Бабунин дощ – Микола Вінграновський

БАБУНИН ДОЩ



Бабунин дощ, на клямці цяпота,

І стежка в яблуках вже стежкояблуката,

З котяри — іскри! З м'яти — чамрота!

Пускає бульби на порозі хата…

Іде хтось темним садом-заховайсь!

Іде, й стає знадвору за стіною,

І мокро дихає над мокрою губою;

Як звуть його?

Чи взагалі він звавсь?

Хто він такий в залатанім кожусі,

В кожусі, а хапає дрижаки?..

Попискують пташата в його вусі,

І в бороді дрімають їжаки.

Одне — сов'яче око, друге — вовче,

Рука — крило, друга рука — весло,

Упівобличчя день, а пів-обличчя з ночі,

На голові посріблене сідло,

Де ж кінь його? У торбі кінь, я знаю.

Порожню торбу він би не носив…

Стоїть, і передихує, й чекає,

Мабуть, насправді вибився із сил,

Бо хто ж то знає, скільки йому років

І скільки він живе тисячоліть?..

Прийшов під нашу хату ненароком,

Прийшов перечекати і стоїть:

Зайти чи ні до нас, до бульбохати?..

З ноги на ногу ось переступив,

Щось наче хтів було мені сказати,

Та садом знов почапав у степи…



1981

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )
Додати коментар