Іва́н Микола́йович Вагиле́вич (*2 вересня 1811 —†10 червня 1866) — священик УГКЦ, український поет, філолог, фольклорист, етнограф, громадський діяч.
Український поет, філолог, фольклорист, етнограф, громадський діяч. Псевдоніми — Вагилевич Далибор, Волк Заклика.
Народився в сім’ї пароха в селі Ясень (тепер Рожнятівського району Івано-Франківської області). Навчався у Львівській духовній семінарії, яку закінчив 1839 року. Під час навчання брав участь у польських конспіративних організаціях.
Був одним із зачинателів нової української літератури в Галичині. Співавтор збірок «Зоря» у1835 році (заборонена цензурою) та «Русалка Дністровая» у 1837 році, (дозволена цензурою Угорського королівства й видана в Будапешті, але заборонена цензурою Греко-Католицької Церкви). 1833 року разом з Маркіяном Шашкевичем і Яковом Головацьким організував «Руську трійцю». Через діяльність у ній Вагилевича висвятили на священика лише через сім років після того, як він закінчив семінарію.
У 1846—1848 роках був душпастирем у селі Нестаничі (тепер Радехівського району).
Під час «весни народів» Вагилевич 1848 року самовільно залишив парафію та виїхав до Львова. Він перейшов на полонофільські позиції, проповідував ідею польсько-українського союзу під зверхністю Польщі. Став редактором газети угруповання української шляхти “Руський Собор” “Дневник руський” і сформулював на її шпальтах програмні засади модерного українського націоналізму.
Після розгрому революціонерів кардинал Михайло Левицький позбавив Вагилевича духовного сану за самовільне залишення ним парафії. У цій ситуації Вагилевич вирішив перейти на лютеранство. Таким чином він втратив підтримку своїх покровителів — князя Лева Сапіги та графа Маврикія Дідушицького. Останній, який був куратором бібліотеки Оссолінських (тепер — Львівська наукова бібліотека ім. В.Стефаника НАН України), наполіг на його звільненні. Вагилевич пропрацював лише дев’ять місяців у 1851 на посаді кустоша (директора) бібліотеки.
Вагилевич ледве зводить кінці з кінцями, тяжко працюючи, аби прогодувати дружину та дітей: він був перекладачем української мови, друкував статті в «Газеті львівській», коригував виступи депутатів Галицького сейму, брав участь у підготовці нового видання словника польської мови Лінде. 1862 року він одержав посаду міського архіваріуса, на якій працював до самої смерті
Іван Вагилевич помер 10 травня 1866 року у Львові. Його могилу на Личаківському цвинтарі розшукати неможливо. На полі № 5 стоїть гранітний обеліск із його іменем, проте існують твердження, що ця могила не автентична.