Чорна Пантера і Білий Ведмідь – Володимир Винниченко

К о р н і й. А ні! Зовсім не те… І Лесик не такий…

Р и т а (раптом регочучи). Не такий? Ха-ха-ха!.. О, він тепер зовсім не такий, то правда. А я така, така… Ха-ха-ха!

К о р н і й (тривожно). Рито!

Р и т а (хапливо). Ні-ні, нічого, я… у мене нерви трохи… Але ти не звертай уваги. Пиши, милий, пиши, ми мусимо скінчити… Мистецтво вище всього! Я вже вірю тепер… Може, я не так сиджу? Нижче, вище?

К о р н і й. А, Боже… Щось не так… Ти не говори нічого.. Помовчи. Дивись на Лесика… Дивись і мовчи…

Р и т а. Добре… (Дивиться на труп сина).

Далеко знову чута тужну гру скрипки. Лицем Рити перебігає

мука і в болючій скорбі застигає.

К о р н і й (весь оживившись). Так… Тепер так… Тепер дуже добре… Чудесна.. Сиди, Ритонько, сиди, хороша… Так-так.

Скрипка грає.

Рита раптом падає на труп головою і жагуче, болюче ридає.

К о р н і й. Рито! Рито! А, Боже, ну, сиди ж, так же не можна, тільки почав і… Рито ж!

Рита помалу підводиться, чудно дивиться на нього, посміхається й позує.

К о р н і й (з одчаєм). Ну, от! Знов пропало… не те… Дивись на Лесика.

Р и т а. Я трохи стомилась… Дай я спочину… Я раз… У мене голова болить. І в тебе болить?

К о р н і й. А, Боже, так же не можна… Ну,

Р и т а (підходячи до нього). Трошки спочі Голова не болить? Ти не стомився?

К о р н і й. Трохи болить… Ну, та нічого… Рито…

Р и т а. Може, випити трохи аспірину або чогось щоб голова не боліла, бо я так не можу… Ось у мене єсть краплі, я зараз… (Виймає з-за корсажа пляшечку, підбігає до столу, хапливо, дрижачими руками, але з рішучим, суворо-диким поглядом, наливає в склянку води і потім із пляшечки. Несе Корнієві). Хочеш, Нію? Голова не буде боліти. Може, ти сам винен, що у мене не такий вираз, не так бачиш, стомився, голова болить На, випий, голова свіжіша буде… Ну, швидше, потім я… І будемо далі працювати… Ну?

К о р н і й. Та чи поможе? А голова справді болить… (Бере і п’є).

Р и т а (вся заціпенівши, дивиться на нього). Всю!

К о р н і й. Фе, яке воно!

Р и т а. Нічого, тепер все пройде!.. (Біжить до столу, наливає води, дивиться на Корнія, що вдивляється в полотно, і не п’є. Біжить назад). Ну, тепер далі!.. Я вже… Тепер пиши всю ніч… О, тепер ми цілке інакше все зробимо… Тепер ми вже не розстанемося, ні ні… Я ж знаю, що ти це думав… Тепер ми знайдемо нову форму, ми будемо вільні, щасливі, ми сім’ю для мистецтва збудуємо. На цьому трупику, правда? Правда, мужу мій? Правда? |

К о р н і й. Рито, Рито! Не хвилюйся ж так, сиди, тихо…

Р и т а. Як Лесик? Ха-ха-ха! Нічого, будемо всі, як, Лесик… Ми всі троє — одно. Чуєш, правда, ми всі троє одно?

К о р н і й (не чуючи). Рито, в тебе знов нема того, Рито, так же не можна… Я покину, коли так… А, Боже!.. Фу, голова ще більше стала боліти.

Р и т а. Болить?.. Уже?..

К о р н і й. Що “вже”? Ще болить, а не вже…

Р и т а. Чи той, ще… Може, ти зморився дуже?

К о р н і й. Ні, нічого.. Щось трохи ноги… Але нічого… Сядь лучче. Рита..

Р и т а (надзвичайно тихо). Я сяду… Так?..

Застигає й дивиться на труп. Знову скрипка грає тужно

і скорбно. Рита все більше схиляється на труп.

К о р н і й (шепоче). Тепер єсть знов… От тут. Так-так… Це вона.. Воно, вона..

Р и т а (тихо, чудно). Воно? (Посміхається).

К о р н і й. Так-так, нічого, нічого, посмішка ця нічого.. Тепер добре… (Малює). Ах, тільки голова болить… І ноги… не стоять… Якась слабість… Сиди, сиди… (Малює, скрипка грає).

Р и т а (тихо підводиться, урочисто підходить до Корпія). Буде, Нію… Спочинемо.. Годі, любий… Тепер треба спочинути.

К о р н і й (слабо). Ще б трошки. Рито…

Р и т а. Ні, годі… Тепер уже годі.. Нам треба вже спочинути. Правда?

К о р н і й. Щось голова і ноги… Ну, спочинемо трохи.

Р и т а. Спочинем, спочинем… Там, на канапі, правда? Візьмемо туди Лесика і всі спочинемо.. Ходім! (Веде його, бере труп і йде за ним).

К о р н і й. Навіщо Лесика? Може б, нехай там?

Р и т а. Ні-ні, він з нами. Ми всі троє — одно. Правда? Тепер ми всі троє — одно… Правда?

К о р н і й (сідаючи на канапі, стомлено). О, як я стомився, слабість така по всьому тілі… Але гарно.. Нам, Рито, треба спочити. То правда… Завтра ми будемо цілий день. Я мушу скінчити… Ми, Рито, пережили багато… Ну, нічого.. Зараз уже лучче. Правда?

Р и т а. Правда, любий, правда. (Кладе Лесика посередині між собою й Корнієм).

К о р н і й. Це Лесик? О, яка слабість. Я чую, що засну… (Заплющує очі й далі говорить з заплющеними очима).

Р и т а. Засни, засни… Ми всі заснем. Я тільки вип’ю води і теж… Я зараз… (Біжить до столу, наливає в склянку з пляшечки і випиває. Біжить назад, сідає, обнімає Корнія, пригортає до себе й тихо говорить) Тепер усі заснемо.. Правда? Як гарно грає скрипка Вона нам грає… Нам, щоб ми заспокоїлись і заснули Ми знайшли вже нове… Правда, Нію? Ти віриш мед тепер, віриш, що я вже інша?

К о р н і й. Не знаю. Рито, не знаю… Я хотів би тільки вірити… Бо я. Рито, так не можу, як було… Я більше так не можу.

Р и т а. Я знаю, знаю… О, я знаю, що ти не можеш… І через це… Тепер буде інакше… Зовсім інакше…

К о р н і й. А за Лесика… ти простиш мені?

Р и т а. Простю, простю, єдиний мій, за все простю… Ти любиш мене, скажи?

К о р н і й. Люблю, Рито, люблю такою, як ти зараз…

Р и т а. Правда?.. І я люблю… І Леснк любить… І ми всі троє — одно… Як колись… О, тепер ми не розстанемося… І нікуди ми вже не підемо, ні до Сніжинок, ні до Муленів, ми всі разом будемо.. Правда?

К о р н і й (ледве чутно). Правда.

Р и т а. Ну, поцілуй же мене… востаннє.

К о р н і й (слабо повертає до неї лице, цілує). Хороша моя.

Р и т а. Прощай, мужу мій. Білий Медведю.

К о р н і й (слабо посміхаючись). Прощай. До завтра. Як страшко і солодко хочеться спати…

Рита. Спи, Спи… (Суворо і скорбно дивиться на нього).

Скрипка все грає, тужно і жалісно. Рита раптом здригається,

тихо встає і йде до полотна.

К о р н і й (тихо). Рито! Куди ти?

Р и т а. Я зараз. Спи, спи… (Підходить до полотна, знімає його з мольберта, бере з столу ніж і розрізає).

К а р н і й (слабо). Що там. Рито?

Р и т а. Нічого, милий, нічого… Спи спокійна.. Спи тепер.

Вертається, пригортає до себе Корнія, цілує Лесика, потім мужа,

кладе голову йому на плече і з щасливою, стомленою посмішкою

заплющує очі. Скрипка грає серед мертвої типи.