218В Іп. хибно «eb», у Хл. «своея».
219 Данило і Ярослав Всеволодович були «братами» насамперед як князі;
справжнє родичання в них було інше — вони були свояками, бо держали дочок Мстислава Мстиславича Удатного — Анну і Ростиславу (?>.
220 В Іп. «вашихъ», у Хл. «твоих»;
у першому випадку Данило, очевидно, має на увазі всіх поганих, якими «володіє диявол», у другому — ця відповідь стосується лише татарина Сонгура, слуги Ярослава Володимировича.
221 Чому Батий називає кумис «чорним молоком», — не зовсім ясно. Як гадають, слово «чорний» тут має специфічне значення — «підкорений». «Чорне молоко» — напій, яким той з іновірців, хто його п'є, визнає свою покірність і підлеглість. Вважалося, що хто вип'є кумису, той перестає бути християнином. Пити кумис у хана — велика честь, але греки і руси кумису взагалі не пили: це вважалося богопротивним. Тому з такою гіркотою тут говориться про цю честь.
222 За даними Рашідаддіна, Баракчинова (Буракчин, Борахджин) була першою, найстаршою жоною Угедея. Дітей від неї не залишилося. Після смерті Угедея владу захопила його друга жона, владна і підступна Туракіна (Торегене), яка фактично була великою ханшею близько п'яти років. Саме за її наказом, як свідчить Плано Карпіні, отруїли Ярослава Всеволодовича. Коли в 1246 p. на великоханський трон зійшов її син Куюк, вона й сама померла піі дозріливо скоро, через два-три місяці. , Очевидно, Баракчинова, «велика княгиня», змушена була тікати від Туракіни до свого племінника Батия, з яким та , ворогувала. Батий, як зауважувалося і (див. прим. З до 1240 p.), навіть не приніс присяги Куюкові. Той виступив був проти Батия, але в поході 1248 p. , помер.
223В Іп. «шедь поклонися (у Хл. Додано «ей») по обычаю, и присла вина чюмъ і и рече». Хто прислав вино і сказав? Батий? Баракчинова? Як і в багатьох інших випадках, текст Галицько-Волин ського літопису доводиться розгадувати.
224 За Лавр., першою жоною Ярослава і Всеволодовича була дочка половецького хана Юрія Кончаковича; другою (за , дослідженнями) — Ростислава (?), дочка Мстислава Мстиславича Удатного; , третьою, за Лавр. і Новг. І, Феодосія (в черницях— Єфросинія), дочка князя брянського (?) Ігоря Глібовича; четвертою — невідома за походженням і на ім'я, убита, за Лавр., татарами 1252 p. Феодосія народила вісім синів: Федора (помер молодим, перед весіллям з Феодулією, потім у черницях Єфросинією, дочкою чернігівського князя Михайла Всеволодовича), Олександра (Невського), Андрія (жоною якого була невідома на ім'я дочка Данила Романовича), Костянтина, Ярослава-Афанасія (одружився з Оксинією, дочкою Юрія Михайловича, сина Михайла Всеволодовича), Данила, Михайла (Хоробрита), Василія і дочку Марію.
Олександр Невський, одружений, за Татіщевим, з (Прасковією) (за іншими даними — Олександром), дочкою князя ізяславського Брячислава Васильковича, мав чотирьох синів — Василія, Дмитрія, Андрія, Данила і одну дочку — Євдокію, жону (за дослідженнями) полоцького князя Костянтина Тевтивиловича. Дочка Дмитрія Олександровича Марія була другою, очевидно, жоною Довмонта, князя литовського.
225 В Іп. «о бидh», у Хл. «о бhдh»;
може йтись і про обиду, і про біду;
гадаємо, що йдеться про кривду, про зневагу, якої зазнав Данило в Батия.
226 Ці два речення («Тої ж зими… Нурі») є вставкою, що відокремила попередній текст від наступного; тому й виділяємо їх в окремий абзац.
227 В Іп. «вицькаго», у Хл. «вицкаго»;
це слово (яке може бути й попсованим) викликало різні думки щодо свого походження, але ясно, що тут мовиться про вісника, герольда, посла-придворного.
228 В Іп. «и хотhния не полоучиши», у Хл. «и хотеніа не полоучиша»; якщо прийняти текст Хл., то переклад буде такий: «Але того, чого хотіли, вони не досягли», — і ці слова не ввійдуть у пряму мову.
229 Як виходить, цей Ящелт був спільником Данила у боротьбі зі своїми одноплемінниками.
230 В Іп. «всhдше», у Хл. «въсhдше»; за змістом треба «съсhдше».
231 Олег і Лик — одна річка.
232 В Іп. «два варва», у Хл. «два варьва»; треба — «варма».
233 В Іп. і Хл. «рожанци»; лук схожий на два великі з'єднані волячі роги; можливо, що вої Данила були озброєні луками-самострілами.
Це, мабуть, прислів'я: дерево, яке падає, не вдержати тонкими палицями;
так само безуспішною буде боротьба з Данилом.
234 В Іп. і Хл. «землю Ракоушьскоу и Штирьскоу», — тобто землю коло міста Рагузи (Дубровника) на східному побережжі Адріатичного моря та австрійське герцогство Штірію.
235 Коли бездітний австрійський і штірійський герцог Фрідріх II Войовничий з роду Бабенбергів був убитий 15 червня 1246 р., то земля його перейшла до німецького імператора Фрідріха II Гогенштауфена. Але на австрійську спадщину претендував також Бела IV, який здійснив на Австрію кілька безуспішних нападів і тоді покликав на поміч Данила. Та коли Данило прибув до Бели. там уже були імператорські посли, ще мали обговорювати з королем справу австрійської спадщини (див. ще прим 10 до 1235 p.).
236 В Іп. «Жалошь. Поурьскыи», у Хл. «Жалошь Поурскіи»; Зальцбург — соляний город, тому й пояснено: «тобто сольський».
237 В Іп.. «и Гарихъ Пороуньскыи. и Отагаре теньникъ. ПЪтовьскыи», у Хл. «и Гарихъ Поуроунскыи и Отагяре Теник ГГьтовскіи».
238 Налобниках.
239 В. і Хл. «ярыцhхъ», — це слово більше в літопису не зустрічається;
нема цілковитої певності, що це були саме лати.
240 В Іп. і Хл. «сьдло от злата, жьжена», — як видно, дерев'яну основу сідла було оббито мідною позолоченою бляхою; мідь покривали розчиненим у ртуті золотом і нагрівали на вогні; утворювалася міцна золота плівка.
241 В Іп. «кожюх», у Хл. «кожоух»; ясно, що це був не кожух (від слова, «кожа»), а легкий одяг, жупан, каптан.
242 В Іп. хибно «со воемы», у Хл. «съ вуемь».
243 Іп. і Хл. слова «на воиноу» в реченні хибно повторено.
244 Оскільки Тевтивил і Єдивид були синівцями Миндовга, тобто синами його брата Довспрунка (з літопису відомий лише один брат Миндовга), то Довспрункова дочка була другою жоною Данила.
245 В Іп. «Оуслонимъ», у Хл. «Слним».
246 В Іп. «божий дворянh», у Хл. «божий дворяне», — тобто «слуги бога», рицарі.
247 В Іп. «заеячемоу богоу и Мhидhиноу»; сполучник «и» тут зайвий, бо далі йде (не зовсім виразне) пояснення, що Медей на, литовський бог — покровитель лісу, був і заячим богом.
248 Пробощ — парафіяльний ксьондз;
у Ризі він був найзначнішою після єпископа (біскупа) духовною особою.
249 В Іп. «Вирьжань», у Хл. «Виржанъ».
250 Тевтивил — син литовського князя Довспрунка; оскільки тут Викинт названий вуєм Тевтивила (дядьком по матері), то Тевтивилова мати, жона Довспрунка, була сестрою Викинта.
251В Іп. і Хл. хибно «Висимотъ». Зима 1251i2
252 Отже, дочка половецького хана Тігака була жоною Мстислава Даниловича.
253 В Іп. і Хл. хибно «имhешь». Запозичене з «Хроніки» Іоанна Малали (кн. 18) міркування про характер роботи літописця включене в інше складне речення, що робить цю конструкцію найгроміздкішою в усій книзі. У місті Антіохії існувало місцеве досить поширене літочислення (початок цієї ери припадав на осінь 48 p. до н. е.); греки вели умовний лік часу за олімпіадами, себто чотирьохлітніми періодами між олімпійськими іграми (перша олімпіада відбулася 776 р. до н. е.);
Юлій Цезар у римському (юліанському) календарі ввів високосний рік — кожен 15.V1 1246 четвертий рік повинен був мати не 365, а 366 днів. Літописець збирався орієнтуватися також на «Хроніку» Євсевія Памфіла, історіографа, котрий у синхронному порядку виклав події від «сотворіння світу» до 323 р. н. е. Вписані пізніше в Іп. дати виявилися, як правило, неточними; у Хл., як зазначалося, датування нема.
254 Рикс — див. прим. 12 до 1229 p.
255 Як говорилося в прим. 2 до 1252 p., після смерті австрійського і штірійського герцога Фрідріха II різні можновладці претендували на австрійські (в літопису — «німецькі») землі. Гору взяли племінниця покійного герцога Гертруда та її чоловік Герман V. Але Герман незабаром помер, і частина австрійських баронів та духовенство підтримали чеського королевича, згодом короля, Пржемисла II Оттокара, котрий восени 1251 p. вступив до Австрії і проголосив себе герцогом австрійським. А на Австрію і далі претендував Бела IV. Оскільки Гертруда, овдовівши, перебувала за велінням папи Іннокентія IV під опікою Бели, він вирішив видати її за Романа і таким чином втягнути Данила у війну за австрійську спадщину.