось безглузде, що лише невдоволення, обурення та

міжусобиці приносить.

А ймовірно виникли у письменників такі безглузді висновки про вибори через спільне

слово або назву, уживані і тепер поміж воїнством, що всілякий Генерал є солдатом, а

Гетьман— Козаком, отож-бо всі-всі офіцери і рядові суть воїни, і назви ті всім їм властиві і

пристойні. Про Козаків Руських, а паче про Малоросійських і про саму їхню назву дивне

щось кажуть деякі письменники. Вони, немовби сперечаючись між собою, твердять: одне,

що тії Козаки суть зайди на Русі, то зі Скіфії, або від Татар, або з Кабарди Черкаської; а інші

твердять, що це мовби залишки чужоплемінного народу Козарського. Польські ж історики

показують ще, ніби вони набирались з різної вольниці або наволочі і заселені їхніми

Королями на пустельних землях внизу рік Дніпра та Бугу. Але такі безглузді думки важать

більше, аніж помилки історичні, і, не шукаючи інших істин, сам глузд їх спростовує; адже те

незаперечне, що кожен народ мусить мати своїх воїнів і по необхідності із самих себе, щоб

довіряти свою долю та безпеку не чужоземному, а своєму воїнству, а інакше було б крайнє

безумство і сама необачність, схожі на те, якби змусити стерегти шулікам голубів, а вовкам

— овець. Назви ж воїнам даються звичайно мовою кожного народу по доспіхах або

узброєнню їхньому, і тому видно в одному народові жовнірів, в іншому— яничарів та

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Istoria_rusiv.docx)Istoria_rusiv.docx860 Кб2345
Скачать этот файл (Istoria_rusiv.fb2)Istoria_rusiv.fb21435 Кб1950
Скачать этот файл (Istoria_rusiv.pdf)Istoria_rusiv.pdf1770 Кб2573

Корисні матеріали:

Пошук на сайті: