Історія русів (сторінка 7)

добрах вічистих і набутих і всіляких маєтках, а вільні вони шафувати ними по своїй волі і

судитися за них в своїх Судах земських і міських, в яких засідати вибраним од лицарства

особам і судити по своїх правах і статутах Руських; а належитих до лицарства військового,

 23

тим судитися в обозах і таборах своїх од суддів військових, яких ми в кожному полку

призначити звеліли, однак справа до них належить про тяготи воїна і маєтку його рухомого,

допоки хто козакує і вписаний в реєстри військовії, а з поворотом в повіти й околиці

судитися вони зачнуть в судах повітових і міських, яко стан Шляхетний і Шляхетство

Руське, що в рангах, посадах і реєстровому Козацтві перебуває, яке єдність і рівність має з

Шляхетством Польським і Литовським, яко же при першому з'єдноченні Русі з Польщею і

Литвою уложено єсть і затверджено, і ми теє потверджуємо і заховуємо. Трибуналові

Руському провадити справи свої в пошанівку в новоствореному місті нашому Батурині, а як

потреба скаже, то й в Черкасах; теж і Гетьманові Руському резидувати в тому місті, а в

Черкасах мати намісника свого з Генералітету військового, який ми значно розширили і

заоздобили, умноживши і класи товариства Бунчукового, Військового й Значкового, яким

поміщатись під бунчуком і при полкових хоругвах, а бунчук жалуємо ми Гетьманові на знак

звитяги його з військом своїм над народом Азіятичним, од якого і клейнод сей здобутий

працею Гетьманською і кровію Козацькою».

 

По смерті Гетьмана Богдана, що сталася невдовзі опісля його походів, року1579-го

вибраний був Гетьманом з полковників Павло Підкова. Він був породи Волоської, з родини

Князів, або Господарів, тамошніх. Довгочасні заслуги війську Малоросійському і відмінні

подвиги його в діях воєнних дали право на обрання. За його правління був скинутий зі свого

достоїнства Петро Підкова, Господар Волоський, збунтованими Волохами. Він втік до

Гетьмана Підкови, небожа свого, і виблагав його про своє відновлення. Гетьман, спорядивши

сім полків реєстрових Козаків і два полки охочекомонних, вирушив з ними на Валахію. У

двох битвах війська Малоросійські Волохів розбили й розпорошили. Гетьман наблизився до

головного міста Бухареста, щоб його облягти, але урядовці, духовенство й народ, що вийшли

з міста, просили Гетьмана бути Господарем замість його дядька, котрий тут же з Гетьманом

перебував і дав на те свою згоду. Гетьман по довгому зволіканню переконаний був нарешті

проханнями та клятвами Волохів прийняти у них Господарський титул і вступити задля того

до міста. По завершенню встановлених про такий випадок обрядів та святкувань, Підкова

зостався на правлінні Господарства Волоського, а війська Малоросійські при Полковниках та

інших чинах відпустив до Малоросії з вдячною грамотою до всіх Чинів та Козаків за їхню до

нього прихильність та старання. При собі залишив Підкова козаків з двадцять, найбільш

відданих йому, а з іншими розлучався, як з рідними, в сльозах і в журбі. Та щойно ті

виступили до своїх осель, як дістали вістку про смерть Гетьмана. Повернувшись з його

тілом, козаки розповіли, що його вбили підступно: один вельможа, запросивши Господаря у

приміську свою оселю хрестити немовля, мав там готових убивць з колишніх бунтівників.

Вони, напавши на Підкову зненацька в самому домі, відтяли йому сокирою голову,

поклавши її на поріг, а з ним убили одного Старшину і двох Козаків Малоросійських. Тіло

Підкови з головою поховали Козаки з честю в Канівському монастирі. На місце вбитого

Гетьмана Підкови обрано Гетьманом1582-го року Осавула Генерального Якова Шаха, і

першим його старанням було помститися на Волохах за смерть Гетьмана Підкови, котрий

був великий Шахові друг, а Козакам вельми люб'язний. Він доповідав Королеві, що Турки,

взявши під свою протекцію Валахію та Молдавію і посилюючись особливо у Валахії,

наближаються до кордонів Польських та Руських. І тому від Короля Баторія вислано

Гетьманові наказ оберігати кордони і примножувати на них війська та роз'їзди. Гетьманові

цього і треба було. Він, примноживши військо, вислав його роз'їздом вниз Дністра, а сам з

великою потугою вирушив угору тою ж рікою і, зловивши біля кордонів кількоро Турків

військового звання, віпіслав їх до Короля як доказ своєї пильності. Проміж тим, зробивши

нагальний похід од границі до Валахії, напав на місто Бухарест, вибив і випалив його

передмістя, а твердиню взяв у облогу і зажадав од міщан видати винуватців смерті Гетьмана

і Госпопаря Підкови, погрожуючи в противному разі обернути все на попіл та купу каміння.

 24

Міщани не забарилися виконати його вимоги і видали сімнадцять чоловік винних з самим

Боярином, що Підкову на смерть віддав. Гетьман, обрізавши їм вуха і носи, звелів повісити

їх на виду міщан з написом, прибитим на церкві Никольській: «Так покарано віроломців і

зрадників, що проливають кров християнську невинну». Уряд Турецький не залишив без

уваги напад Гетьмана з військом на Валахію і Бухарест. Султан їхній вимагав через

посланців своїх відшкодування від Короля Польського, а проміж тим дав наказ арештувати

всіх купців Польських і Руських, які вели торгівлю в Молдавії, Валахії і в Криму. Король

Польський, приступаючи до задоволення Турецьких вимог, віддав Гетьмана під суд і

насланим до військового Малоросійського Трибуналу універсалом звелів старшині

Генеральній і всьому військові судити Гетьмана. Він був усунений від Гетьманства і

засуджений на довічне ув'язнення в монастир Канівський, де по волі своїй посвячений у

ченці і скінчив життя спокійно у чернецтві.

На місце Гетьмана Шаха року1583-го обрано Гетьманом із Полковників Дем'яна

Скалозуба. На початку його правління Кримські Татари, в зв'язку з незгодою урядів

Польського і Турецького за пригоду Волоську, напали по-злодійськи на кордони

Малоросійські і полонили кілька сот людей біля містечок Опішня і Котельва. Гетьман при

першій вістці про те негайно ж рушив з кіннотою своєю у Кримський степ з наміром

перейняти Татар з бранцями, не допустивши їх до Орського Перекопу; але в тому не встиг, а

дізнався од спійманих«язиків», що вони забралися вже за Перекоп і випалили увесь степ на

день дороги до Перекопу. Гетьман, одступивши у свої межі, доповідав Королеві про ворожі

вчинки Татар і, діставши у резолюції повеління, щоб, не починаючи війни явної, у котру

Турки, будучи тепер без діла, вмішатися можуть, старався визволити бранців умілим

способом. Гетьман, не визнаючи в цьому пункті іншого мистецтва, окрім військового, дав

секретний наказ Запорозькому Кошовому Нечаєві примножити свої човни до можливого

числа і наготувати їх та військо своє в потайну експедицію. Швидко за цим прибув Гетьман з

кінним військом на Січ і, спішивши тут три полки реєстрових Козаків, посадив їх з таким же

числом Запорожців у човни і виправив на море під командою Писаря військового

Запорозького Івана Богуславця і Полковника Малоросійського Карпа Перебийноса.

Партизанам тим повелів Гетьман пройти Лиманом і морським берегом до приморських

Кримських городів, закрити їхні гавані і судна, які будуть виходити з них, переглядати та

відбирати Руських Бранців, коли вони в них опиняються, а одному загонові човнів підійти до

гирла Перекопської затоки, що понад Сербулацькою пристанню. Опісля того наказу вирушив

Гетьман з достатнім числом кінноти та піхоти до Орської лінії і, наблизившись до неї,

замкнув обидві її брами, вдаючи, що переходить через лінію. Поміж тим приплив у затоку

Перекопську перший загін суден Запорозьких, в які перебрався сам Гетьман вночі, не

оповіщаючи війська, а повелів лише Обозному Генеральному Якову Сурмилі командувати

військом і далі намагатися дістатися за лінію з тим наміром, щоб Татари, побоюючись вступу

Козацького всередину Криму, якнайскорше збували бранців своїх у приморські міста, де їх

одбивати на човнах буде можливо. Відпливши в море, Гетьман з'єднався там зі своєю

флотилією і, призначивши їй різні гавані Кримські, поплив сам у затоку Керченську, що

відділяє Крим від острова Тамана, де сподівався застати найбільшу переправу бранців. Та

щойно увійшов у затоку, як військовими Турецькими суднами, що вийшли з Азовського та

Чорного моря, був оточений і по довгій битві взятий у полон з усіма військами, що лишилися

з битви, і відвезений до Царгорода, де заморений голодом. Так само і Писар Богуславець був

захоплений Турками в полон біля міста Козлова; але опісля був визволений Запорожцями за

допомогою Семіри, дружини Паші Турецького, котра виїхала разом з Богуславцем у

Малоросію і була йому дружиною. Решта ж військ Козацьких з Обозним Сурмилою і

Полковником Перебийносом повернулися в свої границі.

На місце Скалозуба року1592-го обрано Гетьманом із Осавулів Генеральних

заслуженого у війську Малоросійському природного шляхтича Польського Федора

Косинського, і в його пору почалася та знана епоха жаху і вигублення для обох народів,

 25

Польського і Руського, епоха, замовчана по історіях або ледве в них описана, але яка,

струсивши Польщу аж до основ і розхитуючи її упродовж понад століття, скинула, нарешті,

в безодню нікчемства, а народові Руському давши випити найгіркотніший келих, що його за

днів Нерона та Калігули не всі християни скуштували, перетворила його на інший вид і стан.

Це значить— Унія, вигадана в Римі Папою КлиментомVIII І принесена якимось Польської

породи Прелатом Михайлом Кунінським. Вона з'явилася тут у лисячій шкурі, та з вовчою

горлянкою. Єпископи Руські та Митрополит їхній Київський Михайло Рогоза з багатьма

Архімандритами та Протопопами року1595-го були запрошені найулесливішим чином до

міста Бреста Литовського на раду Братерську. Названо це зібрання Духовним Грецької

Церкви Собором. Головуючий на ньому Нунцій Папський з численним Римським

Духовенством, передавши Руському Духовенству благословення Папське і дар Святого

Духа, закликав його до єдиновірства і сопричастя слави володаря світу і в співчлени

повелителя всесвіту. На додаток до того обнадіювали наданням Єпископам і монастирям сіл

з підданими, а Білому Священству по п'ятнадцять домів у послушенство, або рабство, з їхніх

же таки парафіян. Це дійсно таки доконали рішенням Короля і Сенату, що сліпо корилися

волі Папській. Духовенство Руське, спокусившись закріпаченням для себе аж такого числа

своїх співотчичів та чад духовних і не турбуючись анітрохи про обов'язки свої перед Богом,

перед спільною Церквою і перед народом, що їх образ, підписали угоду на Унію і присягою

те ствердили. І сих зрадників було вісім Єпископів і один Митрополит Рогоза з

Архімандритами й Протопопами, а саме: 1-й— Іпатій, Єпископ Володимирський і

Брестський, Про-тотроній Константинопольський; 2-й— Кирило Терле-цький, Єпископ

Луцький і Острозький, Екзарх Патріарший; 3-й— Єрмогон, Єпископ Полоцький і

Вітебський; 4-й— Іоанк Гоголь, Єпископ Пінський і Туровський; 5-й— Діонісій, Єпископ

Холмський і Белзький; 6-й— Інокен-тій Борковський, Єпископ Чернігівський і Остерський;

7-й— Іраклій Шеверницький, Єпископ Волинський і Почаїв-ський; 8-й— Феоктист,

Єпископ Галицький і Львівський. А не спокушених Єпископів, що піднесли сан свій

Пастирський розважністю та твердістю прямо Апостольською, вистояло лише три:

Сіверський Іоанн Лежайський, нащадок Князів Сіверських; Переяславський Сільвестр

Яворський і Подольський Інокентій Туптальський та Протопоп Новогородський Сімеон

Пашинський. Сії мужі, перейнявшись ревністю по вірі своїй стародавній Апостольській і по

вітчизняних законах та обрядах, заперечували тому соборищу, противилися йому і, нарешті,

урочисто перед ним і перед світом цілим протестували, що вони, бувши Членами Великої

Кафолічної Церкви Грецької і Єрусалимської і не маючи від її Патріархів та всього

Духовенства згоди та дозволу на зміну догматів та обрядів, стародавніми вселенськими

соборами затверджених, не визнають впроваджуваних у неї новин і творців їх законними й

правильними і вельми од них, як від самозванства та блуду, одхрещуються. Соборище теє,

після багатьох словесних диспутів та погроз, не захитавши сих стовпів Церкви, піддало їх

зневазі, повтинавши їм бороди, вигнало із сонмища свого, осудивши на позбавлення сану

їхнього та посад.

Гетьман Косинський, звідавши про запроваджувані в Бресті новини аж так важливі,

відразу ж зробив від себе вагомі подання, одне— до Короля та до Сенату, а друге— до

самих Брестських зборів. В першому доповідав він як намісник Королівський та міністр

правління, «що переміна у сірі та звичаях народних, що в Бресті запроваджується

Духовенством без згоди народної, є перепона вельми небезпечна і до виконання незручна і

що узгіднити уми людські і совість кожного є справою майже не людською, а Божою, і він не

надіється утримати народ в сліпій покорі Духовенству і свавільно нововзеденим у Церкву

правилам і просить уряд відвернути зло теє або дати час народові на роздум».

До зборів Брестських писав Гетьман як провідник народу, «що зібране туди Руське

духовенство не має від чинів нації і від народу жодного повноваження на введення в їхню

віру та обряди перемін та новин, а без того не має воно влади і цими обтяжувати народ

свавільними їхніми правилами та вигадками; і що се Духовенство, бувши обране в їхню

 26

службу від чинів і від народу і утримуване на їхній кошт, може всього того позбутися від тих

же чинів і народу при їхньому невдоволенні; а він, Гетьман, ні за що тут не ручається і

радить зборам зупинити постанови свої до загального обміркування та судження». На тії

Гетьманські подання уряд і збори, зробивши йому вдавану поступку, закликали його на

нараду до Бреста. Але коли вія туди прибув, то негайно був арештований і відданий під суд

Соборища Римського і Руського, котрі, давши йому вину апостата, або відступника, засудили

його на смерть і, замурувавши в одному кляшторі в стовп кам'яний, названий кліткою,

заморили голодом. Так-то Гетьман Косинський за відданість свою до благочестя і спокою

народного став першою жертвою Унії. Козаки, звідавши про його ув'язнення, зібралися в

числі семи тисяч і рушили до Бреста для його визволення. Але Польські війська, зустрівши їх

під містечком П'ятною, стялися з ними і були вщент розбиті і розігнані; але Козаки в живих

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Istoria_rusiv.docx)Istoria_rusiv.docx860 Кб2345
Скачать этот файл (Istoria_rusiv.fb2)Istoria_rusiv.fb21435 Кб1950
Скачать этот файл (Istoria_rusiv.pdf)Istoria_rusiv.pdf1770 Кб2573

Корисні матеріали:

Пошук на сайті: