Чорна Пантера і Білий Ведмідь – Володимир Винниченко

К о р н і й. Мамо, ви нічого не розумієте, покладіть Лесика!

Г а н н а С е м е н і в н а. Не покладу! Вбий мене. не покладу. Я не сказилася ще, щоб морозити дитину! (До Рити). А ви, мати хороші, сидіть! Та я…

К о р н і й (підбігаючи, з мукою, дрижачи весь). Мамо, я вас благаю, на хвилиночку! Ну, покладіть Лесика, я тільки одну рисочку, тільки одну, вона найважніша… Мамо, голубко, молю вас, покладіть, не мучте ж мене, я не можу, я мушу. Мамочко! (Цілує їй руки, дрижить, хапає Лесика).

Г а н н а С е м е н і в н а. Господи! Збожеволів. Це ж божевілля! Та заспокойся… Та, сину, що з тобою?!

Р и т а (з мукою заломляючи руки). О Боже!

К о р н і й. Мамо, дорога, хороша, ну, хвилиночку, він же не плаче, тут тепло, ми затопимо грубку, мамуню, мамо, не мучте ж мене, я не можу!

Г а н н а С е м е н і в н а (вражена і злякана). Господи милостивий… Та продай ти лучче це нещастя наше!

К о р н і й. Продам, продам, сьогодні ж, завтра продам, тільки покладіть.

Г а н н а С е м е н і в н а. Що ти з ним казатимеш! Оце так так… Нате, малюйте, коли вам страждання на полотні важніші, ніж живі… Нате, робіть з ним, що хочете. (Кладе Лесика на старе місце. Милує, загортає його).

К о р н і й. Мамо, не замотуйте його, я ж нічого не бачу. Та одійдіть од його. Що ж це таке, нарешті. Боже ти мій!

Г а н н а С е м е н і в н а. Та як же не замотувать, коли тут холодно, як у льоху. Що ж ти собі думаєш, та ти ж про дитину подумай, про оцю, а не ту, хай вона тобі згорить разом з твоїм рядном!

Р и т а (тихо з мукою). Мамо, я ж вас просила, я сама все…

Г а н н а С е м е н і в н а. Та не можу ж я! Я ж людина, чи звір? Та й звір дитину свою жалує…

К о р н і й (не слухаючи, захоплюючись знов). Мамо, одступіться, ви ж заступаєте… А, Боже мій! От маєш! Рито, ти вже не так сидиш… Трошки нижче. Так… Ввійди в себе… Спокійніше… Ну, прошу ж, спокійніше.

Р и т а. Не можу, Нію…

К о р н і й (дратуючись). Та як не можеш! Ну, спокійніше будь, і вже… Ввійди в себе.

Р и т а. Не можу, Нію, ну, не можу… Прости, не сердься…

К о р н і й. В тебе зовсім не той вираз страждання. Так же не можна… Ну, дивись на Лесика…

Г а н н а С е м е н і в н а.”У тебе не той вираз страждання”. Так он як вони малюються, ці картини. А прокляття ж вам, коли так!

К о р н і й. Риточко, сиди тихо… сиди… Отак… Ну, хоч так уже… Ах, пропало… Ну, так хоча б…

Гарячково пише.

Лесик знов починає плакати.

Р и т а (кидаючись до нього). Лесю, Лесюню, серце моє, не плач хоч ти! Господи!

Г а н н а С е м е н і в н а (рішуче й люто). Е, що я з вами буду довго тут?! Давайте сюди дитину. (Бере Лесика). До якої ж пори це буде? Ви всю ніч його тут будете морозити? До смерті? Хочете, щоб рисочка смерті появилася? Геть! Малюй он її, а дитини я не дам! Вона беззахисна, і вступитись за неї нема кому! Геть! (Іде з ательє).

К о р н і й (з одчаєм). Мамо!..

Г а н н а С е м е н і в н а. Геть! Не дам! (Виходить).

К о р н і й (люто шпурляє щіточку). Так не можна! Так не можна! А, так не можна, нарешті! Що це таке?!

Р и т а (підходить до нього, пригортаючись). Нію… Заспокойся…

К о р и і й. Та як я можу заспокоїтись! От єсть! Тільки от-от мав схопити — і на! Так же не можна!..

Р и т а (дивлячись на полотно). Нію, його треба все одно переробляти…

К о р н і й. Для чого? От єсть! Нічого переробляти! Тільки трохи. А, Боже… якраз…

Р и т а. Воно не вдасться тобі, Нію.

К о р н і й. А, розуміється, не вдасться, як будуть з-під носа. вихоплювати… Але мусить удатись. І вдасться, я чую… я чую… от!

Р и т а. А мені здається, треба нове починати…

К о р н і й. Нове? Не скінчивши цього? Та навіщо?

Р и т а. Ти не хвилюйся, а от послухай, що я скажу. Це полотно ти продай… Чекай, любий, дай я скажу… Це полотно ти продай, ми на ці гроші виїдемо, і там на новому місці ти почнеш друге… Ми будемо всі здоровіші, спокійніші, ти краще працюватимеш.

К о р и і й. Ну, от маєш! Значить, і ти не розумієш нічого. Та мені, власне, не треба спокійніше. Власне, я бачу, що помилявся! От єсть. Я це якраз зараз побачив. У тебе не було тоді такої скорби і справжньої муки, що зараз… Я брехав, я штучно хотів утворити на полотні, коли тебе не було. Власне тепер то це і треба. Спокійніші… От єсть! Ха! Мені не треба спокою. Моя ідея спокоєм руйнується… Саме тепер, от зараз, в цю хвилину мені потрібні ви…

Р и т а. Наші муки?

К о р н і й. А так! От маєш… Це єсть іменно те, що треба… От іменно!

Р и т а. Ти б, може, навмисне муки ці зробив би, щоб намалювати? Живі муки тобі тільки як чудові рисочки?

К о р н і й. А, Рито, ти, як мама…

Р и т а. А хіба не так? Та ти ж подумай; на полотні ж ми, я, твоя жінка, і син твій. І ти радієш, що ми мучимося, бо ти можеш схопити “те, що треба”. Вдумайся сам як людина, що ти робиш?

К о р н і й. А, Рито, ти, як мама, “вдумайся, схаменися”. Ти Мене не розумієш, от і вже.

Р и т а. Так — не розумію, як ти хочеш.

К о р н і й. А, я це знаю. Я це знаю. Я це казав…

Р и т а. І не зрозумію! Я можу бути товаришем, але давати сім’ю, давати себе й дитину свою полотну — не можу.

К о р ні й. Aгa! От воно і єсть. От воно і єсть. Значить, ти — не товариш. От це і єсть все… От і вже.

Р и т а. А-а ти хотів би цього? Ти, може, хотів би ще “вищої” скорби, щоб Лесик помер і тоді мою скорб намалювати? Ха-ха-ха! Та цього не буде. Ти сам себе нищиш! Чуєш? Як Лесик помре, тобі не буде кого малювати! Чуєш? Твоє полотно все одно зостанеться нескінченим. Розумієш?

К о р н і й (вражений). Нескінченим?

Р и т а. А як ти скінчиш? Ну? Хто тобі буде моделлю? Де ти “рисочку” візьмеш? Ну? Це полотно ти все одно мусиш не скінчити. Ти мусиш його продати. І друге почати.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: