І дружина їх обох, [пруссина і Раха], не видержавши, кинулася навтікача вся з Блусом. А ці два не побігли, Pax із пруссином, а вчинили діло, достойне пам'яті, і стали битися мужньо: пруссин з'їхався з Болеславом-князем і тут був убитий багатьма [ляхами], а Рах убив боярина знатного Болеславового, але тут і сам прийняв подібний 360 кінець. Так померли сі оба, мужні серцем, зоставивши по собі славу будущему віку.
Після цього ж Володимир поїхав із Берестія до [города] Володимира.
У рік 6790 [ 1282]. А пізніш, коли йшов 361 окаянний і нечестивий [хан] Ногай і [хан] Телебуга з ним на Угри силою великою, у незчисленному множеств}, то повеліли вони з собою піти і руським князям — Льву, Мстиславові, Володимиру, Юрію Львовичу. Але Володимир шкутильгав тоді на ногу, і тому він не пішов, — бо була рана тяжка на ньому, — а послав рать свою з Юрієм, синівцем своїм. Тоді бо були князі руські у волі татарській і, отож, пішли вони всі. І тільки один Володимир лишився, тому що був кульгавий.
Болеслав же [Сомовитович] іще гордився своїм недоумством. Вибравши пору таку [і] прийшовши із двомастами [воїв], пустошив і він довкола [города] Щекарева і взяв десять сіл. А тоді | ішов назад із великою гордістю — він бо удавав, ніби всю землю [Руську] взяв.
А після цього Лев, увійшовши в Угорську землю, одпущений був. І приїхав він додому, і пожалкував над тим, що сталося, тому що Болеслав пустошив його землю. І послав він [посла] до брата свого Володимира, кажучи йому так: «Брате! Складемо із себе сором сей. Пошли підніми литву на Болеслава».
Володимир тоді послав [воєводу] Дуная піднімати литву, і литва обіцялася йому так учинити, кажучи: «Володимире, княже добрий, справедливий! Ми можем за тебе голови свої зложити. Коли тобі вгодно, ми осе єсмо готові».
Лев, отож, і Володимир спорядили удвох свою рать і рушили. А коли прийшли вони до Берестія, [то] дожидали литви. Але литва не приспіла вчасно, і Лев та Володимир самі не пішли, а послали воєвод: Лев послав зі своєю раттю Тюйму, і Василька, белжанина, і Рябця, а Володимир послав зі своєю раттю Василька [Романовича] , князя [слонімського], і Желислава, і [Борка] Олов'янця, і Вишту. І, отож, рушили вони на Болеслава, і стали пустошити довкола Вишгорода, і захопили челяді незчисленне множество, і скоту, і коней.
А після цього прийшла литва до Берестія, і стали вони мовити князю Володимирові: «Ти нас підняв, так поведи нас куди. А ми ось готові, на те ми єсмо прийшли». Князь тоді став думати собі, аби куди їх повести, бо його рать пішла була вже далеко на Болеслава, а вже ріки розливаються. І спом'янув Володимир, що раніш перед цим Лестько [Чорний], пославши люблінців, узяв був у нього село на Вкраїниці, за назвою Воїнь. І допоминався од нього Володимир про те багато, щоб вернув він йому челядь, але він не вернув йому челяді його. За це й послав він на нього литву, і пустошили вони довкола Любліна, і захопили челяді безліч, і, набравши здобичі, пішли тоді назад із честю.
А після цього прийшла рать Львова і Володимирова з честю великою, узявши здобичі многе-множество. І тоді розійшлися вони кожен до себе. І
У вище ж згадані роки, коли Лестько взяв Перевореськ, город Львів, ляхи пустошили також коло Берестія по [ріці] Кросні, і взяли десять сіл, і пішли назад. Берестяни тоді зібралися і гнали вслід за ними, хоча ляхів було двісті, а берестян сімдесят, бо був у них воєвода Тит, що всюди славився мужністю — на ратях і на ловах. І, отож, догнавши їх, билися вони з ними, і за божою милістю побідили берестяни ляхів, і вбили їх вісімдесят, а інших захопили, а здобич їхню вернули назад. І тоді прийшли вони в Берестій із честю, славлячи бога і пречистую його матір в усі віки. Та ми після цього до попереднього повернемось.
Коли йшов окаянний і нечестивий Ногай і Телебуга з ним, пустошивши землю Угорську, [то] Ногай пішов на [город] Брашев, а Телебуга пішов упоперек [через] Гору 362, яку [можна] було перейти за три дні. А ходив він тридцять днів, блудячи в горах, бо водив його гнів божий. І настав у них голод великий, і почали люди [коней] їсти, а потім стали й самі умирати, і померло їх незчисленне множество. Самовидці ж так казали: померлих було сто тисяч. А окаянний і нечестивий Телебуга вийшов пішки, зі своєю жоною, [та] з одною кобилою, осоромлений богом.
А Болеслав-князь і пізніше був усе ще сповнений свого недоумства, і не переставав він зло творити Володимирові-князю і Юрієві. Тому Володимир і Юрій почали удвох рать свою споряджати на Болеслава, а Володимир, пославши [своїх мужів], і литву підняв. І тоді рушили вони всі, і Юрій-князь із ними теж пішов на Болеслава. Але коли були вони в [городі] Мельниці, то прислав до нього, [Юрія], отець його Лев [посла], кажучи йому так: «Сину мій Юрію! Не ходи сам із литвою. Убив я князя їх Войшелка. Іще захочуть вони помсту вчинити». І Юрій не пішов, згідно з отчим словом, а послав рать свою. І тоді, пішовши, узяли вони Сохачев-город, і набрали і в ньому добра багато й челяді, а решту 363 порубали. І так | набрали вони здобичі і пішли до себе.
У рік 6791 [1283]. А пізніше ж захотів піти окаянний і нечестивий Телебуга 364 на Ляхів. І зібрав він силу велику, — бо забув він про кару божу, що збулась над ним в Уграх і про що ми попереду сказали 365, — і прийшов до Ногая. Та була межи ними обома неприязнь велика, і Телебуга послав [послів] до задніпровських князів і до волинських, — до Льва, і до Мстислава, і до Володимира, — велячи їм піти з собою на війну; тоді ж були всі князі в неволі татарській. І так рушив Телебуга на Ляхів, зібравши силу велику.
І коли прийшов він до [ріки] Горині, то зустрів його Мстислав з питтям і з дарами. І пішов він звідтіля мимо Крем'янця до Перемиля. Тут його зустрів Володимир-князь із питтям і з дарами на [ріці] Липі. А після цього догнав його Лев-князь коло [села] Бужковичів і з питтям, і з дарами. А коли ж прийшли вони на бужківське поле, то тут оглянули свої полки, і князі думали, що їх переб'ють, а городи візьмуть. Але звідти пішли вони до [города] Володимира і стали на [селі] Житані, а Телебуга поїхав оглядати город Володимир; інші ж говорять, що ніби він і в городі був, та це невідомо.
У неділю ж, після Микулиного дня 366 на другий день, минули вони город. Бог ізбавив [од них] своєю волею, і не взяли вони города, але насильство велике чинили в городі і пограбували добра незчисленне множество і коней. І тоді нечестивий Телебуга пішов у Ляхи.
Але зосталися другі татари коло Володимира годувати охлялих коней, і ці зробили пустою землю Володимирську. Не давали бо вони навіть із города вийти за покормом, а якщо хто виїхав, — [то] тих побили, а других захопили, а інших обдирали і коней однімали. І в городі померло в облозі, за гнівом божим, незчисленне множество.
А коли Телебуга ішов у Ляхи, то з ним ішли всі князі через неволю татарську: Лев-князь із сином своїм Юрієм [і] з своєю ратптю, а Мстислав зі своею раттю, а Володимир зі своєю раттю. І, отож, рушили вони до [города] Завихвоста, і прийшли до ріки до Вісли. Але ріка не стала була, і не могли вони її перейти, і пішли вони в верх її до [города] Судомира, і перейшли Сянріку по льоду. Тут же, на Сяні, Володимир вернувся од них назад, а Віслу вони перейшли по льоду вище від Судомира. І пішли вони приступом до города з усіх сторін, але не досягли нічого. І стали вони пустошити землю Лядську, і перебували в ній десять днів.
Телебуга тим часом хотів іти до Кракова, але, не дійшовши до нього, вернувся у [городі] Торжку, бо вість прийшла йому, що Ногай попередив його до Кракова прийти. І через це постала межи ними обома ще більша неприязнь, і тоді, не зустрівшись із Ногаєм, він пішов назад на Львову землю, на город на Львів.
І стояли вони на Львовій землі дві неділі, кормлячись [і] не розоряючи, але не давали вони навіть із города вийти за покормом. Хто ж виїхав із города, — [то] тих вони побивали, а других захопили, а інших, обдерши, пускали нагих, і тії од морозу померли, тому що була зима люта вельми. І зробили вони пустою землю всю.
Се ж навів [їх] на нас бог за гріхи наші, караючи нас, щоби покаялися ми за лихі свої і беззаконні діла. А іще ж і накінець нашле він на нас гнів свій.