123 Очевидно, вилаявся з нахвалянням
124 Ідеться про церкву святого Симеона (Стовпника?) в Шумську.
125 Слова Александра Македонського 5 давньоруського перекладу «Александрії» грецької повісті II—III ст. н. е. пре його життя і подвиги.
126 Тут ця дата особливо недоречна: вона розриває розповідь про перебіг бою.
127 В Іп. і Хл. хибно «Торцьвьскыи», «Торцескіи».
328 В Іп. «Аръбоузовичи», у Хл. «Яръбоуэовичи».
129 Основне значення слова «взяти» 521 у численних подібних ситуаціях — це пограбувати, а не взяти у володіння.
130 Цих сентенцій нема ні в «Іліаді», ні в «Одіссеї»; мабуть, походять вони із джерела, де їх приписано Гомеру.
331 Пороки — балісти, метавки, метальні пристрої.
132 Отже, дочка Володимира Рюриковича від невідомої жони була жоною Олександра Всеволодовича; у Моск. літоп. зводі згадується ще син Володимира — Андрій.
133 В Іп. сильно перекручене «вhлъею», у Хл. «вhдавь ею».
134 Хоча тут ужито слова «таран», але цілком ясно, що це була катапульта, метавка, праща.
135 Перестріл — віддаль польоту стріли з лука (70—90 м).
136 Іп. неясно, чому Данило знесилився, — похід його нібито був цілком успішним. Але Новг. І розповідає більше про кінець виправи на Чернігівщину. Михайло Всеволодович не витримав тоді облоги і вийшов із Чернігова. Чернігівці здалися, і Данило посадив тут Мстислава Глібовича, Михайлового двоюрідного брата. Але коли Данило і Володимир Рюрикович збиралися вертатись назад, на них несподівано напав Михайло і «побив галичан без числа». Сам Данило ледве врятувався і тому хотів іти додому безпечною «лісовою стороною», тобто Поліссям.
137 Див. прим. 14 до 1231 p.
138 Оскільки після 1228 p. Данило з Васильком дали Межибоже, город у Болохівській землі, Ярославу Інгваревичу, то можна твердити, що Борис межибозький був сином Ярослава; згадані на початку 1235 p. болохівські князі теж були синами (не менше трьох, разом із Борисом) Ярослава Інгваревича.
139 В Іп. і Хл., очевидно, хибно «с полономъ»; треба, думається, «с полкомъ».
140 Після цього, за Новг. І, галицькі5 бояри посадили в Галичі Михайла Всеволодовича. Данило взяв участь в інтронізації нового угорського короля Бели IV, бо батько його король Андрій (Ендре) II помер 21 вересня 1235 p.
141 Коли наприкінці травня 1235 p. половці схопили Володимира Рюриковича в городі Торчському, то в Києві, за
Травень 1236 Новг. І, сів Ізяслав Мстиславич. Навесні 1236 p., як це також видно з Новг. І, тут засів Ярослав Всеволодович, але ненадовго. (10 квітня) 1236 p., за Татіщевим, сюди вдруге повернувся Ізяслав Мстиславич, але, як це свідчить текст, був у Києві десь із місяць,
Літо 1236 до травня 1236 p., коли київський стіл знову забрав Володимир Рюрикович і послав Данилові підмогу.
142 В Іп. хибно «со отрокы», у Хл. «съ торкы».
143 Ідеться про Миколу Мирлікійського (див. також прим. 1 до 1227 р.). На Русі популярними були місцеві «чуда» Миколи як помічника в боротьбі проти половців. Отже, й Данило молився, щоб Микола йому допоміг. Свято «весняного Миколи» припадає на 9 травня.
144 Воїни Василька.
145 У Звенигорода в урочищі П'ятницьке розкопано рештки, очевидно, дерев'яної П'ятницької церкви, яку спалили татаро-монголи у 1241 р.; в ній і могла бути ця ікона.
14ь Ідеться про орден тевтонів-хрестоносців, або крижевників (криж — хрест; вони носили білий плащ з чорним хрестом); виник в Єрусалимі наприкінці XII ст. Організаційним центром його, як і інших орденів, був єрусалимський храм (латинське — templum, звідси — темпличі, тамплієри), побудований на місці Соломонового храму Святая свя
тих. У 1237 p. цей орден злився з орденом мечоносців, і тоді ж (3 березня 1237 р.) Конрад I мазовецький віддав їм Дорогичин — давньоруський город, який раніше, до Берестія, був удільним центром.
147 В Іп. хибно «во», у Хл. «вои».
148 В Іп. «возъвратися», у Хл. «възвратися», хоча, мабуть, замість однини повинна б бути двоїна «возъвратистася».
149 Тут повторено і доповнено попередню розповідь про похід Романовичів на Галич, який спричинився до примирення восени 1237 p.
150 Фрідріх II Штауфен (Гогенштауфен), король (цесар) німецький та імператор Священної Римської імперії, виступив проти австрійського герцога Фрідріха II Войовничого з роду Бабенбергів, ворога Бели IV, і Данило та Василько пішли на підмогу герцогові, тому що Бела підтримував тоді ворогів Данилових — Михайла Всеволодовича та його сина Ростислава, котрі сиділи в Галичі. Але Бела, запросивши Данила й Василька «на честь», зумів не допустити їх союзу з герцогом.
151Ярослав пішов до Суздаля, дізнавшись про смерть брата Юрія Всеволодовича, який загинув 4 березня 1238 p. у боротьбі з татаро-монголами. Зважаючи на терміновість справи і враховуючи відстані, які потрібно було подолати гінцям з вістями, можна твердити, що Ярослав залишив Київ близько 10 березня. Довідавшись про це в Галичі, Михайло, отже, не барився і прибув до Києва у середині цього ж місяця.
152 Це був двірський (найвища світська адміністративна особа при князеві, його заступник) Ростислава Михайловича, якого залишили під час походу князя оберігати Галич.
153 В Іп. «ослабленомь лицемь», у Хл. «ослабленным лицемь»; приєднуємось до думки, що тут має бути «осклабленомь лицемь»,
154 Очевидно, селище, де добували сіль.
155 Карпати.
156 У Хл. «Побоище Батыево» — відсутнє. Замість цього заголовка на берегах рукопису приписано: «Батыева рат [ь] начася в Руси в лhт[о] 6745»; року 6744 (1236) в літопису нема.
157 Множину тут ужито, очевидно, тому, що йдеться про всі річки й річечки коло ріки Калки, повноводої весною.
158 В Іп. «Прыньскоу», «Прыньскы». у Хл. «къ Прынскоу», «в Прынскоу».
159 В Іп. і Хл. «на Колоднh»; у Лавр. «у Коломны»; тоді тут убитий був коломенський князь Роман-Гліб (?) Інгваревич.
160 Додано з Лавр.
161 Татаро-монголи мають на увазі захоплений ними 4—5 лютого 1238 p. Суздаль. Але, кажучи далі про смерть Юрія Всеволодовича, вони обманювали оточених володимирців, бо тоді їхній князь був іще живий; його вбито, за Лавр., 4 березня 1238 p.
162 За Лавр., тоді ж, 7 лютого 1238 p., татаро-монголи вбили Мстислава Юрійовича, меншого брата Рсеволодового, а перед цим, — між 3 і6 лютого, — іншого брата, Володимира Юрійовича. У церкві, крім Огафії (чернече ім'я), дочки Всеволода Святославича Чермного, другої, за Татіщевим, жони Юрія Всеволодовича (перша, невідома на ім'я, померла 1211 p.), напасники спалили її десятилітню дочку Федору і трьох невісток: Марину Володимирівну, жону Всеволода Юрійовича, дочку Володимира Рюриковича; Христину, жону Володимира Юрійовича, і Марію, жону Мстислава Юрійовича (імена цих двох жінок — із «Временника»); спалили також невідому на ім'я жону вже померлого Володимира Всеволодовича, дочку Гліба Святославича; спалено було княжих дітей, силу-силенну бояр і простого люду.
163 3 Іп. відомо, що Козельськ держав Мстислав Святославич, який загинув у битві на річці Калці 31 травня 1223 p. За Любецьким синодиком та дослідженнями, у Мстислава був син (Василько)-Дмитрій, який загинув тоді ж (див. прим. 10 до 1224 p.), та ще нібито три сини — Андрій, Іван та Гаврило. Василько козельський, за цими ж матеріалами та дослідженнями, був сином Івана від невідомої жони; приймаємо це гіпотетично.
164 Темник — воєначальник тьми, тобто десяти тисяч.
165 Мстислав сам тоді ледве утік. За свідченнями Плано Карпіні, у Мстислава від невідомої жони був жонатий син Андрій (дружина його —невідома), убитий татаро-монголами у 1245 р., та інший син, тоді ще підліток.
166 За актовими печатями, хрестильне ім'я Ростислава — Борис.
167 Ім'я — з Любецького синодика.
168 Як вважають, дочку Романа Михайловича.
169 Завоювавши в 1237—1240 pp.' Русь, татаро-монголи рушили на Польщу и Угорщину. 9 квітня 1241 p. коло города Легниці велике польське військо, очолене князем Генріхом II Побожним (у літопису — Індриховичем), сином Серед, грудня 1240 Генріка І Бородатого і батьком Генріха III Білого, зазнало в бою з нападниками нищівної поразки. За переказами, татаро-монголи відіслали назад у свої становища цілі вози, навантажені правими вухами забитих поляків.