Чорна Пантера і Білий Ведмідь – Володимир Винниченко

Р и т а (підходить до Мулена, тихо). Простіть, Мулене, я все верну вам, що позичила… Простіть, що дала вам неприємності… (До всіх). До побачення. (Корнію, не дивлячись на нього, несміла). Можна взяти тебе за руку? У мене ноги дрижать.

К о р н і й (беручи її під руку). Ми поїдемо… Гарсон, я завтра прийду заплатити… (Гарсон мовчки уклоняється).

Корній і Рита помалу виходять. Всі проводжають їх мовчазними серйозними поглядами.

З а в і с а

ДІЯ ТРЕТЯ

Декорація першої дії.

К о р н і й сам в пальті ходить по ательє, сильно зачісуючи пальцями волосся назад і, видно, глибоко й тяжко про щось думаючи. Зліва хутко виходить Рита, теж в пальті, але без капелюха, несе на руках дитину. За нею Г а н н а С е м е н і в н а, яка, витираючи сльози, неспокійно говорить.

Г а н н а С е м е н і в н а. Ритонько! Ну, навіщо ви його сюди? Тут холодно. І сонний він…

Р и т а. Нічого, мамо, нічого. Тут видніше, я хочу роздивитись його. Я ж хочу побачити його як слід, (Кладе на канапу, сама стає навколішки, хапливо розмотує). Ну, покажись своїй мамі, покажись своїй гидкій мамі. Кинула тебе, кинула, погана… О, муко моя рідна!.. Ну, який же ти став? Який?.. Господи! Як же схуд він! О, Боже! Та що ви з ним зробили?

Г а н н а С е м е н і в н а. Ритонько, Ритонько… Нічого не робили… То вам так здається… Йому лучче навіть стало.

Р и т а. “Лучче”?! Та подивіться ж на очі його! В них смерть!.. Боже мій!

Г а н н а С е м е н і в н а.Та Господь з вами, дитино, що то ви таке говорите! А хай Бог милує од таких слів.. Що ви, справді? Дитина навіть не плакала… Тиха, як янгол. От ще таке…

Р и т а (раптом). Сніжинка сьогодні ввечері була тут? І він сміявся до неї?

Г а н н а С е м е н і в н а. Яка Сніжинка? Ніякої Сніжинки тут не було.

Р и т а. Ага. Значить… (До дитини). А я думала, що Лесика мого вже одняли… Одняли кров мого серця. Лесю, Лесюню, Лесику мій, який же ти став! Як же тихо ти посміхаєшся… Чого ти так посміхаєшся страшно, дитино моя, життя моє? Лесику! Мама?.. Пізнав. Пізнав маму? Пізнав свою кров. (Дико, жагуче, несамовито починає цілувати личко дитини, ніжки, ковдру, якою замотано Лесика). О, моє єдине щастя, єдине сонце, моя радість, біль мій солодкий, пекучий. Лесику! Лесю! Лесику! Посміхнись до мами, ось прийшла до тебе. Мама не дасть тебе нікому, мама безумна, але мама серце своє вирве для тебе… Лесику, Лесику!.. (Припадає до нього з судорожною, жадливою любов’ю).

Г а н н а С е м е н і в н а (підходячи до Корнія, що все ходив по хаті). Сину, роздягнися… Та чого ти такий?

К о р н і й (машинально роздягаючись). Нічого, мамо… Все добре. Годі… Бог з ним…

Р и т а Корнію! Іди сюди.

Корній підходить.

Р и т а (любовно, несміла). Подивись, зовсім твоє чола.. Навіть волосики так закручуються… Бачиш?

Корній киває головою і з тихою сумно-любовною посмішкою дивиться ва сина.

Р и т а. А ще через рік буде вилитий тато. Сядь тут, коло нього… Дивись, як він оченятками на тебе водить… Тихий же який він став! (Зі скорб’ю). Чого ти, дитино, тиха така?! Що ти чуєш?

Г а н н а С е м е н і в н а. А, Рито, та не вигадуйте ви Бог зна чого! От напались! Раз у раз він такий тихенький…

Р и т а. Як він на тебе дивиться… Очей це зводить. (З ревністю). Лесику! Маму вже забув? Лесику!.. Ні-ні, сміється… Сміється до мами! (Починає жагуче цілувати).

К о р н і й (одводячи її голову). Обережно, Рито, ти його душиш…

Р и т а. Я?! Душу?? Я душу?? 0-о! А ти бачив, як кішка носить в зубах кошенят? Я малою завжди однімала, думала, що вона їх задушить. От так і я душу… (Припадає до сина). От так і я душу. От так і я… Ти моє кошеня… Ти моє ведмежа маленьке… Ох, у мене серце розірветься!

Г а н н а С е м е н і в н а. Буде, Рито, хай він засне… Кладіть його в колиску. Недобре. Давайте сюди…

Р и т а. Ой, ні! Я ж так давно-давно не бачила його. Я сама його закачаю. Сама, на руках своїх. Сама в колиску покладу, сама нічку просиджу над ним. Сама, сама!.. Дитиночка спатоньки хоче? Моя біленька? Хоче, моя зіронька бліда? Зараз, зараз… О, бліда ж яка! Боже мій. Боже…

Г а н н а С е м е н і в н а. Та, розуміється, буде бліда в цих туманах та дощах… Тут і доросла людина без привички заслабне… Як вони тільки живуть тут, Господи? Швидше б уже вибратись звідси… (До Корнія). Синку, ти вже не гайся з картиною, продавай її швидше, господь з нею, та їдемо…

К о р н і й. Картину? Яку?

Г а н н а С е м е н і в н а.Та оту ж таки…

Р и т а (хапливо). Мамо, мамо. Не треба ж! Хай потім, не треба зараз!

Г а н н а С е м е н і в н а. Та чого ж потім? Треба ж уже…

Р и т а (хапаючи Корнія, що стає підійматись). Сиди, сиди! Мамочко, не треба… Я ж вам казала. Ідіть до себе, я хочу щось сказати Корнієві. Ідіть, мамо…

Г а н н а С е м е н і в н а (стискуючи плечима іде). Та до якої ж пори? Дитина он…

Р и т а. Мамо, мамо! Я сама, я сама…

Ганна Семенівна зітхає й виходить.

Р и т а. Чого ти такий, Нію? Чого? Ти ще не простив мені, ні?

К о р н і й. Нічого, Рито, нічого… Що ж там прощати? Нічого нема… Нічого.

Р и т а. Ні, ти якийсь став інший. Ти всю дорогу мовчав, тут мовчиш. Що ти думаєш, скажи? Скажи все, я все зроблю, ну, скажи ж…

К о р н і й. Та нічого ж, Ритонько… Нічого.. Все це якось не так. Не так все це в нас. От і все…

Р и т а. Що ж не так? Що?

К о р н і й. Ну, все oцe. Якось ненормально…

Р и т а. Що ж тут ненормального? Що я люблю свою дитину? Хіба ж ти її не любиш?

К о р н і й. Люблю… А, Рито, люблю… Тільки ми між собою. Та я не знаю… Не так все це. Не повинно так бути…

Р и т а. Що ж між нами?.. Може, ти мене вже не любиш? Ну, говори прямо! Говори.

К о р н і й. О, ні, люблю… А-а, люблю так, що… І сам не думав, що так люблю. І Лесика, і тебе. І от… От це й незрозуміле й ненормально.

Р и т а. Та що ж ненормально? Може, думаєш, я не люблю тебе? Думаєш, зрадила тобі? Це думаєш?

К о р н і й. Ні… Я вірю тобі… (Хоче встати).

Р и т а. Та куди ж ти? В чому ж річ?

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: