Історія русів (сторінка 9)

врешті тіла замучених в тому бикові спалено на попіл. Таке жорстоке і нелюдське варварство

вигадано Римським Духовенством за правилами і майстерністю їхньої священної інквізиції, а

вчинили його таким ганебним чином вельможі Польські, котрі володіли разом з Примасом

усім Королівством; бо ж варто знати, що влада Королівська від року1572-го, себто від часу

першого виборного Короля Генріха Валезького, викликаного в Польщу із Франції і котрий

від свавільства Поляків знов до Франції повернувся, була дуже послаблена; а від другого

Короля, Сигізмунда, котрий посвятив себе з малолітства в сан духовний і з кляштору на

Короля був закликаний, і зовсім влада тая занепала, а присвоїли її собі вельможі, або

магнати, Королівства і Духовенство Римське, яке тримало Короля лише за проформи. Самі

сейми народні не що інше були, як витвори магнатів та Духовенства, підібрані ними і їхніми

партіями з так званої убогої, або чиншової, шляхти і факторів їхніх міських, котрі впродовж

всіх сеймів одягалися та утримувалися коштом вельмож і кляшторів. Історики Польські

Вагнер та інші скільки не збільшували провин Козацьких і скільки не покривали

самовладних зазіхань вельмож і Духовенства Римського на Землю Руську, пишуть, одначе,

що«місія Духовенства Римського, що задумало провести в Руській релігії реформу для

об'єднання зі своєю, занадто поспішила здійснити її так нагло і так відважно в народі

грубому і завжди войовничому; а Міністерство урядове, прагнучи староства та маєтків

урядників Руських, і того більше помилок допустилося. Воно, давши амністію першому

ватажкові Козацькому Наливайкові та його спільникам в урочистих з ними трактатах,

присягали стверджених, а Духовенством неправно розгрішених, нарешті, забравши

фортельно на Сеймі національному, всіма народами за святість шанованому, згубило їх

найбільш варварським чином всупроти честі, совісті і всіх прав народних і, замість того, щоб

лікувати недугу народну, ще більше її язви роз'ятрило».

Після знищення Гетьмана Наливайка таким нечуваним варварством, вийшов від Сейму,

або від вельмож, які ним керували, такий же варварський вирок і на весь народ Руський. В

ньому оголошений він відступним, віроломним та бунтівливим і засуджений на рабство,

 30

переслідування та всілякі гоніння. Наслідком цього Неронівського вироку було відлучення

назавше Депутатів Руських од Сейму національного, а всього Лицарства— од виборів та

посад урядових та судових, відібрання староств, сіл та інших рангових маєтків од усіх

чиновників і урядників Руських і самих вигублення. Лицарство Руське названо Хлопами, а

народ, котрий відкидав Унію, Схизматиками. До всіх урядових і судових установ

Малоросійських наслані Поляки з численними штатами, міс, та зайняті Польськими

гарнізонами, а інші поселення— їхніми ж таки військами, їм дано владу все теє чинити

народові Руському, чого самі бажають і вигадають, і вони виконували наказ той з

надлишком, і що лише здумати може свавільне, пихате і п'яне людство, вчиняли теє над

нещасним народом Руським без жодної гризоти. Грабежі, ґвалтування жінок і навіть дітей,

побої, тортури і вбивства перевершили міру щонайтемніших варварів. Вони, вважаючи і

називаючи народ невільниками, або ясиром Польським, всі його добра визнавали за свої.

Тих, хто збирався разом в кількоро людей для звичайних господарських робіт або свят,

негайно з побоями розганяли, і про розмови їхні тортурами вивідували, забороняючи

назавжди збиратися і розмовляти між собою. Церкви Руські силою, або ґвалтом, навертали

на Унію. Духовенство Римське, котре роз'їжджало з тріумфом Малою Росією для нагляду та

силування до Уніатства, возили були од церкви до церкви люди, запряжені в їхні довгі вози

по дванадцятеро і більше людей цугом. На прислуги сему духовенству вибирали Поляки

найгарніших дівчат Руських. Церкви не згодних на Унію парафіян віддано жидам в аренду і

визначено за всіляку в них відправу грошову плату від одного до п'яти талярів, а за хрещення

немовлят та похорон— від одного до чотирьох золотих. Жиди, яко непримиренні вороги

християнства, тії світові побродяги і притча в людстві, з захопленням взялися за таке надійне

для них гидкоприбутництво і негайно ключі церковні та мотузки дзвіничні відібрали собі до

корчем. При всякій требі християнській мусить титар йти до Жида, торгуватися з ним і, по

важливості відправи, платити за неї і випрохати ключі; а Жид при тому, насміявшись

досхочу з Богослужби християнської і облаявши все, християнами шановане, називаючи

його поганським, або, по-їхньому, Гойським, наказував титареві повертати йому ключі під

присягою, що нічого про запас не відправлено.

Страждання і розпуки народу побільшились новою пригодою, яка вчинила ще

прикметнішою всій землі епоху. Чиновне Шляхетство Малоросійське, що перебувало на

військових та земських посадах, не стерпівши наруг від Поляків і не змігши перенести

позбавлення місць своїх, а паче втрати рангових та набутих маєтків, відкинулося від народу

свого і різними підступами, обіцянками, дарунками закупило визначніших урядників

Польських і Духовних Римських, зладило і заприязнилось з ними і мало-помалу погодилось

спершу на Унію, а опісля навернулося зовсім в Католицтво Римське. Згодом те Шляхетство,

єднаючись з Польським Шляхетством посвояченням, родичанням та іншими обов'язками,

відреклось і від самої породи своєї Руської, а всіляко намагалося, спотворивши природні

назви, підшукувати та вигадувати до них Польську вимову і називати себе природженими

Поляками. Тому-то й доднесь видно у них прізвища достеменно Руської назви, яких у

Поляків не бувало і по їхній вимові і бути не могло, наприклад: Проскура, Чернецький,

Кисіль, Волович, Сокирка, Комар, Ступак і пребагато інших, а з колишнього Чаплини

назвався Чаплинський, із Ходуна— Ходинський, із Бурки— Бурковський і так далі.

Наслідком перевороту цього було те, що маєтки тому Шляхетству і посади їхні повернено, а

рангові затверджено їм навічно і в усьому зрівняно з Польським Шляхетством. У подяку за

те прийняли й вони стосовно народу Руського всю систему політики Польської і, наслідуючи

їх, гнали преізлиха сей нещасний народ. Головний політичний намір полягав у тому, щоб

знесилити війська Малоросійські і зруйнувати їхні полки, що складалися із реєстрових

Козаків, в чому вони і досягли свого. Полки тії, зазнавши в останній війні чималих втрат, не

були доповнені іншими; від скарбу та осель Козацьких заборонено чинити всіляку в полки

підмогу. Чільні керівники військові, перевернувшись в Поляків, зробили в полках великі

вакансії. Дисципліна військова і весь порядок опущені, і Козаки реєстрові стали якимось

 31

плазуном без пастирів і вождів. Самі курені Козацькі, що були ближче до кордонів

Польських, то від переслідувань, то від улещувань Польських, наслідуючи знатну Шляхту

свою, обернулися на Поляків і їхню віру і склали відомі й донині околиці Шляхетські.

Незаможні реєстрові Козаки, а особливо неодружені та мало прив'язані до своїх осель, а з

ними і всі майже охочекомонні, перейшли на Січ Запорозьку і тим її значно побільшили і

підсилили, зробивши з тих пір, сказати б, збірним місцем для всіх Козаків, у вітчизні гнаних;

а навпаки, найзначніші Запорозькі Козаки перейшли в полки Малоросійські і стали в них

чиновниками, але без дисципліни та регули, від чого в тих полках видима утворилась зміна.

В ту лиху для Малоросії пору, коли все в ній дихало злобою, помстою і розпукою,

народилося нове зло, начеб самим пеклом влаштоване на погубу людську. Року1604-го

якийсь Московитянин, що мешкав у домі воєводи Сандомирського Юрія Мнішека, назвався

Московським Царевичем Дмитрієм, про якого давніше кружеляла поголоска, що він за малих

літ убитий був підступами Боярина тамтешнього Годунова, який по ньому в Москві царював.

Та цей, що Царевичем себе називав, стверджував і маніфестував, що він насправді Царевич,

який врятувався від смерті через убивство іншого немовляти, церковничого сина, на місце

його підставленого. З боку Царя Годунова доведено в Польщі листування з Послами, котрі

вбитого Царевича досконало знали, що той Царевич справді неживий, а волоцюга, котрий

себе ним називає, є позбавлений дияконства чернець Гришка Отреп'єв. Але, не дивлячись на

такі докази, двоякі інтереси взяли свою силу. Воєвода Мнішек прагнув бачити дочку свою

Марину Царицею Московською, видавши її заміж за того, хто називав себе Царевичем

тамтешнім, з яким у них було про те домовлено, і задля того клопотався за нього у Короля

Польського і в Сенаті, а Король з Поляками, користуючись такою нагодою, хотіли, зробивши

претендатора отого Царем Московським, поділитися з ним царством його і задовольнити тим

запеклу ворожнечу свою до Царства Московського. І тому вирішено виставити всі сили

Польські супроти сил Московських на користь Самозванця. А театром видовища того

визначена долею Північна Малоросія. Війська Московські, очолювані численними

Воєводами, Боярами, Думними Дяками і багатьма Окольничими і Стольниками різних

ступенів, увійшли перші в Малоросію і, перейшовши в ній прикордонне місто Сєвськ,

переправились через річку Десну біля міста Сіверського Новгорода, а поминувши його,

розташувались табором на горах Новгородських, по дорозі Чернігівській. Громадяни

Новгородські і всі повіту тамтешнього мешканці од часів Єпископа їхнього Мжайського і

Протопопа Пашинського, зганьблених за благочестя на соборі Брестському, ненависники

Уніатства та його творців, були знов покривджені Поляками відбиранням у них двох

монастирів, проти замку мужеського Успенського і на Ярославлі горі дівочого

Покровського, з котрих перший обернений на Базиліанський кляштор, а другий перероблено

на кляштор Домініканський. А тому не мали вони жодної прихильності до Поляків та їхніх

інтересів. Навпаки, вроджена прихильність до єдиновірців і однородців робила їх завжди

приязними до народу Руського, або Московського. І тому в переході їхніх військ не лише не

виявили до них нічого ворожого, але і в потребах дорожніх одверто їм пособляли; розкривши

сею необережністю ворожнечу свою до Поляків. Війська Польські, які були оточили

самозванця Отреп'єва, йшли від Чернігова під проводом Коронного Гетьмана Калиновського

і Полковника Сіверського Івана Заруцького, визначеного від Короля над військами

Малоросійськими Наказним Гетьманом. Вони, наближаючись до Новгорода-Сіверського,

розташували табір свій при Солоному озері, у верхів'ї розлогих і глибоких ровів, зарослих

лісом, котрі колись наповнювались водою і оточували Новгород. Правий з них звався

Ладійною пристанню, за ладіями, що туди запливали, коли в ріці Десні вода була повище, а

лівий звався Ярославським потоком, або ручаєм, з-за течії його побіля Ярославової гори. З

перших днів відбувалися від обох армій лише спроби і шармІцери поміж обома таборами;

нарешті відкрилася генеральна баталія з Польського боку. Користуючись означеними

ровами, була введена в них уночі Малоросійська піхота, і на світанку вдарили Поляки з

трьох сторін на табір Московський. По довготривалій битві вдерлися в нього Поляки і

 32

вчинили велике з обох сторін убивство; нарешті вибили Московські війська з їхнього табору,

заволоділи ним і гнали тії війська до схилу гір, в ріку Десну. Тут вони розділились надвоє:

одна частина, користуючись байраками та хащами, пішла вгору рікою до містечка Грем'яча і

переправилась там через Десну, а друга частина увалилась в Новгород і зачинила позаду себе

міську браму. Поляки в погоні за Московськими військами приступили до міста і почали

його облягати; а Малоросійські війська з Полковником Заруцьким, відступивши до

монастиря Преображенського, послали до Міського Голови Березовського і до всіх громадян

своїх чиновників, умовляючи їх оголосити утеклих у місто Московців військовополоненими

і браму відчинити. Та поміж тою такою наглою пригодою міщани, через нерозважливість або

не бувши в спромозі, випустили Московців нижньою брамою до ріки і дали спосіб

переправитись через ріку. Поляки ж, виломивши міську браму, вдерлися в місто і, шукаючи

Московців, нищили всіх зустрічних; а вивідавши, що Московці випущені з міста, обернули

весь шал свій на городян. Убивство над ними учинено всезагальне, незважаючи ні на стать,

ні на вік, мордували всіх без пощади. Нещасні тії городяни, бувши неозброєними і без

жодного спротиву, тільки що хрестилися та молилися Богу та своїм убивцям; але тії без

гризоти заколювали жертви свої в лютому шаленстві; жінки та дівчата погвалтовані були

перебиті; немовлята після забитих матерів повзали вулицями— ті були знесені на списах, а

решту хапали за ноги і розбивали головами об стіни; словом сказати, кров людська лилась

скрізь потоками, а трупи валялись купами. Дехто з молодих міщан втік було до замку,

котрий вважався неприступним, яко на високій горі укріплений і великими самородними

ровами оточений. Але як він був не в оборонному стані і зі слабим гарнізоном, то Поляки,

ввійшовши у нього без спротиву, вибили в ньому всіх пробуваючих там людей до ноги і

нарешті, пограбувавши місто і церкви, запалили його з усіх кінців і обернули в попіл. Опісля

такої всезагальної погуби перебувало місто це в запустінні довгі літа, і народ околичний

їздив на торги свої звичайно до міста Путивля; від чого відомі побіля Новгорода дорога, гора

та перевіз мають назву Путивльських. Самозванець, сплюндрувавши Новгород, обернувся з

військами на місто Сєвськ, а звідтіль далі шляхом Московським; але, не доходячи до міста

Кром в Комарницькій волості, був оточений і розгромлений військами Московськими.

Війська Малоросійські з Командиром своїм Заруцьким, злостячись на Поляків за

Новгородське побоїще, їм допомагали слабо, , а лише врятували Самозванця і привезли його

до міста Батурина, де він знову озброївся, і як згодом грали вони ролі свої із Заруцьким,

історія їх описує.

На продовження на Малоросію Польських утисків полки Малоросійські деякі погоджені

на послух Коронного Гетьмана, а решта, порозумівшись з Козаками Запорозькими, року

1598-го вибрали собі за Гетьмана Обозного Генерального Петра Конашевича-Сагайдачного, і

він перший почав писатися Гетьманом Запорозьким, а по сьому і всі наступні Гетьмани в

титулах своїх додавати Військо Запорозьке почали, їх наслідуючи, титулувались також

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Istoria_rusiv.docx)Istoria_rusiv.docx860 Кб2354
Скачать этот файл (Istoria_rusiv.fb2)Istoria_rusiv.fb21435 Кб1959
Скачать этот файл (Istoria_rusiv.pdf)Istoria_rusiv.pdf1770 Кб2575

Корисні матеріали:

Пошук на сайті: