Володимир Винниченко - Сонячна машина (сторінка 30)

Крізь п'яний вихор високого зібрання злякано пробігає не порозуміння В чому річ? Що за чудний регіт пана президента? Гомін ущухає, всі обличчя наставляються широкими очима, як біноклями, на підскакуюче від ристі реготу тіло пана президента. Нарешті, пан президент із усіх сил натягує вуздечку й зупиняс свій сміх.

— Панове! Вибачте, будь ласка, я помилився- я сказав «арештована», а хотів сказати «буде арештована».

Тоді серед високого зібрання проходить пригнічена тиша сорому. Всі тридцять шість облич, не дивлячись ув очі один одному, понуро й замкнено похиляються, а їхні тіла помалу займають свої місця за овальним столом. (Досить непристойний жарт пана президента).

Пан райхсканцлер суворо перегортає сторінки акатиста, і на товстому, простяцькому лиці роботяги-бюргера проступають усі ознаки похмілля.

Вмить пан президент випростовується, гордо й сильно скидує іржавою головою й обводить тридцять сім облич серйозним, урочистим поглядом.

— Але, високошановне зібрання, я не докінчив ця організація буде хутко арештована! Хутко. Що?

О ні, тепер пан президент уже не жартує. Обличчя знову витягуються стриманою увагою й чеканням.

— Але з одною умовою: ми з свого боку зробимо деякі надзвичайні зусилля й навіть деякі жертви. Декому ці жертви, може, видадуться й завеликими. — Пан президент проводить очима по плямах лиць і на коротенький мент зупиняється на сріблясто-сивій патріархальній бороді дідуся Ягмана.

— Високому зібранню, розуміється, повинно бути зрозуміле, що я не можу розповідати тут ніяких деталей. Але я, Фрідріх Мертенс, заявляю: хутко вся ця банда буде знищена. Тільки для цього Об'єднаний Банк повинен асигнувати п'ять процентів свого майна. Що?

Так, тепер пан президент абсолютно не жартує. Високе зібрання вже нітрошки в тому не сумнівається. А надто члени управи Об'єднаного Банку.

— П'ять процентів?! Та це ж божевілля!!

Так, п'ять процентів. Але краще п'ятипроцентове божевілля, ніж ця страшна болячка, яка багатьом може обійтися в сто процентів життя.

— Я даю свої п'ять процентів! — раптом із усієї сили гатить по столу величезним волосатим кулаком пан віце-президент Штіфель. —Я дам десять, щоб до кореня знищиіи цю гидь, цю банду вбійників! Я пропоную управі негайно згодитись, чорт його забирай!

Дідусь Ягман непокійно, дрижачими пальцями протирає свої круглі окуляри. Полисілі, маленькі, жевжикуваті оченята, як застукані у пастці мишки, тривожно, злякано бігають, нюхають, трусяться.

Серед високого зібрання росте гомін. Новий, поважний, діловий, завзятий гомін. Це — серйозна пропозиція, а не якісь там фантастичні жарти-фейєрверки, від яких чоловік тратить розум і дуріє. Мертенс, Штіфель, очевидно, згодні. Отже, власне, і балакати більше нема про що, — три чверті Банку вже згодні.

Пан президент злегка підводить руку.

— Панове! Пропоную винести зараз же постанову про асигнування вищезгаданих засобів на рішучу й остаточну ліквідацію злочинної банди розбійників, що іменує себе Інараком. Хто за цю пропозицію, прошу встати.

І пан президент урочисто й строго підводить своє кремезне, блискаюче на чорному фоні мережива голчастим блиском брильянтів тіло. За ним поспішно, але трудно підтягаючи догори величезне черево, схоплюється пан віце-президент Штіфель.

І все високе зібрання врочисто, рішуче й одностайно встає круг овального столу. Пани міністри й депутати парламенту не всі є членами управи, але вони голосують, так би мовити, духом із Об'єднаним Банком.

—Постанову прийнято одноголосно. Дякую, панове. Вашу жертву не забуде наша славна дорога батьківщина, велика Німеччина!

***

— Отже, товариші, резюмую наші дебати Тези Центрального Комітету приймаються одноголосно. Директиви також. Сповіщення його, що наступ Інараку, як відповідь на наступ світової буржуазії, розпочинається одночасно по всьому світі, приймається до відома з великим задоволенням. Німецька організація з свого боку... Товаришу Тіле, я вас, нарешті, дуже прошу не визирати щохвилини до сусідньої кімнати й зачинити двері. І прошу зайняти своє місце!

Товариш Тіле швиденько зачиняє двері, робить ніжну й винувату посмішку, зібравши зморшки на сокирчастому носі, і навшпиньках іде на своє місце. По дорозі він дивиться на годинника й знизує плечима.

— . Німецька організація з свого боку вітає Центральний Комітет із початком широкої акції. Завдання Інараку внести замішання й розстрій у ряди ворога, будити енергію, викликати широкі маси на боротьбу. Організований, плановий і без-милосердий терор є найкращий засіб для того. Товаришу Тіле, я прошу вас, нарешті, бути уважним і не перешіптуватися з товаришем Кестенбавмом. Справа така серйозна, що.. Отже, товариші, на підставі вищесказаного пропоную голосувати резолюцію товариша Шпіндлера. Товаришу секретар, прошу ще раз прочитати її.

Клара бере клаптик паперу й читає:

— «Постановляється мобілізувати всі сили на рішучу боротьбу з бандою розбійників і злочинців, що іменує себе Об'єднаним Банком Німеччини. Всі районні й підрайонні організації довести до бойової готовності, не шкодуючи ніяких коштів. Напружити всі змобілізовані сили для найшвидшого виконання смертного присуду над проводирями тої банди: Мертенсом, Штіфелем і Айхенвальдом. Виконання присуду доручити двом товаришам Центрального Бюро Німеччини. В інтересах широкої пропаганди, замішання в рядах ворога й підняття духу в робітничих масах смертний присуд над головою цієї банди, Фрідріхом Мертенсом, широко оголосити перед виконанням і не пізніше наступної ночі».

— Уваг ніяких нема до цієї резолюції? Отже, хто за резолюцію, іпрошу встати.

І голова зборів перший рішуче й урочисто підводить своє велике, тяжке тіло з кудлатою головою, подібною до клубів диму паровоза. За ним мовчки й не хапаючись підводяться всі останні. Товариш Паровоз обводить зібрання невеличкими чорними очима, хитає головою й сідає.

— Резолюцію прийнято одноголосно. Дякую, товариші. Прошу заняти свої місця. Товаришу секретар, прошу наготовити білетики на жеребки.

— Білетики готові, товаришу голово.

 — Дуже добре. Прошу товаришів тягти. Білетики, одмічені хрестиками, визначають призначення керувати виконанням смертного присуду. Прошу!

Смертний присуд. Але над ким? Над тими трьома чи над цими двома?

Макс не хапається тягти, — він знає, що йому з хрестиком не випаде. Він візьме останнім — все одно буде порожній.

Мила Клара — вона тягне перша. Засуває руку під газету з цілком байдужим і серйозним виглядом і зараз же виймає її назад із малесеньким білетиком, акуратно складеним нею ж самою вчетверо. Сама може собі поклала смертний присуд. І як байдуже, не хапаючись, ніби зовсім нецікавого листа, розгортає крихітний папірець. Вони чи ні? Мабуть, ні, бо дуже похмуро стягає брови.

Паровоз строго, діловито/ як личить голові зібрання, простягає здоровенну жилаву руку металіста під газету й довго довбається, — мабуть, не може схопити тоненький папірець своїми товстими пучками. А вуха в нього раптом білі білі зробились.

Професор Гоферт ставиться з серйозною, врочистою пошаною до цього маленького акту. Витягає й цікаво дивиться. Не він. пренаївно повертає на всі боки, шукаючи, де ж хрестик.

Макс недбало підходить і бере останній, білетик. І так само, як усі, не хапаючись, байдуже розгортає його, зарані знаючи, що він буде порожній. Посередині стоїть невеличкий хрестик. Макса, як кулаком, пхає в серце, але він посміхається ну, розуміється, він же знав, що витягне з хрестиком.

І він неголосно й спокійно каже

— Один хрестик у мене.

І зараз же товариш Тіле живо підхоплює:

— А другий у мене!

І очі його задоволене, ніжно й піднято блищать.

Товариш Паровоз поважно, мовчки перевіряє білетики. Так; отже, призначення керувати мають товариші Штор і Тіле. Вся справа смертного присуду над трьома проводирями банди розбійників переходить до компетенції обраних товаришів. їхні доручення й накази від цього менту мають обов'язкову силу для всіх членів Інараку.

Товаришка Клара не дивиться на товариша Тіле й упорядковує папери засідання. Товариш Тіле не дивиться на товаришку Клару й ніжно посміхається до товариша Штора. Отже, значить...

У двері чується рішучий, поспішний стук. Голови живо по вертаються на нього.

— Ввійдіть!

Ага, товариш Песиміст. На лобі виразно червона смужка від кашкета, на грудях і на пекучому рум'янці круглого лиця патьоки поту. В присутності Бюро він, помітно, почуває замішання, але сміло звертається до свого безпосереднього «старшого товариша» Тіле й одривистим, солдатським голосом робить донесення. Доручення виконано. Товариша Рінкеля просліджено до самого дому. Нічого особливого не завважено. Товариш Рінкель заїжджав спочатку до кафе «Асторія» й говорив телефоном. Після того поїхав на вулицю Визволення, № 5. Це окрема вілла. Ближчі інформації про цю віллу незручно було зібрати, бо коло вілли ходили якісь підозрілі люди. Потім товариш Рінкель поїхав додому. Тіле байдуже хитає головою.

— Дякую, товаришу. А ви добре занотували: вулиця Визволення, № 5? Не помилились?

О ні! Товариш Песиміст занотував це на папері. Ось, зараз!

— Ні, ні, я вірю. Можете йти, товаришу. А нотатку свою треба знищити. Та, будь ласка, товаришам із охорони перекажіть, щоб зразу ж знищили в себе все, що в них є на папері непевного. Будь ласка.

Товариш Песиміст серйозно дивиться в ніжну, привітну, але тверду посмішку «старшого товариша», ніяково вклоняється всім іншим «старшим товаришам» і виходить.

Тоді товариш Тіле повертається до всіх і спокійно, з усміхом кидає:

— Вулиця Визволення, № 5 — приватне помешкання графа Елленберга, начальника особистої охорони Фрідріха Мертенса.

Всі живо й вражено повертаються до Тіле. А Кестенбавм, як підкинений спіднизу, схоплюється і, струснувши з себе всю апатію й утому, жагуче, зловтішне й хрипко скрикує:

— А що? А що? Маєте! От вам! Можете бути задоволені своєю постановою!

Хрип і тріумф товариша Кестенбавма зовсім не до речі. Товариш Бравн рішуче спиняє таку нестриману поведінку. Постанову винесено цілком правильно. Чого товариш Рінкель заїжджав...

— Зрадник! Провокатор! А не товариш!

— ...чого товариш Рінкель заїжджав до Елленберга, це ще невідомо. Це треба вияснити.

— Коли? Як нас усіх цієї ночі позаарештовують? Так? Так?

— Прошу товариша Кестенбавма стримати свою експансивність.

Тут товариш Тіле ніжно просить слова. На його думку, вияснити, мабуть, буде трудно, чого саме член Центрального Бюро Рінкель заїжджав до графа Елленберга. Але це треба все ж таки зробити. Через те він пропонує завтра вранці заарештувати члена Бюро Рінкеля й делікатно попрохати його роз'яснити цей візит. Поки ж що негайно дати в усі райони наказ про виїмкову обережність. Членам Бюро цеї ночі дома не ночуиати. Звідси зараз же розійтися. А від завтрашнього ж дня всі адреси позміняти.

Товариш Шпіндлер одсуває журнал мод і теж просить слова Він мусить сконстатувати, що товариш Тіле почуває приємне піднесення від цього несподіваного візиту пана Рінкеля до графа Елленберга. Чи товариш Тіле за кимсь полює, чи за ним хто, це все одно, аби полювання. Але йому, товаришеві Шпіндлерові, наприклад, пцлювання ні в якій формі анітрош ки не цікаве. «Позміняти адреси». Легко сказати. Це, значить, міняти помешкання, кидати бібліотеку, фарбувати волосся, звикати до свого нового імені, їй богу, це нудна річ. І невідомо, чи потрібна ще. Можливо, що ніякого зрадництва ще не ма. Коли ж є, то цеї ночі, не далі, воно мусить вияснитись. Отже, ного пропозиція: тільки добре «почиститись» і чекати гостей із чистим... сумлінням і помешканням. А Рінкеля завтра рано заарештувати. Цю приємну операцію доручити товаришеві Тіле, який, нема сумніву, виконає її блискуче й не без естетичного задоволення.

Макс сидить, мляво розлігшись на стільці. Як життя любить все велике, грізне, яскраве зараз же присипати сміттячком. Суд, присуд, резолюція, грізний жеребок. І раптом і судді, і месники мусять ховатися від своїх підсудних. Дійсно, тільки Тіле однаково: чи він полює за кимось, чи за ним хтось, аби полювання й спорт.

І додому Макс вертається так само мляво й ліниво. З вулиці видко вікно його кімнати. Воно темне, значить «гостей» іще немає. А може, сидять у коридорчику й чекають на нього?

Макс нечутно, затаївши дух, сходить поночі сходами паго ру, як тінь, підсувається до дверей і прикладає до них вухо.

Довго стоїть так не ворушачись, але з коридорчика тягне такою сонно-спокійною тишею, що Макс рішуче відмикає двері.

Він мляво нищить усі адреси та листи, ляіаь, не роздягаючись, на канапку, так що ноги звисають із неї, і лежить лицем догори. Тепер можуть приходити. Тепер життя може сипати своїм сміттям. Будь ласка І наплювать і на сміття, і на саме життя.

***

Ранок — сліпучо-сонячний, здивовано-блакитний, з весело-бадьорим гуркотом вулиці, з таким теплим, специфічним духом политих ранішніх тротуарів.

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Volodimir_vinnichenko_sonyachna_mashina.djvu)Volodimir_vinnichenko_sonyachna_mashina.djvu12986 Кб2796
Скачать этот файл (Volodimir_vinnichenko_sonyachna_mashina.docx)Volodimir_vinnichenko_sonyachna_mashina.docx1128 Кб7311
Скачать этот файл (Volodimir_vinnichenko_sonyachna_mashina.fb2)Volodimir_vinnichenko_sonyachna_mashina.fb22376 Кб4827

Пошук на сайті: