С н і ж и н к а. Бідний Лесик! От несподівано… Як же вони?
Г а н н а С е м е н і в н а (озирається). О, тут ще більша біда! Я вже до вас… Поможіть мені якось з ними… Я ж сама, я нічого не можу! Вони сидять всю ніч, весь день і не одходять от трупика. А вона наказала, щоб я нікому не говорила, що він помер… Що вона хоче, я не знаю. Його нікуди од себе не пускає… Він цілий день нічого не їсть, дивиться на трупик, ходить по хаті, щось думає і знов дивиться… А вона от вже співає над ним… Хотіла, щоб обмити ж, поховати… Ну, горе,, нещастя, – та якось же треба порядок дати. Тільце ж хоч сховати, воно ж дух почне давати… А її ніякими словами не вговориш. Вчепиться, як… чиста пантера, і нічого з нею… Ради Бога, поможіть мені якось… Вони ж обоє побожеволіють, як іще одну ніч посидять. Треба їх розлучити. Розвіяти трохи їх… Щось… Ну, я вже не знаю… (Витирає сльозу).
М і г у е л е с. Вибачте, сеньйоро, сеньйор Корній по своїй волі не хоче одходити од тіла сина?
Г а н н а С е м е н і в н а. Не знаю… Ні, вона його не пускає… Якби хтось прийшов, кудись покликав, він би пішов… Тш!.. (Прислухається). Щось голосно балакають. Він навіть хотів вийти, так вона не пустила. Потім, я ще боюсь, щоб вона йому й собі чого не заподіяла… Ви ж знаєте, яка вона. Вона все твердить тепер, що він її кине, що зв’язок порвано, що вони не простять один одному цього. І все шукала сьогодні вранці опіум. Пляшечка опіуму в неї була… Та, слава Богу, не знайшла й покинула. Тільки сама вся така, що.. страшно дивитись. Всю ніч билась головою об підлогу, а ми не давали. Ох, ця ніч! А тепер щось думає, сидить, як камінь, і думає, думає, аж страшно стає. Благаю вас, поможіть мені якось розважити їх, якось… Порядок якийсь дати. Ми ж усі побожеволіємо от так. Господи! Якби я знала, нізащо б не виїхала сюди. Думала, на старість з сином буду. І в таке попала. Внука не стало, сина ще не стане… (Плаче).
С н і ж и н к а (розчулено). Ну, нічого, якось все буде. Треба щось зробити… Тільки як же зробити? Туди можна зайти?
Г а н н а С е м е н і в н а. Ой, ні, не пустить. Та й не варто туди йти, а надто вам. Треба, щоб вона вас і не бачила, бо й так часто говорить йому про вас L.. боїться. Ах, горе хоч у кого розум помутить… Треба, щоб добродій. Мігуелес з нею поговорив (до Мігуелеса), вона найбільш симпатично до вас ставиться… А ви. Сніжинко, уже з ним, вів вас послухається більш, ніж кого. Якби, так, щоб її кудись хоч на годинку з дому вивезти, щоб подивилась на вулиці, на людей, це б її думки хоч трохи розвіяло б. А його теж… І трупик же. Господи, треба обмити! Треба ж і труну купити, поховати. Якось же чи в поліцію, чи куди тут заяву зробити?.. Я ж нічого тут не знаю.
С н і ж и н к а. Гм!.. Що ж тут придумати? Ви кажете, що вона мене боїться й говорить йому? Ви не подумайте… я для того питаю, що, може, все – таки мені можна піти до неї… Може, вже вона не так дуже вороже ставиться?.. Як ви думаєте? (В очах жадність і напружена увага).
Г а н н а С е м е н і в н а. Ні-ні, лучче не йдіть!.. Буде гірше… Буде гірше… Не треба… Хай добродій Мігуелес…
С н і ж и н к а. Ну, а… добродій Корній як до мене?
Г а н н а С е м е н і в н а. Корній нічого… Я от що думаю: ви. Сніжинко, йдіть на веранду і сховайтесь. Я викличу сюди Риту, скажу, що добродій Мігуелес має важну справу до неї… Як вона вийде, ви тоді через ті двері ідіть до Корнія й виводьте на веранду. А звідти вже сюди та й до себе чи куди там. Тільки дивіться, я буду кашлять, як можна йти… Щоб на неї не наскочити… От тільки як її з дому вивезти? Я вже думала так, щоб добродій Мігуелес сказав їй, що приїхала одна її подруга, Аня Смирнова, – вони дуже любляться – та заслабла і просить приїхати в отель. Тільки ж чого записки нема?.. От горе.
М і г у е л е с. Я скажу, що загубив записку!
Г а н н а С е м е н і в н а. Aгa! Це нічого. А як же тоді, як ніякої подруги не буде? Що вона подумає? Вона й так боїться, що… Ах, горе ж яке. Господи милостивий.
М і г у е л е с. Та навіщо все це? Я просто з нею поговорю. Сеньйора Рита людина розумна і зрозуміє, що не можна ж так весь час. Як ви думаєте, сеньйоро?
Г а н н а С е м е н і в н а. Ой, боюсь… Може б, їй це вже десь там сказали, щоб Корнія витягнути?
М і г у е л е с. Ну, добре! А як називається та подруга?
Г а н н а С е м е н і в н а. Аня Смирнова.
М і г у е л е с. Аня Смирнова? Добре.
Г а н н а С е м е н і в н а. І от ще що: не показуйте й знаку, що ви що – небудь знаєте. Боже вас борони! Так, наче нічого не сталось. А то й не рушить нікуди. І ви, Сніжинко, слідіть же, як я буду знак давати… Буду кашлять, значить можна йти. І до нього в кімнату, і сюди.
С н і ж и н к а. Добре.
Г а н н а С е м е н і в н а. От, Господи, до чого дожила на старість! Ну, та що ж зробиш?..
М і г у е л е с. Чекайте, сеньйоро… Мені здається, що сеньйориті Сніжинці треба підождати на веранді доти, доки сеньйора Рита не вийде зовсім, бо вона може вернутись і не застати…
Г а н н а С е м е н і в н а. А правда, правда… Ох, і не раз, мабуть, ще вернеться… Та чи й піде Ще? .
М і г у е л е с. А потім ще: ця сеньйорита, Аня Смирнова, блондинка чи брюнетка? І яка з себе?
Г а н н а С е м е н і в н а. Не бачила, не знаю… Фотографію бачила, здається – блондинка.
М і г у е л е с. Гм! Ну, та нічого! Якось викручусь… Ідіть уже.
Г а н н а С е м е н і в н а. Ну, Сніжинко, ховайтеся… Іду…
Сніжинка виходить на веранду, а Ганна Семевівна – в кімнату Рити. Мігуелес схвильовано ходить по ательє.
С н і ж и н к а (визираючи із дверей тихо). Мігуе-лес!
М і г у е л е с. Що?
С н і ж и н к а. Ви її довше не пускайте додому.
М і г у е л е с. Добре.
Сніжинка ховається, а вів знов ходить. Виходять Р и т а й Г а н н а С е м е н і в н а.
Р и т а (в чорному, дуже бліда, на лиці строга, хмура задума). Добрий вечір, Мігуелес. Що ви мені хочете сказати? Вибачайте, я з вами не можу довго говорити, я дуже зайнята.
М і г у е л е с. Дуже вибачаюсь. Але справа не моя, а… одної особи, яка сьогодні приїхала в Париж і хоче вас бачити. По дорозі вона дуже заслабла і зовсім хвора зараз…
Р и т а. Це дуже неприємно. Шкода…
М і г у е л е с. Ця особа – ваша подруга Аня Смирнова.
Р и т а (неуважно). Аня Смирнова? Коли ж вона приїхала?
М і г у е л е с. Вона приїхала сьогодні вранці й дуже хвора…
Р и т а.” Сьогодні вранці й дуже хвора”… (Здавлює голову). Вибачте, добродію, мені трохи голова болить… Я вас не розумію, ви говорите, що хтось приїхав у Париж…
М і г у е л е с. Ваша подруга, Аня Смирнова…
Р и т а. Ну?
М і г у е л е с. І хоче вас бачити, бо сама прийти не може… Щоб ви прийшли до неї…
Р и т а. Ах, так-так… Зараз?
М і г у е л е с. Зараз.
Р и т а. Я не можу зараз… І взагалі, я більше не можу. Ви мені вибачте, я мушу вас лишити, у мене дуже важна справа…
Г а н н а С е м е н і в н а. Ритонько, Аня дуже хвора і хотіла б вас бачити. Аня Смирнова.
Р и т а (здавлює голову). Чекайте… Мені трохи голова болить і здається все сном… Ви говорите… Ах так! (Живіше). Ви говорите, Аня Смирнова в Парижі? Давно?
М і г у е л е с (все більш і більш почуваючи себе ніяково). Вона сьогодні вранці приїхала, дуже хвора і просить вас прийти…
Р и т а. Вона дуже хвора? Аня?.. Господи, я нічого зараз не розумію. Чого Аня в Парижі? І через що ви, Мігуелес? Я нічого не розумію.
М і г у е л е с. Її знайомий – мій приятель… І, словом, я знаю…
Р и т а. І хвора?.. Хоче мене бачити? Аня? Господи, що ж мені зробити? Чекайте (Ніби про себе). Так… Так. Ну, все одно! Тільки я не можу довго… Я на півгодини. Гм. Добре! Це навіть дуже добре! Я з Анею… Добре, добре, я зараз. Я одягнусь і… дещо зроблю. Почекайте… Ви на мене не дивуйтесь, Мігуелес, у мене зараз одна така важна робота, що мені голова запаморочилась… Я навіть з хати не виходжу. Це, мабуть, всі помітили? Правда? У Корнія теж… Ми мусимо спішити…
М і г у е л е с (з ніяковістю). О, сеньйоро, я вас цілком розумію…
Р и т а. Правда? Ну, то прошу зачекати одну хвилинку, я зараз… Я дуже рада, що так… що приїхала Аня, я її давно не бачила… Дуже дякую… Я зараз… (Біжить до себе).