Історія русів (сторінка 10)

Полковники і Сотники Малоросійські, та й саме військо Малоросійське часто Запорозьким

військом називалось. А увійшла назва ся узвичаєна, як для відрізнення тих полків, . котрі

були у послуху Коронних Гетьманів, так і для втримування прав своїх на вибори, які Поляки

при всіх нагодах забороняли і припиняли в селах Малоросійських; а Запорозькі Козаки,

навпаки, увійшовши у вибори Малоросійські, раніше для них чужі, і бувши далекими від сіл

і від зносин з Поляками, могли зручно зберігати права і свободи військові і одвертати від них

насильства Поляків. Тим часом Гетьман Сагайдачний, дізнавшись, що Татари Кримські,

скориставшись замішаннями Малоросійськими, вчинили на прикордонні селища напади і

забрали до Криму багато бранців Малоросійських, відправився з пішим військом човнами

Запорозькими на Чорне море, де одна половина військ попливла до міста Кефи, а друга з

самим Гетьманом вийшла в Сербулацькій пристані на берег і пройшла мимо Кефських гір до

того ж таки міста і, вчинивши атаку на те місто з моря та з гір, взяла його штурмом.

Полонених, в ньому знайдених, військо забрало і звільнило, а жителів винищило до ноги і

місто пограбувало та спалило. Гетьман, перейшовши горами до міста Козлова, зробив з його

 33

передмістям те саме, що і Кефі; а жителі, зачинившись у замку, благали пощади і випустили

всіх бранців з великими дарами до Гетьмана, котрий, так щасливо свою експедицію

закінчивши, повернувся з полоненими і великою здобиччю у свої межі.

Поляки, йдучи супроти Гетьмана Сагайдачного, а більше для сіяння ворожнечі та

міжусобиць у військах Малоросійських, вибрали з прихильними до них полками Гетьманом

із Сотників Дем'яна Кушку, і він, задумавши прославити себе воєнними успіхами І заслужити

загальну тим повагу, вирушив з військами своїми на Бессарабію для звільнення полонених

Християн, тамошніми Татарами на границях Поділля забраних; але, наблизившись до міста

Акермана, був атакований Турками і Татарами, ними взятий в полон і знищений. На місце

сього Кушки Поляки із послушними їм полками з тою самою метою, тобто на шкоду

Сагайдачному, вибрали Гетьманом старшину Козацького на прізвисько Бородавка; але

Сагайдачний, спіймавши його в роз'їздах по Малоросії і підбурюваннях, віддав до суду

військового, котрий і засудив його, яко самозванця та заколотника народного, на смерть, і

розстріляно його перед військом. Поляки, бачачи, що всі війська Малоросійські прихильні до

Сагайдачного, і маючи потребу в його помочі, щоб відбивати Турків, які йшли війною на

Польщу, потвердили Сагайдачного Гетьманом на всю Малоросію.

Гетьман Сагайдачний, взявши в команду свою всі війська Малоросійські і мавши

вказівку від Короля ЖигимонтаIII, вирушив разом з військами Польськими супроти Турок і,

зустрівши їх за Дністром на Буковині, повів супроти них фальшиву атаку з самими легкими

військами; а піхоту тим часом влаштував зі своєю кіннотою та артилерією на двох висотах,

закритих чагарниками. Турки, звичайним Азіатським запалом, гнали легкі війська в повному

розпалі і безладді; а тії, завжди подаючись назад з легкими перестрілками, робили перед

ними звичайне коло маяком і завели Турків в середину вилаштуваних військ Польських і

Малоросійських між висотами і чагарями. Війська тії, раптово зробивши з двох боків сильні

залпи артилерією та мушкетами, повергли Турків цілі тисячі; а кіннота, обхопивши з тилу і з

боків, перемішала їх і цілковито розладнала, так що Турки, метаючись у нестямі то в той, то

в інший бік, були всі перебиті і переколоті, а врятувались лише ті, котрі покидали зброю

свою і знамена на землю і посходили в одну балку, де, лігши ниць, благали пощади і тоді ж

дістали її. Звитяжцям дісталась в здобич вся артилерія Турецька, увесь їхній обоз із запасами

і вся зброя, у живих та мертвих зібрана; мерців же їхніх при похованні нараховано9715

людей, в полон взято понад тисячу, і в тому числі семеро Пашів різних ступенів і

сімнадцятеро інших чиновників; та втекли з обозу і поховалися по хащах та байраках понад

тисячу.

Гетьман, відправивши всіх бранців і всю зайвину з амуніцією та запасами до Кам'янця-Подільського для перепровадження в подальші звідтіль призначення, продовжував похід свій

поміж Молдавією та Валахією, переслідуючи Турків, котрих зустрівши декілька загонів і

корпусів на поході, розбив їх і змусив до втечі з великими втратами. Нарешті наблизився до

головної армії Турецької, розташованої біля міста Галаца під командою Сераскіра Паші

Силістрійського Топал-Селіма. Гетьман, оглянувши її положення і укріпивши табір свій

окопами та артилерією, очікував на себе Турецького нападу. Та, запримітивши, що рікою

Дунаєм прибуває на суднах свіжа в Турецьку армію підмога, вирішив сам атакувати Турків. І

одного ранку на світанні вирушив із табору свого, вишикував піхоту свою двома фалангами

і, прикривши її кіннотою, повів на табір Турецький, який одним фасом і тилом упирався в

ріку і будівлі форштату. Перший постріл Турецької артилерії спрямований був на кінноту

Гетьманську, котра і зазнала від нього чималої в конях утрати. Та скоро за пострілом раптом

кіннота пішла в сторони, а піхота однією фалангою спустилась до ріки і, обійшовши при

самій воді флангову батарею Турецьку, не давши їй знову зарядити гармати, ввірвалася в

табір Турецький та в форштат міський і, зробивши постріл з мушкетів, зачала орудувати

списами; а друга фаланга з усім шалом, кидаючись повзком на шанці Турецькі і стріляючи з

мушкетів на Турків, що боронили шанцї, ринула на них зі списами. Кіннота тим часом

чинила тиск свій з других сторін табору Турецького, розпорошуючи сили їхні на всі боки, і

 34

по довгій убивчій битві Турки нарешті були переможені і повтікали в місто. Вони,

обстрілявшись мушкетами і пістолями, не могли їх скоро знову набивати; а Козаки завжди

вражали їх списами, супроти яких шаблями та кинджалами боронитися майже неможливо чи

оборона сія дуже супроти списів є слабою. Погоня за Турками була лише до ріки та замку, а

далі вчиняти її заборонено було Козакам, і вони запопали собі як здобич весь табір

Турецький з численною артилерією, запасами і багатствами. Нарешті підвезена була важка

артилерія до замку і почато з оної стрілянину. Але Турки втекли за Дунай, полишивши місто

з самими мешканцями, котрим, яко Християнам, жодного зла не заподіяно. Гетьман,

залишаючи Галац, скерував похід свій на Бессарабію. Але підоспілий до нього гінець із

Варшави привіз від Короля наказ, аби він вертався з військами в свої границі, а Турків

полишив у спокої, тому що від їхнього Уряду укладено перемир'я і вони згоджуються на

вічний мир. Гетьман, наближаючись до своїх кордонів, відпустив від себе війська Польські і,

ведучи похід в Малоросію, зустрів над Бугом іншого гінця, з Січі Запорозької висланого,

через якого повідомляє його Кошовий Дурдило, що Кримські Татари, користаючись з

заграничної відсутності Гетьмана і військ Малоросійських, пройшли своїми таборами за ріку

Самару на грабунок у східну Малоросію. Гетьман, полишивши піхоту свою прямувати

звичайним маршем до своїх осель, з кіннотою поспішив форсованим маршем до Дніпра, а

переправившись через нього, зачаївся в лугах Дніпровських над гирлом Кінських Вод і часто

посилав до ріки Самари роз'їзди для розвідування повороту з Малоросії Татар. Через

декілька днів прибігли до нього, засапавшись, роз'їжджі Козаки і сповістили, що Татари з

превеликим ясиром і силою-силенною всілякої худоби переправляються через Самару і над

нею стануть на ночівлю. Гетьман, відправившись на цілу ніч з військом своїм до Самари,

напав тут удосвіта на табір Татарський, розлого розташований по течії ріки; перший постріл

з гармат і мушкетів і вчинений крик розігнав верхових Татарських коней, а самих Татар

обезумив і до краю настрахав. Вони, метаючись по табору, не знали, що діяти, а Козаки,

проходячи лавою через увесь табір, кололи і рубали їх майже без жодної оборони. Бранці

обох статей, уздрівши неждану собі допомогу, розв'язували одне одного і взялися також до

Татар з найлютішою ожорсточенІстю. Списи і шаблі Татарські, зоставлені на ніч в купі, були

для полонених готовою зброєю, і Татари од власної зброї гинули тисячами. Таким чином

винищено Татар всіх до останку, так що не залишилось із них нікого, хто б сповістив у Крим

про їхню погибель. Весь табір Татарський з усім тим, що вони мали, дістався переможцям як

здобич, а бранці Малоросійські, до кількох тисяч обох статей душ, не тільки що визволені з

неволі, але й нагороджені кіньми та речами Татарськими задосить, і повернулися вони до

своїх осель, рівно ж і Гетьман зі своїм військом прибув у резиденцію свою благополучно і зі

славою багатою.

Гетьман Сагайдачний опісля означених походів ніяких Інших сам не розпочинав, а при

звичайних і повсякчасних майже тривогах і набігах прикордонних виряджав Наказного

Гетьмана свойого Петра Жицького і Старшин Генеральних і Полковників з корпусами і

командами, залежно від потреби і потуги супротивної. І, бувши сам спокійним правителем

Гетьманства, полагоджував внутрішній нелад урядовий і військовий, поборював завзято

Уніатство, повертав з нього церкви, і в тому числі і соборну Київську Софію, будував заново

їх, і зокрема спорудив Братський Київський монастир на Подолі під розпорядженням того ж

Наказного Гетьмана Петра Жицького, яко в архітектурі тямущого; надав тому монастиреві

заможні села і поновив у ньому з допомогою Митрополита Київського Петра Могили

стародавню Київську Академію, засновану з часів останнього хрещення Русі, але від нашестя

на Русь Татар приховану по різних монастирях і пещерах. І поживши Сагайдачний в повній

славі великого і шанованого Гетьмана Малоросійського понад двадцять літ, помер у Києві

року1622-го і похований у церкві того створеного ним Братського монастиря, якого

вважався він головним Ктитором.

Поляки, поважаючи хоробрість і заслуги Сагайдачного, не сміли при ньому явно чинити

в Малоросії свого зухвальства, та й сама улюблена їхня Унія трохи притихла і охолола. А що

 35

найшанованіше Малоросійське Шляхетство обернулося до них в Католицтво і зостався в

Руській релігії з народу самий середній і нижчий стан, то дали вони новий титул Уніатству,

назвавши його«хлопська вяра». По смерті Сагайдачного поновили вони давнє гоніння в

народі і політику на розлад військ Малоросійських; тому ж і підкорили війська реєстрові

Коронному та Литовському Гетьманам, вибір же в Малоросійські Гетьмани гостро

заборонили, а рангові Гетьманські маєтки розібрали та поділили поміж собою магнати

Польські. На народ, окрім звичайних податків, подимних та поземельних, накладено ще

індукту та евекту, себто мито з купівлі та продажу всіх харчових припасів і з усіх інших

речей та тварин, що йдуть на продаж та купівлю; і всі ті побори були загальні, з усіх жителів

Малоросійських стягувані. А для тих, хто дотримувався православ'я або Грецької релігії,

особлива була, понад те все визначена подать, подібна до данини Апокаліптичної, у дні

Антихристові описувана; і задля того напередодні свята Воскресення Христового по всіх

містах і торжищах продавані мирянам звичайні на паску хліби були під стражею урядників

Польських. Уніат, котрий купував паску, мусив мати на грудях клапоть з написом«Уніат»,

такий купує її вільно, а хто напису того на грудях не має, платить данину по тинжі і по

половині її від хліба, залежно від розміру та ціни тих хлібів. По найзначніших містах і

торговицях віддано збір той пасочний також в оренду або на відкуп Жидам, котрі, стягаючи

данину сію нещадно, визначали й число пасок, якому господареві скільки за числом родини

мати належить, і згодом силою їх накидали, а в тих господарів, які самі пекли паскові хліби,

додивлялись жиди і цінували при Церквах на їх посвяченні, позначаючи всі хлібини, які

базарні, так і в домах печені, крейдою та вуглем, щоб вони данини не уникнули. І так чинячи

Жидівство над Християнами у їхній власній землі наругу, само тим часом відправляло паски

свої вільно і проклинало Християн і віру їхню в синагогах своїх, на Руській землі

влаштованих, безборонно; а Поляки, тим потішаючись, всілякі пособляння та потурання

Жидам робили.

Султан Турецький Осман Другий, довідавшись про поновлену у Поляків з Козаками

давню ворожнечу і сподіваючись, що Козаки слабо ворогам своїм допомагати будуть,

повелів військам Турецьким нападати на границі Польські, осівши сам у місті Бухаресті. З

боку Поляків виряджений був проти Турок Гетьман Коронний Станіслав Жолкєвський з

військами Польськими, при котрих було і Малоросійських шість полків тисячних з Осавулом

Генеральним Потребичем, а решту розташовано з боку Криму для утримування Татар од їх

набігів. Король Польський Сигізмунд перебував поблизу своєї армії на Волині. Війська

Польські зійшлися з Турецькими в урочищі на Цецорі і дали бій з упертим натиском з обох

сторін. Він тривав понад п'ять годин з перемінним щастям і нарешті завершився перемогою

над Поляками, яких було розбито і розсіяно. Козаки Малоросійські, бувши при тому поміж

двома ворогами, тайними і явними, робили, звичайно, як на панщині або як невільники

працюють. Але коли прийшло діло до поразки і замішання Польського, тут вони як слід себе

показали, вчинивши відступ безстрашний і в порядку з сильною своєю батавою, котрою

багатьох порятували і Поляків, що причаїлися за їхніми лавами. Серед численних побитих і

полонених військ Польських і Козацьких вбито там ї Сотника Черкаського Полку Михайла

Хмельницького, а сина його, молодого Зіновія Хмельницького, взято в полон і відправлено з

іншими до Туреччини.

Хмельницький той є нащадком Венжика Хмельницького, раніше бувшого Гетьмана

Малоросійського; він, рахуючись у боярах, або ранговій Шляхті Малоросійській, мав у

вічистому володінні своєму містечко Суботів з хуторами та значними вгіддями, а в ньому

муровану церкву і монастир, предками його і ним споруджені. У службі військовій мав він

чин Сотника в реєстровому Черкаському полку; але за характером, підсилюваним добрим

достатком, значив вельможу краю тутешнього. Пошлюблена з ним була донька Гетьмана

Богдана Анастасія, і від того шлюбу народжений син Зіновій Хмельницький дістав при

хрещенні його друге ім'я, дідівське з матірнього боку, Богдан, дане йому звичаєм Римських

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Istoria_rusiv.docx)Istoria_rusiv.docx860 Кб2354
Скачать этот файл (Istoria_rusiv.fb2)Istoria_rusiv.fb21435 Кб1959
Скачать этот файл (Istoria_rusiv.pdf)Istoria_rusiv.pdf1770 Кб2575

Корисні матеріали:

Пошук на сайті: