— Ну, Степане, за твій поворот! — беручи келих і простягаючи його до Іваненка, сказав Дев’ятий.
Але Степан сумно посміхнувся й покрутив головою.
— Не можу, Дев’ятий. Суворо заборонено лікарями, а головне, моєю власною печінкою: зараз же протестує з таким болем, що хоч-не-хоч треба слухатись.
— Це після твого “допиту” в радгоспі? — серйозно й хмарно спитав Дев’ятий.
— Так, після “допиту”. Але для компанії я робитиму один ковток, а ти пий по-справжньому. За твоє здоров’я! І хай йому ніколи не роблять “допиту”!
І Степан Петрович, узявши свою чарку, цокнувся нею об чарку Дев’ятого. Дев’ятий майже одним духом випив до дна і зараз же взяв скибочку цитрини. Поклавши її в рот, він посмоктав її й поклав на тарілочку. І все робив з тою самою хмарною серйозністю і задумою.
Степан Петрович пригубив свій келих, ковтнув і зараз же почав виймати з портфеля, покладеного на підлогу біля ніг, зшиток, дбайливо приготований Марусею.
—і Отже ти привіз мені відповідь на питання, яке я тобі завдавав перед виїздом? — закурюючи й підсуваючи коробку з цигарками до Іваненка, спитав Дев’ятий.
— Так, Дев’ятий, привіз. . . — сумно відповів Степан. — Я зараз викладу її тобі на словах. А для пам’яті лишу записаною в оцьому рукописі.
І Степан почав викладати. Говорив він повільно, тихо, все тим самим своїм новим, рівним, майже байдужим тоном. Дещо він повторював з того, що казав Сергієві та Марусі, але Дев’ятий слухав його інакше, ніж слухали ті двоє: він задавав питання, перепитував, вертався назад. Він увесь час підливав собі в чарку своєї мішанини, сьорбав її, схоплювався, бігав по кімнаті, зупинявся проти Степана і шепотом грізно матюкався. Потім знову сідав, просив продовжувати і знову схоплювався.
Але наприкінці доповіді притих і сидів уже непорушно, немов пройнятий якоюсь одною думкою. Коли Степан закінчив і, вийнявши з кишеньки пілюльку, проковтнув її, Дев’ятий бовкнув:
— Це все записано в цьому зшитку?
— Так, все є тут, тільки в сконденсованому вигляді.
— Добре.
І Дев’ятий, сперши голову на руки, якийсь час сидів так. Степан Петрович тримався рукою за бік і повільно курив. Чарки він більше не торкався.
— Так, — підвівши голову, промовив Дев’ятий і взяв тонкими пальцями цигарку з коробки. — Так, ми, значить, однаково думали і думаємо. Ти привіз мені підтвердження моїх міркувань і догадувань. Але я все ж таки не ждав, що дійсність така. І після твого оповідання виникає питання: як же жити далі?
Він знову спер голову на руки, поставлені ліктями на коліна, і довго сидів так, а Степан старався не рухатись. Нарешті Дев’ятий підняв голову, глибоко зідхнув і помалу сказав:
— Так, це все правда. Але твоя ідея викласти це все “там” і зробити “їм” оцю пропозицію досить… гм!.. досить небезпечна для викладача. Це, власне, голубчику, є гра “ва-банк”. А ставка: своє життя. Але таке, як воно тепер є, чи варто за нього труситись?
Він слабенько й іронічно посміхнувся. Потім помалу підвівся і вже не бурхливо і швидко, а повільно, тихо почав ходити по кімнаті. Іноді він зупинявся біля столу, водив пальцями по краю його, схитував головою й знову ходив.
— Але ти не бійся, Степане, — зупинившись проти нього, раптом сказав він, — я тебе не замішаю в свій виступ, якщо я рішуся на нього. Навпаки, я тобі обіцяю взяти тебе під захист, якщо Бєлуґін та інші схочуть тебе придушити. Я знаю, що там є такий намір. Але поки я в Політбюрі, ти можеш жити спокійно, не дам тебе. Але коли мене… придушать, ну, тоді, братухо, викручуйся, як сам зможеш. Я не знаю ще, чи рішусь на цей виступ. В кожному разі мусітиму добре до нього підготуватись з усіх боків. Між іншим: ти маєш ту капсульку отрути, яку ми мали при собі під час війни?
— Маю, — тихо сказав Степан і, двома пальцями вийнявши з горішньої кишеньки жилета білу паперову грудочку, показав її Дев’ятому.
— Добре. Носи раз-у-раз при собі. Наша з тобою мета чиста й велика, але хто з на, бувають усякі “непорозуміння”. .. Добре, дорогий, я буду серйозно думати і, коли рішуся, використаю твій рукопис. А тепер, вибач, мушу їхати додому, треба перед засіданням Політ-бюра зазирнути до себе.
Степан Петрович поспішно підвівся і, взявши свій портфель у ліву руку, простягнув праву Дев’ятому. Той міцно потиснув її і раптом сильно обняв Степана.
— Прощай, голубчику, — розвівши обійми, тихо сказав він, — може, побачимось, а, може, й ні. Ні телефонувати тобі, ні кликати до себе не буду, так буде краще для нас обох. Але коли матиму вже щось вияснене і певне, тоді… тоді, може, й побачимось. Але тепер усе таке… непевне. Бувай!
Степан Петрович, зігнувшись, тихо вийшов із кабінету Дев’ятого.
Розділ 23
Дев’ятий кожну вільну годину присвячував готуванню своєї доповіді Політбюрові. За основу її був рукопис Іваненка з усіма головними його тезами.
А Іваненко цей час лежав у ліжку, як йому було наказано лікарем МДБ, якого навмисне покликала Маруся. Катерині Семенівні було пояснено, що це був такий спосіб узяти відпустку на службі й вона охоче й лукаво згодилась з цим. Маруся майже не відходила від батька й разом з ним у смертельній тузі ждала якогонебудь знаку від Дев’ятого. До них приходив Сергій Петрович, який уже знав про розмову Степана зо своїм “могутнім другом”, і так само ждав його повідомлення.
Але знаку від “могутнього друга” все не було та й не було, бо він сам ждав, — ждав дозволу виступити з своєю доповіддю.
І от нарешті було призначено для неї останню годину чергового засідання Політбюра. Сталін був у Москві, і Дев’ятий міг її зробити в його присутності, як він того домагався.
І коли після всіх процедурних фаз настала черга Дев’ятого, він, не хапаючись і не виявляючи жодних ознак хвилювання, крім легкого тремтіння пальців, розгорнув зшиток і обвів поглядом довгий овальний стіл, над яким випинались знайомі постаті з чекально спрямованими на нього очима. На своєму місці голови сидів Сталін і помалу перегортав перед собою папери.
— Я можу почати? — запитав у повітря Дев’ятий.
— Можеш, — неуважно буркнув Сталін, не підводячи очей.
Дев’ятий поклав ближче перед себе списаний аркушик паперу з конспектом промови й пробіг його очима.
— Аксіома, вам добре відома. Вам так само відомо, що в початках революції це невдоволення було таке загрозливе для всієї мети нашої, що ми мусіли вжити різних засобів, щоб притишити його, ми широко роз’ясняли ту мету, ми нагадували минулі соціяльні кривди масам, ми іноді мусіли представляти факти не в зовсім правильному вигляді, але головне — вживати засобів страху, терору. Цей засіб виявив свою сильну дію, і ми були змушені вживати його далі й навіть розвивати.
— А через що так було, ти мовчиш? — знову кинув голос з боку.
— Ні, я зараз скажу. І сподіваюсь, скажу так, як сказав би кожний з вас і як не раз тут говорилося. Так, товариші, я знаю, що ми могли притишити й без терору невдоволення наших мас. Але тоді б ми мусіли відмовитися од своєї мети. Йосиф Віссаріонович не раз виясняв це нам. Перед нами весь час нашої революції грізно стояло й стоїть питання: задоволення шлунку чи світова революція? Ми раз-у-раз вибирали світову революцію і жертвували шлунком наших народів. Але, товариші, наші маси (як і маси всіх націй) складаються не з героїв, а з простих людей, для яких на першому місці стоять їхні шлунки. І тому вони скиглять, бузять, протестують, бунтуються і тим, звичайно розхитують колективну волю. А тому, розуміється, ми мусіли і мусимо вживати усіх засобів проти цього зла. І найреальнішим, найдужчим засобом, повторяю, виявив себе засіб терору, практикований всіма революціонерами. І тепер ми маємо апарат страху такий удосконалений і могутній, що, здавалось би, могли б спокійно покластися на нього. Але…
Дев’ятий на мить зупинився, щоб притягти пильнішу увагу до того, що мав далі сказати.
— … але чи можемо ми, товариші, справді покластись на нього? Чи має він досить сили, щоб хоч спинити в критичний момент підривну дію невдоволення? Крім того: чи не творить цей засіб таких сил, які діють виразно проти нас? Чи не став уже цей засіб тепер подібним до тих медикаментів, які з часом дають більше шкоди пацієнтові, ніж користи?
І Дев’ятий знову провів поглядом по обличчях. У них уже помічалась гостра напруженість. Сталін зиркнув кілька разів на доповідача, спустив очі на папери і черкав олівцем. А доповідач швиденько подивився в конспект: “Реакція на страх і терор. Брехня (приклади в усіх галузях). Камуфляж (ентузіязм і навіть обогов-лювання). Лицемірство. Підлабузництво. Ненависть (приклади).”